Блог Ніни Христусь: Всесвітня історія 6

6 - А / Г | Дистанційне завдання під час карантину 04.05 –08.05.2020 р

Всесвітня історія Вчитель : Ийслуу Ніна Вікторівна

Урок 05.05.2020

Практична робота:

« Суспільне та господарське життя і духовний світ давніх слов’ян»

Інтернет-ресурси:

Міфи давніх словян - https://www.ridivira.com/uk/literature/knygy/mify-davnikh-slovian

http://mushakovalm.blogspot.com/p/13-14.html

1.Суспільний лад давніх словян

Запишіть:

Словяни – це

2.Опрацюйте п.2 параграфа 50 і заповніть таблицю «Основні заняття слов’ян».

Назва заняття	Стисла його характеристика
Землеробство
Скотарство
Ремесла
Торгівля

3. Уважно роздивіться зображення житла давніх словян та запишіть повідомлення «Житло давніх слов’ян», описавши житло, подвір’я, поселення.

4.Як виглядали давні слов’яни

З «ІСТОРІЇ ВІЙН» ПРОКОПІЯ КЕСАРІЙСЬКОГО

IV. 21—30. ...Адже племена ці, слов’яни і анти, не управляються однією людиною, а здавна живуть у народоправстві, й від того у них вигідні й невигідні справи завжди ведуться спільно... Бо вони вважають, що тільки один бог — Творець блискавок — є володарем усього світу, і приносять йому в жертву биків і всяких жертовних тварин. Долі ж вони не знають і взагалі не визнають, що вона має якесь значення, у крайньому разі у відношенні до людей, але коли смерть уже у них в ногах, чи захоплені вони хворобою, чи вирушають на війну, вони дають обітницю, якщо уникнуть її, тут же здійснити богу жертву за своє життя, а уникнувши [смерті], жертвують, що обіцяли, й думають, що цією жертвою купили собі спасіння. Проте шанують вони ріки і німф і деякі інші божества і приносять жертви також і їм всім, і при цих жертвах здійснюють ворожбу. А живуть вони в убогих хатинах, розташовуючись далеко один від одного і кожен міняючи наскільки можна часто місця поселень. Вступаючи ж у битву, більшість іде на ворогів пішими, маючи невеликі щити і списи в руках, панциря ж ніколи на себе не одягають; деякі не мають [на собі] ні хітона, ні [грубого] плаща, але пристосувавши лише штани, які прикривають сороміцькі частини, так і вступають у бійку з ворогами. Є у тих й інших і єдина мова, повністю варварська. Та й зовнішністю вони один від одного не відрізняються, бо всі вони й високі, й дуже сильні тілом, ще й волоссям не дуже світлі й не руді, але не схильні й до чорноти, але всі вони трішки червонуваті. Спосіб їхнього життя грубий і невибагливий, як і в массагетів, і як і ті, вони постійно покриті болотом, — зрештою, вони менш за все підступні й каверзні, але й у простоті своїй вони зберігають гунський норов, і ім’я колись у склавинів і антів було одне. Бо і тих, і других здавна звали «спорами», якраз через те, гадаю, що вони населяють країну, розкидано розташувавши свої житла. Саме тому вони займають неймовірно обширні землі...

VII. 29. Приблизно в той же час (близько 547 р. — Авт.) військо склавинів, перейшовши річку Істр, сотворило жахливе зло по всьому Іллірику аж до Епідамни, вбиваючи й забираючи у рабство всіх дорослих людей, які їм траплялись, і грабуючи майно. Так само вдалося їм оволодіти там і багатьма фортецями, які раніше вважалися надійними, причому жодна не виявила опору; вони рискали в пошуках [здобичі] всюди, де хотіли. А архонти Іллірика слідували [за ними], маючи п’ятнадцятитисячне військо, і тим не менш не осмілюючись наблизитися до противника.

5. Опрацюйте п.3 параграфа 5- та охарактеризуйте вірування давніх слов’ян, заповніть таблицю:

Ім’я бога або духа	Покровитель яких явищ
Сварог
Дажбог
Хорс
Стрибог
Велес
Перун
Лісовик
Полудниця
Водяник
Баба Яга

Капище– це

Волхв – це

Ідол – це

4. Пізнавально й цікаво

А)Візантійський автор Прокопій Кесарійський (VI ст.) про антів і склавинів

Їхнє тіло та волосся не є ані дуже світлим, ані білим, ані схильним до темного типу, але всі вони мають трохи червонуватий відтінок... жили важким життям, не звертаючи ніякої уваги на тілесні зручності... в усі часи вкриті брудом; однак жодним чином не є грубими чи лиходіями, але зберегли гунський характер у всій його простоті...

Б)Енциклопедія історії України про господарство носіїв черняхівської археологічної культури

Головним елементом є високоякісний керамічний посуд, виготовлений на гончарному крузі та обпалений у горнах. Матеріали свідчать про високорозвинену металообробку (зокрема ювелірну справу), спеціалізоване косторізне ремесло, виготовлення жорен тощо.

Економічним підґрунтям для існування спеціалізованого ремесла було розвинене комплексне сільське господарсво, що базувалося на орному рільництві з використанням т. зв. важкого плуга, запозиченого від античного населення.

Важливу роль в економіці носіїв черняхівської культури відігравали також обмінні операції, як внутрішні, так і зовнішні. Чималу кількість ремісничих виробів і харчів (насамперед вино й олію в амфорній тарі) черняхівське населення отримувало з Римської імперії.

В)Енциклопедія історії України про пеньківську археологічну культуру

...Поблизу м. Гайворон на Південному Бузі розкопано металургійний осередок, де виявлено більше двох десятків залізоплавильних горен... При розкопках найчастіше трапляється ліплений від руки посуд — біконічні та округлобокі горщики, сковороди, миски... Серед інших знахідок виділяються вироби із заліза — наральники, серпи, коси, долота та ін.; прикраси з кольорових і благородних металів — пальчасті та зооантропоморфні фібули, браслети, предмети поясних наборів тощо; кам'яні жорна, ливарські формочки тощо.

Г) З «ІСТОРІЇ ВІЙН» ПРОКОПІЯ КЕСАРІЙСЬКОГО

http://learningapps.org/watch?v=pju6gzza501

Продовжуємо працювати з програмою WriteReader , створюємо проект на одну із запропонованих тем ( за бажанням) «Вірування давніх слов’ян», або «Зарубинецька археологічна культура», «Черняхівська археологічна культура», « Пеньківська археологічна культура» - за планом: 1. Хронологічні межі. 2. Головні заняття. 3.Житло 4.Побут.Звичаї.Традиції.

Додатково:

1.Археологічні культури слов’ян 1 – 7 століття.

2.Формування перших додержавних утвореннь Славії, Куявії, Артанії 7 – 9 cт.

1.Зарубине́цька культу́ра — одна з головних археологічних культур України періоду Залізної доби- ІІст.до н.е - ІІ ст. н.е.

Територія розповсюдження зарубинецької культури — басейни Прип'яті, середнього і частково верхнього Дніпра. Час — приблизно з 200 року до н. е. до 200 року н. е.. Її було відкрито у 1899 і засвідчено понад 500 пам'ятками, розміщення яких охоплює простір від Прип'яті й Подесення до Середнього Подніпров'я.

Зарубинецьку культуру відкрив у 1899 р. Вікентій Хвойка, виявивши могильник з тілоспаленням на Батуровій Горі поблизу с. Зарубинці Канівського району Черкаської області. Крім Зарубинецького могильника, В. Хвойка виявив ще кілька подібних могильників у Придніпров'ї: м. Ржищеві, селах Віта, Пищальники, Пухівка, Погреби, Бортничі, Вишеньки. Він вважав пам’ятки зарубинецької культури слов'янськими, місцевими за своїм походженням. На його думку, вони становили собою проміжну ланку між пам'ятками ранішньої скіфської доби і пізньої черняхівської культури.

Сучасні дослідники не мають єдиної думки щодо етнічного складу зарубинецьких племен. Їх пов’язують зі слов’янами, германцями, балтами. Проте, дані мовознавства, типологічна близькість зарубинецьких пам'яток з київською культурою III-V ст. Р.Х. та культурами ранньосередньовічних слов’ян V-VII ст. Р.Х. – пеньківською і колочинською – дають підстави вважати зарубинецьку культуру ранньослов’янською ». (Цитата з книги «Археологія України» І.С. Винокура, Д. Я. Телегіна)

Зарубинецька культура відома великими неукріпленими поселеннями. Вони розташовувались на мисах річок, ярах або на «надзаплавних терасах». Їх площа займала в середньому близько двох гектарів. Цій культурі були притаманні заглиблені в землю житла, що мали площу 18-20 метрів квадратних. При споруджені було використано техніку дерев'яно-каркасного будівництва. Двосхилі дахи покривали соломою, очеретом або жердинами. Джерелом тепла в житлах були відкриті вогнища.

Населення вело осілий спосіб життя. У вжитку у зарубинців було залізо, яке вони самі ж і видобували. Серед знарядь праці, виготовлених з цього матеріалу, були знайдені серпи і коси, що свідчить про землеробський спосіб господарства. Мешканці цих поселень вирощували просо, пшеницю-двозернянку, ячмінь. Проте займались і скотарством — вирощували й розводили корів, свиней, коней, дрібну рогату худобу. Також існувало певне поняття про полювання і риболовлю.

У поселеннях зарубинців виготовляли кераміку, використовуючи гончарний круг ручного типу. Готовий посуд випалювали. Ювелірні вироби виготовляли з привізної бронзи, з льону і коноплей — тканини. Про існування ткацтва свідчать знайдені піднімальні грузила для ткацького верстата.

Для Зарубинецької культури були характерні ґрунтові безкурганні поховання: тіла спалювали в особливих урнах або ямах, існував спеціальний поховальний інвентар. Також відомі випадки трупопокладення, проте зустрічаються вони доволі рідко.

2. Черняхі́вська культу́ра, у найпізніших публікаціях — культура Черняхів-Синтана-де-Муреш — археологічна культура, яка існувала в 100–500 роках нашої ери. Поширена на території лісостепової України між Сіверським Донцем на сході та Дністром, Прутом і вздовж Бугу на заході, а також на південному сході Польщі, у Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії. Деякі історики (зокрема, Пауль Райнеке) пов'язують її із державою готів (Оюм). Окремі археологи співвідносять її з племенами готів, описаних істориком Йорданом, сучасні антропологи зауважують ідентичність з полянами ^[1].

Пам'ятки черняхівської культури — безкурганні могильники (поля поховань) та поселення. Осілі хліборобо-скотарські племена черняхівської культури жили у великих неукріплених поселеннях.

Виявлено лише три укріплених городища черняхівської культури: одне у Надпоріжжі у Дніпропетровській області над Дніпровими порогами на правобережжі Дніпра Башмацьке городище та два — у Миколаївській області Городок, Олександрівське городище.^[2]

Більшість дослідників вважає, що черняхівська культура створена племенами різного етнічного походження (даки, сармати, германці, скіфи, анти або венеди), про яких згадують стародавні автори на території поширення цієї культури. Черняхівська культура була знищена найправдоподібніше навалою гунів в кінці IV ст..

Найвідоміші пам'ятки черняхівської культури на території України: Черняхівський та Ромашківський могильники, Жуківецьке і Ягнятинське поселення.

Поселення мають характерні особливості. Порівняно з передскіфською і скіфською добою, коли городища були укріплені, майже неприступні, громади настільки відчували себе у безпеці, що укріплення, у тому числі воєнізовані, зникають повністю: селища відкриті з усіх боків. Жоден могильник чоловічого поховання не містить меча чи іншої зброї. Це свідчить про те, що мирне життя не диктувало потреби мати зброю у потойбічному світі. Натомість його забезпечували їжею, посудом, вівцею і поруч з нею залишали ножа, аби можна було врізати собі шмат м'яса та добре поїсти. Ми не знаходимо мечів і в музейних збірках, що розповідають про цей період, відсутні згадки про зброю і в літературних пам'ятках. Напевно, у той час воїни як соціальна група не відігравали домінуючої ролі в суспільстві. Різко збільшується заселеність території. Поселення розташовані на відстані 3—5 км.

Усе це характерно для північної частини України: Київщини, Полісся, середнього Дніпра, лісової та лісостепової смуги. У степовій зоні частіше зустрічаються городища-бугри, оточені міцними стінами, глибокими ровами, а на півдні — поселення міського типу з високими кам'яними вежами, складеними з місцевого вапняку (Бизюкове городище, містечко Миколаївка та ін.)

Зарубинецька культура, як і її наступниця Черняхівська культура, потрапила під впливи інших культур: кельтської Латенської культури, культури степових скіфів і сарматів. Згодом на неї вплинула культура цивілізації Римської імперії на Дунаї. Вплив Скіфсько-сарматської цивілізації був особливо помітний у гончарстві, виготовленні зброї, способі ведення домашнього господарства і орнаментації.

3. Пенькі́вська культу́ра — археологічна культура, що існувала протягом V—VII століть від Пруту до Сіверського Донця займаючи переважно лісостепову смугу України. Виникла внаслідок переселення на південь племен київської культури. Вважається, що пеньківська культура залишена антами — однією з груп ранньоісторичного слов'янства.

Період існування пеньківської культури датується V-VII ст. н. е., про неї у своїх записах згадують Прокопій і Йордан, вони пишуть про цих людей, як приналежних до антського союзу

Як і представники інших культур, носії пеньківської розселялись над річками. Характерним було розміщення поселень групами по 5-7 поселень, на відстані одне від одного 3-5 кілометрів. Селища здебільшого займали 1,5-3 га, здебільшого у селищах розміщувалось до 30 жител. У плані вони були чотирикутними напівземлянками, площею в середньому 25 метрів квадратних, стіни мали стовпову або зрубну конструкцію. У житлах для обігріву і побутових потреб використовували вогнища, згодом з'явились кам'яні печі. Також поруч з житлами було виявлено господарські будови і ями.

Основою господарства було орне землеробство. Також пеньківці займались мисливством, риболовлею. Розвивалась галузь залізного виробництва. Одним з найбільших металургійних центрів був Гайворонівський, він складався з чотирьох агломераційних печей і двадцять одного сиродутного горна. Тут було виявлено залізні шлаки і кричне залізо, крім того було знайдено ознаки ковальства. Отже ця галузь була розвинена на досить високому рівні.

Кераміка була представлена перш за все, горщиками біконічної форми. Також трапляються горщики тюльпаноподібної форми і з загнутими до середини кінцями вінця.

Поховання представлялись характерними для слов'ян трупоспаленням на стороні, рештки тіл хоронили у ямках. Крім цього трапляються звичайні тіло покладення.

Зброя представлена переважно наконечниками стріл і списів. Наконечники списів типові для слов'ян VI—VII ст. — ланцетоподібні з масивною втулкою і коротким вістрям, довжиною 25-30 см. Серед наконечників стріл переважають масивні трилопатові вістря, які передбачають використання потужних складних луків.

У порівнянні з іншими слов'янськими культурами на території пеньківської культури знайдено значно більше ювелірних виробів з кольорових і благородних металів.

3. З 7 ст. починають формуватися перші додержавні утворення Славія, Куявія, Артанія, які згадуються у творах низки арабських та перських географів: Аль-Балхі, Аль-Істахрі, Ібн-Хаукаль, Джанхані

Сла́вія (араб. صلاوية‎ Ṣ(a)lāwiya) — один із центрів Русі, поряд із Артанією та Куявією, описаний арабськими авторами X століття Аль-Істахрі та Ібн-Хаукалем під 920 роком.^[^{джерело?}^] Вони користувались давнішими джерелами, зокрема твором Джайгані, який не дійшов до нас. Славія разом із Куявією та Артанією підтримувала широкі міжнародні торгові зв'язки — зокрема, з мусульманським Сходом.

Славія – Русь, Куявія - Польща, Артанія _ додержавні утворення, скоріше всього військово – політичні союзи – обєднання для оборони своїх земель в разі військових конфліктів

6 - А / Г | Дистанційне завдання під час карантину

Всесвітня історія Вчитель : Ийслуу Ніна Вікторівна

Уроки 28.04.2020, 04.05.2020.04.2020 р.

Тема: Походження (витоки) слов’янських народів. Природно-географічні умови історичної прабатьківщини слов’ян. Велике роселення слов'ян. Суспільне і господарське життя. Духовний світ.

Мета: ознайомити учнів з проблемою походження слов’ян, процессом формування етнічної спільноти, суспільним устроєм, видами господарства; сформувати основні поняття: етнічна спільнота, етногенез; розвивати вміння аналізувати факти і події, працювати з джерелами інформації, зіставляти її, робити висновки, працювати з історичною картою; виховувати свідомого громадянина Європи.

Обладнання: підручники, дидактичні матеріали, карта, атласи.

Терміни: велике розселення слов’ян,капища, ідоли, городища, вожді, племена, військові союзи, автохтонний , міграція авари, каганат.

Основні дати:

ІІ–І тис. до н. е. - поява слов`ян на історичний арені.
І–ІІ ст. н. е. – перші письмові згадки про слов`ян в творах римських авторів Плінія Старшого, Тацита, Птоломея.
ІІ–IV ст. – експансія готів і поділ венедів на антів і склавинів (східних і західних слов`ян).
Кінець IV – середина V ст. – занепад черняхівських племен, пов`язаний з навалою кочовиків-гунів.
ІV–VI ст. – Велике переселення народів.
V–VII ст. – велике розселення слов`ян.
VI ст. – проникнення слов`ян на південний берег Дунаю у володіння Візантії. Балканські війни слов`ян.
602 р. – остання згадка про антів.
VIII–IX ст. – відокремлення у слов`ян ремесла від землеробства.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Інтернет-ресурси:
https://www.youtube.com/watch?v=SqciO972_S4&list=PLzUTzJWWg_NoUnyFnAGC8MSgLCeUj3EDh&index=2

Підручник - https://pidruchnyk.com.ua/1458-istoriya-6-klas-bandrovskiy-2019.html - пункт 3 параграфа 49

https://www.youtube.com/watch?v=UZNzsdS-swU – до 6 хв.10 сек!!!!!!!! Або

https://www.youtube.com/watch?v=wtHglHBmn4Q

https://www.youtube.com/watch?v=KGewEt9gCP4– велике переселення

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань і умінь учнів

Репродуктивна бесіда за запитаннями

1. Назвіть слов’янські народи сучасної Європи?

2. До якої мовної сім’ї народів належать слов’яни?

ІІ. Мотивація пізнавальної діяльності

Давніх слов’ян візантійський автор Прокопій Кесарійський характеризує як численний народ, що мав вплив на історичні події Південно-Східної Європи.

ІІІ. Повідомлення теми, мети й завдань уроку

IV. Сприймання та усвідомлення навчального матеріалу

Проблемне завдання: довести, що давні слов’яни є предками українців.

План

1.Давні слов’яни. Прабатьківщина слов’ян.

3.Початок Великого розселення слов’ян.

4.Суспільне та господарське життя

5. Духовний світ давніх слов’ян.

1.Давні слов’яни. Прабатьківщина слов’ян.

Проблема походження слов’ян

Етногенез (походження народів) слов’ян - питання доволі дискусійне. Історична наука накопичила дуже багато концепцій походження слов’ян, які дуже часто протилежні одна одній. Такий стан речей зумовлений браком джерел та значною політизацією питання. Перш ніж зупинитися на основних концепціях походження слов’ян потрібно визначити: хто такі слов’яни та народи, які можна назвати слов’янськими?

Слов’яни – це велика група споріднених за мовою та культурно індоєвропейських народів, які проживають в Центральній та Східній Європі, і частоково в Азії (Північна Азія). Чисельність слов’янських народів, за різними данними, сягає від 300 до 350 млн. осіб.

Також, необхідно визначати етимологію (історія походження слова ) слова слов’яни. Одні історики вважають, що термін слов’яни походить від слів “слово” або “слава”, інші вчені виводять поняття слов’яни від слова раб яке звучить англійською – slave або німецькою – der sklave. Цікавою є гіпотеза рядянського мовознавця М. Марра, який вважав, що слово слов’яни походить від самоназви скіфів - сколоти. І нарешті, видатний чеський мовознавець Л. Нідерле визначив, що взагалі неможливо визначити етимологію слова слов’яни.

Теорії походження слов´ян:

Міграційна. Автохтона. Балканська (дунайська). Балтійська. Вісло – Дніпровська. Вісло – Одерська.

Автохтонний— той, що виник чи зародився на місці сучасного проживання певного народу.

Міграція — переселення, переміщення.

Тепер перейдемо до основних концепцій походження слов’ян. Як уже зазначалося, на сьогодні, вчені не можуть дійти до єдиної концепії. Така невизначеність сприяє різним політичним та псевдоісторичним спекуляціям.

Перший, хто звернув увагу на проблему походження слов’ян, був Нестор Літописец. Який вважав прабатьківщиною слов’ян басейн Дунаю – сучасну Угорщину, звідки потім слов’яни емігрували на землі сучасних південних, східних та західних слов’ян. Не дарма в українському фольклорі роль великої ріки, відіграє не Дніпро, а саме Дунай. Нестора Літописця вважають засновником Дунайської концепції походження слов’ян.

Польські та чеські славісти запропонували Вісло-одерську концепцію – найдавнішою прабатьківщиною слов’ян було межиріччя Вісли та Одеру.

Радянські історики (Б. Рибаков) запропонували Вісло-Дніпровську або Дніпровсько-Одерську (розширену) концепцію, в якій слов’яни зародилися в мижіріччі Дніпра та Вісли (Одера), причому центром слов’янської прабатьківщини було Придніпров’я.

В часи Середньовіччя популярною була Азійська концепція походження слов’ян, послідовником якої був відомий тюрколог М. Гумільов. Сучасні послідовники цієї теорії вважають, що предками слов’ян були або скіфо-сармати або слов’яни прийшли в Європу разом з гуннами.

Як уже зазначалося, слов’яни переважають в Центральній та Східній Європі та в Північній Азії.

Записати у зошит

Традиційно, слов’янські народи можна поділити на три великі групи:

1. Західні слов’яни. До цієї групи належать – чехи, поляки, словаки, лужичани. Інколи в літературі можна прочитати, що до цієї групи належать – кушуби, сілезці, моравани, яких класична наука розглядає як етнографічні групи: кашуби (поляки), сілезці (поляки), моравани (чехи).

2. Східні слов’яни. До ціє групи належать – українці, росіяни, білоруси. Також, як і у випадку з західними слов’янами, інколи виділяють – русини (етнографічна група українців), поліщуки (українці або білоруси), липовани, помори, козаки (росіяни).

3. Південні слов’яни. До цієї групи належать – словенці, серби, хорвати, чорногорці, боснійці, македонці, болгари.

Писемні джерела про слов’ян

Мешкаючи на віддалених від виру тогочасної європейської історії територіях і не маючи власної писемності, слов’яни досить пізно потрапили на сторінки книжок.

Найдавніші свідчення про них відносять до початку нової ери. Вони належать римським історикам 1–2 ст. Плінію Старшому, Тацитові та географові Птолемею (2 ст.).

Усі троє називали слов’ян венедами і розповідали про них як про окремий народ, що мешкав на схід від Вісли, в оточенні германців, фракійців, сарматів, балтів.

Птолемей, між іншим, з-поміж венедів називав також племена ставанів. У цій назві дехто з мовознавців вбачає перекручену самоназву «слов’яни».

Загалом свідчення римських істориків – скупі на факти й досить суперечливі.

Докладніше розповідають про слов’ян джерела 6 ст. й наступних століть. Велику увагу їм, зокрема, приділив автор історії ґотів Йордан у книзі «Про походження та діяння гетів» (інша назва тієї книги – «Гетика») 551 р. «Ці венеди походять від одного кореня і сьогодні відомі під трьома назвами: венедів, антів, склавинів…» – говоривЙордан про слов’ян.

Назви «склавини» та «анти» щодо слов’ян поряд із назвою «венеди» трапляються і в інших джерелах. Вони засвідчують поділ давніх слов’ян на різні племінні об’єднання. Так, за Йорданом, венеди мешкали в басейні Вісли, анти – у Подніпров’ї, склавини між Дністром і Дунаєм.

На думку археологів, було ще одне племінне об’єднання слов’ян, що мешкало у верхній течії Дніпра. Та через віддаленість тих племен від римсько-візантійського світу їхня назва, нехай і умовна, не збереглася.

Про походження назв, що їх уживали щодо слов’ян давні історики-чужинці, українські вчені дотримуються такої думки: дві з них – венеди та анти – є іншомовними (перша – германського, друга – іранського походження); третя, склавини, – видозмінена самоназва «слов’яни». Отож, етнонім «слов’яни» вживається в джерелах від 6 ст.

3.Початок Великого розселення слов’ян.

Під владою ґотів і гунів

У 3 ст. ґоти остаточно утвердилися в причорноморських степах. Їхня держава об’єднала численні народи тих земель, у тому числі й слов’ян-антів.
Ґотське панування впало під час навали гунів. За їх підтримки анти подолали ґотів.
У складі гунського об’єднання слов’яни торували собі шляхи в Подунав'я і на Балкани, виступаючи то як союзники кочовиків, то як їхні підлеглі.
Найбільшої могутності гуни досягли за часів Аттіли, та після смерті його в 453 р. швидко знесилились.
Позбувшись залежності від гунів, слов’яни могутнім потоком рушили на землі Візантії. Так було започатковано Велике розселення слов’ян.

Воєнні походи слов’ян проти Візантії. Переселення на Балканський півострів

Перші самостійні походи слов’ян на Візантію відбулися наприкінці 5– початку 6 ст.
Майже щороку траплялися слов’янські воєнні експедиції на Балкани за імператора Юстиніана (527–565 рр.).
А після походу 550–551 рр. почалося масове переселення слов’ян-антів на Балкани. Тогочасні джерела свідчать, що, перш ніж закладати поселення, слов’яни здійснювали воєнні операції, під час яких руйнували фортеці.
Наприкінці 6 ст. постійні слов’янські поселення трапляються скрізь на Балканському півострові.

Отож, наслідком воєнних походів проти Візантії сталося переселення слов’янських племен на землі Балканського півострова.

Наприкінці 6 ст. у відносини антів із Візантією втрутилися авари – кочовий народ тюркського походження, що утворив свою державу – каганат – у Середньому Подунав’ї.
Потреба протидіяти аварам спонукала колишніх суперників до об'єднання.
Року 601 анти разом із Візантією виступили проти аварів, на боці яких, одначе, билися склавини.
Наступного року авари здійснили ще один похід проти антів.
Тогочасні джерела мовчать про те, хто став переможцем. Проте ім’я антів від 602 р. більше не згадувалося.
Існує думка, що могутній антський військовий союз розпався, а для слов’янських племен, що входили до його складу, почався новий етап їхньої історії – життя на балканських землях, в оточенні інших народів, яке дало початок сучасним південнослов’янським народам.

Розселення слов’янських племен на Дунай

Археологічні пам’ятки свідчать, що в переселенському потоці на Дунай і Балкани брали участь не лише анти, а й частина склавинських племен.
І коли анти опанували землями Балкан, оселяючись там досить часто разом із аварами та болгарами, склавини переселялися на береги Дунаю, прокладаючи собі шлях Дунаєм вгору на захід.
Із часом вони просунулися аж до верхів’я Ельби, змішалися зі слов’янськими племенами, що просувалися туди з території Польщі, і в оточенні германських племен дали початок сучасним західнослов’янським народам.

Зверніть увагу!

Поділ слов’ян на західних, східних і південних відповідає сучасному станові слов’янства. Як зауважують дослідники, у 8–9 ст. не існувало ні східної, ні західної, ні південної слов’янської спільності, а були східні, західні та південні слов’янські племена або їх союзи, на основі яких постали численні слов’янські народи.

Розселення на північ. Зародження сучасних східнослов’янських народів

Уже йшлося про те, що у верхній течії Дніпра, на Лівобережжі, у 5–7 ст. також мешкали слов’янські племена. Їхнє життя засвідчене археологічними знахідками, проте назва тих племен не збереглася.
Давніх слов’ян – мешканців верхів’їв Дніпра – оминули увагою візантійські автори, бо їхні племена не брали участі в походах на південь.
Живучи поряд із балтським населенням, вони були втягнуті в події, центром яких виступала Балтика.
Поступово ці племена розселилися далеко на північ.
Ті з них, що просувалися в північно-західному напрямку, згодом дали життя білоруському народові. Ті ж, що попрямували на північний схід, стали предками росіян.

Довгий час у науці панувала думка, що предками українців були анти.

Проте новітні археологічні знахідки доводять, що пам’ятки пізнішого часу, які можна назвати власне українськими, постали не лише на основі антських пам’яток, а здебільшого на основі пам’яток, що їх залишили склавини.
Бо саме склавини були тим населенням, котре мешкало у 5–7 ст. на більшій частині українського Правобережжя.
Анти, про яких тогочасні джерела свідчать, що жили вони в Подніпров’ї, від 6 ст. почали переселятися на південь, на Балканський півострів.
Частина антської людності, що не брала участі в переселенні, була поглинена склавинами, а на згадку про антів на подніпровських теренах залишилася назва, якій, як вважає чимало дослідників, завдячують своїм етнонімом сучасні українці.
Іраномовне слово «анти» означає «крайні», «окраїнні». Ним степові скіфо-сарматські племена споконвіку називали порубіжне зі Степом місцеве хліборобське населення. Тисячолітнє сусідство з іраномовними народами закріпило назву, яку, одначе, місцеві мешканці озвучували по-своєму. Так постала, як вважає дехто з істориків і мовознавців, назва Україна.

Отже, велике переселення народів мало непересічне значення для подальшої долі слов’ян. Підхоплені ним, слов’янські племена перемішалися і на нових територіях дали початки сучасним слов’янським народам.

4.Суспільне та господарське життя

Суспільний устрій

Археологічні знахідки переконують, що слов’яни від самого початку своєї історії виступали як окремі, хоч і споріднені, більші чи менші групи – об’єднання родів – племена, союзи племен.
Племена очолювали обрані громадою вожді. Вождів обирали з-поміж вихідців із найзаможніших сімей.
Саме за вождями закріплювалася верховна влада, до повноважень якої належали перерозподіл додаткової продукції, що вироблялася, організація оборони під час воєнних подій, спорядження військових дружин тощо. Згодом влада вождів стала спадковою.
Коли з’являлася потреба боронитися від сильного ворога, слов’янські племена об’єднувались у великі військові союзи. Прикладом такого союзу може бути антське об’єднання.

Утворення великих союзів племен учені вважають таким рівнем суспільних відносин, що передує державі. Отже, давні слов’яни в 5–7 ст. упритул наблизилися до створення держави.

Давні слов’яни в 5–7 ст. упритул наблизилися до створення держави.

Про переддержавний рівень суспільних відносин у давніх слов’ян свідчить влаштування ними своїх поселень. Менші з поселень скупчувалися навколо більших – своєрідних племінних центрів.
Останні були й ремісничими осередками. Згодом такі великі поселення перетворювалися на укріплені городища.
Залишки великого слов’янського міжплемінного центру археологи знайшли, приміром, на Волині – це Зимненське городище.
Про досить складні суспільні відносини у слов’ян, формування в них племінної верхівки – еліти – свідчать джерела 6 ст.
Так, в одному з них підкреслюється, що у слов’ян багато вождів. Інший автор, згадуваний уже ґотський історик Йордан, розповів про розправу ґотського короля над слов’янським ватажком Божем, його синами та 70 прибічниками-старійшинами.
Не суперечать розповідям давніх істориків і археологічні знахідки скарбів на слов’янських територіях, володіли якими за життя, безперечно, найзаможніші та наділені владою представники слов’янських племен.
З-поміж таких пам’яток і Мартинівський скарб, що, за припущеннями вчених, належав комусь із антських вождів.
Багато свідчень вказує на особливу роль у житті слов’ян спільних рад, на яких ухвалювалися найважливіші рішення. «Ці племена, склавини й анти, не підлягають одній людині, – писав у 6 ст. Прокопій Кесарійській, – а з давніх-давен живуть у демократії, тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони обмірковують спільно».

Господарство

Давні слов’яни жили зі землеробства та осілого скотарства.
Вони вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес, льон і коноплі, віддаючи перевагу ярим сортам.
Сіяти озимину навчились у другій половині 1 тис.
З тварин розводили велику й дрібну рогату худобу, овець, свиней, коней.
Живучи поміж лісів, у краю річок та озер, слов’яни не нехтували тисячолітнім мисливським і рибальським досвідом.
З-поміж ремесел особливого розвитку досягли ливарна справа й ковальство.
З-поміж ковалів давні слов’яни особливо шанували майстрів-ювелірів.
Своєрідним у слов’ян було виробництво глиняного посуду.
Тривалий час, навіть після того, як від інших народів було запозичено гончарний круг, кераміка, особливо та, що застосовувалася для приготування їжі, лишалася ліпною.
Розквіт гончарного виробництва припав на наших землях на 3–4 ст. – на часи черняхівської культури.
Під час Великого переселення народів гончарство занепало, тож гончарний посуд у слов’ян поступився перед ліпним аж до 10–11 ст.
Розвиток торгівлі засвідчують численні знахідки монет різних народів. Слов’яни залюбки торгували з населенням Подунав’я, Центральної Європи й Прибалтики, а згодом – із мешканцями римських і візантійських провінцій та античних міст Північного Причорномор’я.
У слов’янські землі за тих часів потрапляли посуд, вироби зі скла, бронзи, срібла й золота, вина, олія.
Натомість вивозилися хутро, мед, віск, шкури, зерно.
У 6–7 ст. слов’янські племена Подніпров’я контролювали торгівельний шлях Дніпром, що сполучав Балтійське й Чорне моря.

5. Духовний світ давніх слов’ян.

В основі релігійних уявлень давніх слов'ян, органічно пов'язаних із землеробством і навколишньою природою, було уявлення про боротьбу двох начал - світлого і темного, доброзичливого і ворожого людині, благотворного і злого; в природі постійно тривали змагання родючості з неплідністю, літа із зимою, світла з темрявою. Слов'янський народний календар і народні звичаї дають для цього багатий матеріал. Увесь круговорот сучасних слов'янських свят є відголоссям і пережитком старих язичницьких уявлень, пов'язаних з чергуванням творчих сил природи.

Давні слов'яни сповідували поганство, що охоплювало всю сферу духовної культури й значну частину виробничої, мисливської та збиральницької діяльності. Тогочасна людина була переконана в постійній присутності надприродних сил в усіх життєвих процесах. Поганство слов'ян мало чим відрізнялося від вірувань інших тогочасних етносів. Воно містило в собі не тільки притаманні ранній стадії розвитку релігії аніматичні уявлення (переконаність, що всі речі в природі є живими), а й анімічні (про душу).

Згодом ці уявлення поєдналися з переконаннями про трансцендентність душі (здатність переходити до іншої плоті) та про спроможність над-продуктивних сил до метаморфоз - перетворення на собаку, кішку, цапа, копицю сіна, немовля тощо. Ці надприродні сили, на думку слов'янина-язичника, населяли всесвіт; саме з ними доводилося мати справу, вони таїли в собі небезпеку. Однак їх можна було задобрити або залякати за допомогою певних ритуалів.

До VI ст. у слов'ян сформувався пантеон богів і низка місцевих пантеонів. Навіть більше, вони вже наблизилися до монотеїзму, до віри у верховного (не християнського) Бога. Так, Про-копій Кесарійський свідчить, що слов'яни поклонялися єдиному Богу-громовержцю й приносили йому в жертву рогату худобу. Водночас елементи єдинобожжя не витіснили багатобожності разом з вірою в духів природи й домашнього вогнища, демонів хвороб і лиха.

Окремі слов'янські уявлення про всесвіт виходили ще з індоєвропейського періоду. Наприклад, землю уявляли пласкою чи такою, що плаває у воді або спирається на чотирьох биків. Небо вважали за натягнену над землею шкуру бика, на якій проявляються зірки, сонце й місяць. Назви зірок відбивали землеробські вподобання. Утіленням грізної небесної сили, що викликала жах і поклоніння, у слов'ян виступали природні явища, що супроводжувалися громом і блискавкою. Так, у сербів ще досить довго зберігалося уявлення про хмари як про небесні стада великої рогатої худоби (зокрема молочних корів); про дощ як "небесне молоко", що запліднює й годує землю. Крім культу вогню та соломи, хліба, у давніх слов'ян існував культ води.

Слов'янські народні обряди, пов'язані з народженням, весіллям, похованням ще досить тривалий нас відбивали поганські уявлення про долю людини, про перспективу потойбічного існування, про стосунки між людиною і природою. Обряди нагадували про давні слов'янські свята. Так, прихід весни вітали веснянками та іграми, в яких славили поворот сонця до літа й пробудження природи. Русалчин тиждень присвячувався русалкам, які нібито виходили в цю пору з води на берег. Відзначали також Великдень, присвячений пам'яті померлих предків. У купальську ніч молодь сплітала вінки, розкладала багаття, стрибала через них і танцювала. Вважалося, що в цю ніч, коли цвіте папороть, можна знаходити скарби, розуміти мову звірів і вільно спілкуватися на любовних ігрищах. Напередодні настання осені святкували день Коструба. Люди прощалися з літом, ховаючи ляльки, що символізували вмирання природи.

Пантеон давньослов'янських богів становив вищий рівень релігійно-міфологічної системи поганства. Його характеризував досить узагальнений тип функцій (магічно-правнича, військова, господарсько-природна) головних богів. У цілому, структура компетентних діянь, яких чекали від божеств, достатньою мірою сприяла реалізації релігійно-міфологічних уявлень давніх слов'ян.

Язичництво заохочувало людину до спілкування у сфері сакрального. Богів при цьому наділяли нездоланною силою, безмежною владою, неперевершеними можливостями й розглядали як найвищу сакральну цінність. Від їхнього ставлення залежав добробут людини, яка у відповідних ситуаціях мала звертатися до богів по допомогу.

Відомості про поганських богів досить суперечливі і малоймовірні: здебільшого це певні середньовічні тексти, усна народна творчість (казки, пісні, прислів'я) та археологічні знахідки.

Пантеон богів у поганстві був досить численний. Одне з перших місць у ньому посідав Перун - "творець грому та блискавки, єдиний володар усього", якого слов'янські племена сприймали здебільшого не просто як "першого", а як "Бога" взагалі. Бога неба та світла називали Сварог. Вважалося, що Сварог - це батько сонця та вогню, і вже від нього походять усі інші боги - Сварожичі. Богом сонця та вогню вважався також Дажбог (Хоре). Чим вони відрізнялися один від одного сьогодні встановити важко. Стрибога одні племена шанували як бога вітру, в інших він відповідав за розподіл багатств.

Одним із найшановніших у давніх слов'ян був бог Велес (Волос) - "скотній бог". У багатьох племен Велес - бог багатства й добробуту, торгівлі, заступник купців. Він не тільки охороняв череди худоби на землі, а й випасав небесні стада (хмари). Ідола Перуна завжди ставили на горі, а Волоса - в низовині,

Серед поганських богів одним з найповажніших був Святовит (Свентовит) - бог неба та світла, якого також ототожнювали з сонцем. Святовит виконував дві функції: військову та магічно-правничу. Головні атрибути ідола Святовита - меч, спис, прапор тощо. У західних слов'ян він мав чотири голови на чотирьох шиях, які дивилися вперед, назад, ліворуч і праворуч. До святилищ Святовита приносили різноманітні дари.

Деякі слов'янські племена вважали, що всі нещастя походять від Чорнобога. Серед жінок був надзвичайно поширеним культ Мокоші, з яким пов'язувалися численні заборони, що стосувалися виховання дітей, взаємин між подружжям, прання та ін.

До богів, яких шанували практично всі слов'янські племена, належали Перун і Велес. Відомості про них є у всіх частинах слов'янського світу. За міфологією, вони доповнювали один одного. Інші популярні боги - Ярило, Лад, Диво, Дідо, Доля, Купайло, Лель, Полель, Переплут, Похвиста, Тур, Троян, Рад та ін.

У південних слов'ян верховне почесне божество ймовірно мало ім’я Бог. Про це свідчить той факт, що сонце - сина Бога - тут називали Божичем. У сербів, хорватів, словенців день Різдва Христового (25 грудня), астрономічне збігається з початком збільшення сонячного дня і називається Божич, у болгар - Божик.

У пам'ятках болгарської писемності трапляється ім'я верховного небожителя - Дій, котрий, як і римський Юпітер, був богом дня та світла. Дій згадується поряд з іншими слов'янськими богами - Перуном, Хорсом, Трояном.

У лужицьких сербів верховне божество носило ім'я Прабог, а другорядних вони називали Прибогами. У інших племен цього регіону бог сонця мав ім'я Ясонь (Несень) - ясний, білий бог, Білобог.

Поморські слов'яни Балтики головним богом вважали Триглава. Його зображували триголовим вершником на коні. Такий ідол із золота й срібла стояв на пагорбах поблизу Щецина. Культ Триглава поширювався аж до Волині.

Серед інших язичницьких богів прибалтійських слов'ян виділявся Яровит - бог війни та родючості. Його головний атрибут - золотий шолом - під час воєнних дій виносили перед військом, а прапори розставляли вздовж периметра поселень під час свят. На островах Балтійського узбережжя особливо шанували бога війни Руєвита, якого зображували з сімома мечами на поясі та восьмим у руці.

Окрім богів, давні слов'яни шанували богинь - Ладу, Весну, Морану, Діву, Сиву (Жилу), Припечалу, Подагу, Мокош та ін. Дехто схильний зіставляти Ладу з Венерою як богинею кохання, тепла й любощів. Весна та Морана персоніфікувалися з порами року, а Діва і Дівана ототожнювалися з весною.

Давні слов'яни також ушановували як божества сонце, місяць, зірки, вогонь, воду, гори, дерева.

Особливе ставлення склалося в давніх слов'ян до істот, які населяли ліси, річки, багна, домівки. В існування лісовиків, водяних, польовиків, русалок, мавок, домовиків вони щиро вірили, й усіляко намагалися їх задобрити.

Язичницький культ давніх слов'ян був певним чином регламентований, про що свідчать археологічні розкопки культових святилищ і храмів, а також зображення власне небожителів. Релігійні ритуали передбачали існування організації священнослужителів, або жерців, якоюсь мірою спеціалізованої і досить розгалуженої.

Християнізація слов'ян, що тривала протягом VII-ХІІІ ст., сприяла руйнації поганства й ліквідації культу богів як представників вищого рівня релігійно-міфологічної ієрархії. Християнізація в усіх слов'янських землях розпочиналася зі знищення ідолів. Згодом язичницьких богів або зовсім забували, або різко обмежували сферу їхнього функціонування. В одних випадках відбувалися "деномізація" та перейменування, під час яких багато рис, що належали "язичницьким" богам, зберігалися (тільки їхні імена замінювали на християнські). В інших випадках богів "понижували в ранзі", що призводило до різкого звуження сфери впливу культу. Інколи поганських богів ототожнювали з "нечистою силою".

Прийняття християнства для більшості слов'ян сприяло зміцненню власної державності й означало прилучення до візантійсько-православної або латинської (католицької) конфесіонально-культурних традицій. Для інших, насамперед полабсько-балтійських племен, християнізація обернулася катастрофою - вони були підкорені місіонерами, піддані асиміляції й згодом узагалі зникли з історичної арени.

Визначною пам'яткою традиційної культової скульптури є також ідол Світовида, знайдений у 1848 р. в річці Збруч біля села Личківці на Тернопільщині. Нині сама статуя зберігається в Краківському археологічному музеї, а її копії — в Києві та Москві. Кумир, названий Збруцьким ідолом, має багату символіку цілого давньоруського пантеону. Відшліфований впродовж кількох століть водою, він вже втратив чіткість деяких знаків, а тому різними істориками тлумачиться не однаково. На думку дослідників ідол має зображення п'яти богів: Мокоші, Лади, Перуна, Дажбога й Велеса. Чотиригранна й триярусна статуя поділена на 12 сфер. Верхній ярус (небесний) — це чотири обличчя богів під однією шапкою. Мокоша тримає в руках ритуальний ріг. Лада — обручку, під Перуном — зображення коня та зброї (меча чи шаблі), Дажбог - має солярний знак у вигляді кола з шістьма спицями (колесо). Другий ярус — світ людей: тут бачимо своєрідний хоровод, який можна помітити, тільки обійшовши навколо всієї статуї (по одному чоловіку з розведеними в різні боки руками на кожній з чотирьох граней). Це ритуал, присвячений богам, який здійснюють земні істоти. Нижній ярус — триликий Велес (на трьох гранях статуї), що стоїть на колінах, тримаючи інші світи. Остання дванадцята сфера порожня — тут немає жодних зображень (спина Велеса?). Всі три обличчя Велеса зображені з вусами.

Джерело:https://spadok.org.ua/zvychayi-i-obryady/kapyscha-davnich-slov-yan
Культурно-історичний портал СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

V. Узагальнення отриманих знань

Бесіда:

1. Які теорії походження слов’ян є?

2. Які групи словян існують?

3. Які давні автори писали про словян?

4. Як давні автори називали словян?

VІ. Підведення підсумків

Тож, давайте спробуємо відповісти на головне питання: «Чи є давні слов’яни предками українців?»

VІІ. Завдання: опрацювати п.3 параграфа 49, записати і вивчити терміни, дати, заповнити таблицю «Три гілки слов’ян» ( у довільній формі).

6 - А / Г | Дистанційне завдання під час карантину 30.03 –24.04.2020 р

Всесвітня історія Вчитель : Ийслуу Ніна Вікторівна

Уроки 24.04.2020 р.

Тема. Взаємини греків і місцевого населення. Кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни.

Мета: ознайомити учнів із стосунками жителів грецьких міст-колоній у Північному Причорномор’ї та їхніми сусідами; життям та господарством кочових народів Північного Причорномор’я; розвивати уміння працювати з підручником, іншими джерелами інформації, картами; навики корпоративного навчання; уміння чітко формулювати свої думки, питання, відповіді; виховувати інтерес до предмету, формувати естетичні смаки учнів.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, атласи, контурні карти, карта “Велика Грецька колонізація”, «Велике переселення народів»

Терміни : етногенез, асиміляція, сармати, готи, гуни

Дати:

ІІІ ст. до н.е –ІІІ ст. н.е –державне об’єднання Сарматія у Північному Причорномор’ї

ІІІ ст. до н.е –ІV ст. н.е – державне об’єднаяя Гетика

ІV - V ст.- державне об’єднання гунів

Інтернет-ресурси :

https://www.youtube.com/watch?v=2z5Qd-47xqo- кіммерійці, скіфи, сармати

http://www.aratta-ukraine.com/sacred_ua.php?id=60 --- готи, гуни на теренах України

https://spadok.org.ua/kimmeriya/kimmeriytsi-starodavni-kochivnyky-pivnichnogo-prychornomor-ya - інформація про мешканців Північного Причорномор’я - Культурно-історичний портал СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Повторення вивченого раніше - розвиток античних колоній у Північному Причорномор’ї.

Таблиця “Античні міста-держави у Північному Причорномор’ї

Стародавня назва	Сучасна назва	Дата заснування	Управління містом	Господарське життя	Культура
Херсонес “півострів”	Севастополь	V ст. до н.е.	демократія	Виноградарствоземлеробство. скотарство	Театр,чорнофігурна кераміка
Ольвія, “щаслива”	с.Парутин	VI ст. до н.е	демократія	Торгівля зерном з Афінами	Поклонялися Зевсу, Аполлону, Афіні-Палладі.Філософ Біон
Пантікапей-столиця Боспорсько-го царства “рибний шлях”	Керч	VI ст. до н.е.	монархія	Торгівля, землеробство	Акрополь,храми, палаци на горі Мітридат

ІІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Населення

Етнічний субстрат античних міст на час їхнього заснування становили греки-переселенці з Малої Азії, Аттики й Гіраклеї Понтійської. З перших століть Нової ери зростає чисельність представників місцевого населення в античних містах. За соціальним станом структура населення була досить строкатою. Крім громадян і рабів, існувало також багато вільних, залежних або напівзалежних людей.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

План

1.Кіммерійці

2. Скіфи

3.Сармати

4. Готи

5. Гуни

1.Кіммерійці

Кіммерійці — перший народ Східної Європи, самоназву якого не поглинув морок часу. Найдавнішу звістку про них містить безсмертна «Одіссея» (VIII ст. до н. е.): «Зайшло сонце, і вкрила темінь усі шляхи, а корабель наш досягнув меж океану. Там народ і місто людей кіммерійських, оповиті імлою і хмарами; і ніколи промені осяйного сонця не зазирають до них».
Джерело: https://spadok.org.ua/kimmeriya/kimmeriytsi-starodavni-kochivnyky-pivnichnogo-prychornomor-ya
2. Скіфи

Скіфи-сусіди греків колоністів.

Найближчими сусідами греків були скіфи, які кочували у степах Північного Причорномор’я. Скіфами греки називали також землеробів, які жили на берегах Дніпра. Скіфи кочівники більшу частину свого життя проводили верхи на конях, а жінок і дітей возили в кибитках. Вони кочували, перганяючи худобу в пошуках пасовиськ.

Під час розкопок скіфських курганів уздовж Дніпра (Чортомлик, Солоха, Куль-Оба, Гайманова Могила,Товста Могила) археологи знайшли багато речей, зроблених із золота і срібла грецькими майстрами на замовлення скіфської знаті. Це - золоті обкладки для сагайдаків, золоті чаші, бляшки-пластинки, які нашивали на одяг, браслети, нашийні гривні, сержки. Речі зроблені стародавніми майстрами настільки тонко, що сучасні ювеліри неспроможні їх повторити. Але неповторним шедевром вважається нагрудна прикраса скіфського царя- золота пектораль з Товстої Могили, знайдена у 1971 році українським археологом Борисом Мозолевським.

Вчитель. Про тісні зв’язки греків зі скіфами, розвиток торгівлі між ними свідчать археологічні знахідки в скіфських курганах. Ці вироби належали скіфам, але виготовляли їх грецькі майстри.

Життя і війни скіфів

Цей численний іраномовний народ об’єднав під своєю владою залишки розгромлених кіммерійців та інші племена. Тепер причорноморські степи стали називати Скіфією, а їхніх мешканців скіфами.

«Батько історії» Геродот так описав спосіб життя скіфів. «Вони не засновують ані міст, ані укріплень, але, будучи кінними стрільцями, возять свої будинки із собою, здобуваючи їжу не від плуга, а від розведення свійської худоби».

Житлом для скіфа був візок із критим верхом, а вірним товаришем скотаря-кочовика - кінь. Скіфський цар Атей казав, що «іржання коня йому миліше за звуки флейти».

Наприкінці VII ст. до н. е. завершується формування Скіфії. На межі V-IV ст. до н. е. деякі скіфські племена перейшли до напівкочового способу життя, призвичаїлися до землеробства. Вони вирощували ячмінь і просо, зручне для вироблення твердих кормів, необхідних під час зимівлі худоби.

Скіфи освоїли різні ремесла: обробку дерева, прядіння, ткацтво. Виникли скіфські села й городища - укріплені поселення із захищеними місцями торговищ і бродів.

Скіфи поклонялися богам, які уособлювали могутні сили природи й виступали захисниками різних видів діяльності кочовиків. Особливо шанованими в скіфів були боги небес, полів, річок і війни. Становлення Скіфської держави збіглося в часі з появою давньогрецьких колоній на північному березі Чорного моря.

Велична давньогрецька цивілізація чинила на скіфів могутній вплив. Греки вели жваву торгівлю з цими степовими племенами. Вони купували в скіфів зерно, худобу, рабів.

Могутній перський цар Дарій I вирішив підкорити собі володіння гордих скіфів. У 514 р. до н. е. він очолив величезну армію, яку направив проти них.

Скіфи вирішили не ставати до відкритого бою з таким військом. Вони відступали все далі й далі вглиб степів. На шляху проходження перської армії скіфи знищували запаси їжі, випалювали степ, засипали криниці. Перси ж «воювали» зі спекою, спрагою та хворобами. Лише пил на обрії та тепле вугілля багать свідчили, що скіфи десь поруч. Розгніваний «цар царів» зажадав від скіфів «землі й води». Скіфський цар Іданфірс відповів, що тільки втеча зможе врятувати загарбників від загибелі.

Перси були змучені виснажливим переслідуванням супротивника, який постійно вислизав. Великому Дарієві довелося втекти, кинувши напризволяще частину війська, хворих та поранених воїнів.

Розквіт Скіфської держави припадає на IV ст. до н. е. Сліди скіфської величі вчені знайшли на території від Криму аж до Києва й Харкова. Найбільш численні й сильні скіфські племена продовжували вести кочовий спосіб життя, переганяючи свою худобу неосяжними степами від Дунаю до Дону. Цю країну називають Великою Скіфією. Її царі мали добре озброєне, дисципліноване кінне військо.

Несподівані набіги скіфів-кочовиків наводили жах на сусідні народи й грецькі держави. Влада царів кочових скіфів була необмеженою. Вони тримали в покорі населення величезної підвладної території. Усі жителі Скіфії вважалися рабами скіфських владик.

У IV ст. до н. е. Скіфська держава досягла найбільшої могутності. Античні письменники називали простих скіфів «восьминогими» - це означало, що їхнє майно містилося в одному візку, який тягла пара биків. Звичайного скотаря ховали в невеликій могилі, насипавши над нею невисокий курган. У могилі залишали все, що могло знадобитися в «країні мертвих»: акінаки - короткі мечі, лук і стріли, списи, посуд і скромні прикраси. Величезних розмірів досягали кургани над могилами скіфських царів і знаті. Іноді їх називають «пірамідами» українських степів. У деяких випадках висота царських курганів сягала 20 метрів. Вони здіймаються в пониззі Дніпра й у Криму. У могилу царя спускали небачені багатства - коштовну зброю, золоті обладунки, чарівні прикраси. До «країни мертвих» царя супроводжували дружина, воїни-охоронці, конюхи, слуги й раби. Їх убивали й ховали поруч із могилою господаря. Наприклад, під час розкопок кургану Чортомлик (Дніпропетровська область) учені знайшли останки тіл царя, цариці, дев’яти воїнів і слуг, а також одинадцяти коней.

Розкопки скіфських курганів прославили вітчизняних археологів на весь світ. Скарби царських курганів скіфів - надбання загальнолюдської культури. Наприкінці III - на початку II ст. до н. е. скіфи створили своє царство в Криму. Велика Скіфія стала місцем проживання сарматів - племен, що прийшли зі Сходу. Сильні й безжалісні завойовники встановили своє панування в причорноморських степах.

Працюємо з ілюстрацією

Учні мають розглянути зображення пекторалі й виконати завдання.

1. Опишіть, що ви бачите на пекторалі.

2. Опишіть за малюнком заняття скіфів.

3. Які ще висновки можна зробити про життя скіфів з даного малюнка?

Час існування на території України	ІХ–VII ст до н. е.	VII–ІІІ ст. до н. е.
Населення	Кіммерійці	Скіфи
Територія, яку займали	Північне Причорномор’я, Крим, Тамань	Прикубанські степи, Північний Кавказ, Північне Причорномор’я
Основні заняття	Кочове скотарство (коняр- ство), орне землеробство, ремесло (обробка заліза), торгівля	Кочове скотарство, орне землеробство, ремесло, торгівля
Суспільне життя	Військово-політичні союзи племен, перехід до станово-класового суспільства, рабство	Розподіл на три групи населення: скотарів, землеробів, царів. Влада належала царям та заможній племінній верхівці
З ким воювали	Урарту, Ассирія, Фрігія, Лідія, Скіфи	Перський цар Дарій І, Македонський цар Філіпп ІІ, Мідія, Лідія, сармати

Вплив північно-причорноморської античної цивілізації на довколишні племена

Залучення місцевого варварського населення до сфери торгівельної діяльності греків, до політичних взаємин - чи то в межах союзницьких відносин і навіть об'єднань (Боспорська держава), чи то у вигляді стягування кочовиками даними з античних міст (Ольвія) або навіть військової конфронтації, – все це не могло не позначитись на соціально-економічному, політичному, культурному розвитку цього населення. Під безпосереднім впливом північно-причорноморських античних держав у скіфів формувалася своя державність, виникали міста і поселення з рисами, притаманними грецькій містобудівній традиції.

Особливо глибокий вплив антична цивілізація справляла на культуру варварського світу. Це виявилось в спорудженні фортець (Неаполь Скіфський), запозиченні місто- й житло-будівничих прийомів, використанні кружальної античної кераміки, а також виготовлених греками високохудожніх прикрас і прикладних мистецьких виробів, (пектораль із Товстої могили, Чортомлицька амфора, гребінець із кургану Солоха та інші).

Поряд із скіфами під цивілізуючу дію давньогрецьких держав Півдня України підпадали й інші тогочасні племена – синди, меоти, сармати, черняхівці та інші. В добу Великого переселення народів у Північному Причорномор’ї виникали протодержавні утворення.

Перегляньте таблицю:

Сармати, Готи, Гуни, Авари та болгари, Хозари, Печеніги, Половці ...

3.Сармати

1. Пригадайте, чим відрізняється осілий та кочовий спосіб життя?

2. Як ви гадаєте, Сармати вели осілий чи кочовий спосіб життя?

Учитель.

Чи можемо ми вважати, що племена, які заселяли прабатьківщину слов’ян, були праслов’янськими? Протягом століть одні племена змінювали чи витісняли інших, асимілювалися, один етнос переливався в інший- скіфи, гуни, сармати, слов’яни, половці, татари та інші брали участь у етногенезі українців.

Етногенез – ( від грецького етнос – народ і генезис – походження) – тривалий процес утворення і розвитку племені, народу, нації.

Асиміляція - (від лат. assimilatio - уподібнення) - злиття одного народу з іншим шляхом засвоєння його мови, культури, національних звичаїв і традицій.

Цікаву версію щодо походження назви сармати висунув Єгор Классен. Він вважав, що ця назва не етнічна, а професійна. Тобто іноземні купці, що купували у скіфів вироби зі шкіри, хутра ( які , до речі, високо цінувалися на тогочасному міжнародному ринку), називали цих продавців кожум’яками, або сиром’ятниками, що в греків звучало як «sauromatae», а в римлян – «sarmatae», а пізніше трансформувалося в сармат. Друга версія: індоарійське «sar+mat» означало «належні жінкам» (цар+мати, або голова+мати).

Сармати (савромати) - іраномовні кочові племена, споріднені зі скіфами. Відомі з VII-VI ст. до н. е. У III ст. до н. е. у поволзько-приуральських степах сформувався союз племен, який дістав у античних авторів загальну назву «сармати».

Чіткі хронологічні межі сарматського поширення встановити не легко, але на території України вони перебували приблизно з III ст.. до н.е. - III ст.. н.е..

Сармати кочові скотарі. Нам не відоме жоднен сарматське поселення. Їхня відсутність свідчить, що сармати були кочовими скотарями, до того ж з досить рухливим типом кочування. Такому типові відповідає певний склад стада:

Про спорідненість скіфів і сарматів писав ще Геродот – він переказав легенду про походження сарматів від шлюбу скіфів з амазонками. Античний географ II ст.. до н.е.. Клавдій Птолемей називає понад сотню сарматських племен. Найбільш значними серед них були алани, роксолани, язиги, масагети та ін.. У сарматському суспільстві головну роль відігравали жінки. Археологічні знахідки свідчать про привілейоване становище жінки у сарматів: багаті поховання жриць, жінок-амазонок (в кольчугах, зі зброєю тощо). З покійницею клали у могилу розбите дзеркало, гривни, що прикрашали шию, спіральні підвіски, намисто з кольорового скла, перлів та ін.. в одному з таких поховань знайдені навіть залишки трону, що свідчило про високе становище похованої жінки.
У III ст.. до н.е. у володіння «царських» скіфів з-за Дону вдерлися кочові племена сарматів. Як і «царські» скіфи вони належали до племен іракомовної групи. Подібно до урагану вони пронеслися по Приазов’ю і Північному Причорномор’ю. Величезна територія Півдня України опинилася під владою сарматів. З I ст.. до н.е. автори її називали вже не Скіфією, а Сарматією.

Мова: іранського типу.

Одяг сарматів. Він складався з короткої сорочки, штанів, пояса, довгого плаща, скріпленого на плечі спеціальною пряжкою чи застібкою(фібулою).

Взуття: м’які шкіряні чобітки.

Зброя: головною силою сарматського війська була легка кіннота. Залізні мечі із серпоподібними(II-I ст.. до.н.е.) та кільцевими (I-II ст.. н.е.). Сармати чудово стріляли із луків. Вони використовували два типи луків: один – «скіфський», а другий «гунський». Сарматський захисний обладунок на території України невідомий, - мабуть тому, що його мали лише заможні воїни, а їхні могили в нашому степу – поодинокі.

Овідій про сарматські стріли: «Синюваті від зміїної отрути», «летюче залізо, просякнуте отрутою», «стріли, вологі від зміїної крові».

Шість століть панували сармати в степах Північного Причорномор’я.

Під час великого переселення народів, яке проходило саме південними українськими землями, у II ст.. н.е. влада сарматів упала під ударами орд гунів, які йшли зі Сходу та набігів германських готів з Півночі. Майже 600 років сармати наводили жах на античний світ, але у III ст.. н.е. їхньому володарюванню в українських степах настав кінець. Історія повторилася: спершу нищівного удару їм завдали готи – як вже говорилося – германські племена, що просувалися з Північного Заходу, а в другій половині IV ст.. н.е. їх добили гуни, названі середньовічними хроністами «карою божою». В результаті чого, пануванню сарматів прийшов кінець.

4. Готи

Готи – назва германських племен першої половини I тисячоліття н.е., вихідці зі Скандинавії(це сучасні Данія, Норвегія,Швеція), які на початку н.е. переселилися до Прибалтики, а згодом просунулися на південний схід аж до узбережжя Чорного та Азовського морів. Тут вони створили т.зв. Готську державу, яку в 375 році розгромили гуни.

У III ст. своє панування в Північному Причорномор'ї встановили германські племена готів, утворивши тут Готську державу - Гетику. Столицею держави готів було так зване "Дніпрове місто", яке знаходилося поблизу одного з порогів Дніпра (неподалік від нинішнього с. Башмачка Запорозької області). Закріпившись у Північному Причорномор'ї, готи почали свою військову експансію на Балкани і Малу Азію. Найбільшої могутності й сили політичне об'єднання готів досягло в середині IV ст. н. е. за правління короля Германаріха (332-375 рр.). Під кінець правління Германаріха почалася невдала для готів війна з племенами антів. Після смерті готського короля військову суперечку з антами продовжив його спадкоємець Вінітарій. Саме він у 375 р. підступно вбив антського князя Божа з синами та 70 старійшинами. Але вже наступного року готи були розгромлені кочовими племенами гунів, які підтримали антів у їх боротьбі проти готської держави. Після цієї нищівної поразки Гетика як держава швидко занепала. Більша частина її населення перейшла в наддунайські землі, менша залишилася на території Кримського півострова.

1. Як ви думаєте, чому Гетика як держава швидко занепала?(тому, що був створений сильний союз племен гунів та антів.)

2. Якими племенами були розгромлені готи?(гуннами)

3. За якого правителя Гетика набула найвищої могутності?(Германаріха (332-375 рр.)).

4. В якому році гуни розгромили Готську державу.(375 р.)

5. Гуни

Гуни – кочовий тюркомовний народ, який з’явився в степах України з Території Монголії та Китаю, замінивши іракомовних кочовиків, і відкрив епоху Великого переселення народів.

Після перемоги над готами гуни невдовзі захопили величезні території від Дону до Дунаю. Вони зруйнували грецькі колонії в Причорномор'ї, підкорили племена готів, аланів, слов'ян. За правління Аттіли (сер. V ст.) держава гунів контролювала величезні простори від Рейну до Волги. І тільки після поразки в Каталаунській битві (451 р.) гуни нарешті були зупинені. Каталаунська поразка підірвала могутність гунської імперії. Після смерті у 453 р. царя Аттіли його держава розпалася, а гуни поступово розпорошилися серед місцевих народів.

1.За якого правителя гуни досягли найвищої могутності?(Аттіли)

2. Як називалася битва в результаті якої гуни нарешті були зупинені? (Каталаунській битві (451 р.))

Додатково:

http://www.aratta-ukraine.com/sacred_ua.php?id=60 – додатково про готів і гунів у Північному Причорномор’ї

Книга «Історія України в таблицях та схемах 5-9 класи» купить на ...

ЗНО Історія України. Таблиці та схеми 5 - 9 клас : Дух Л. Торсінг ...

V. Закріплення нових знань чотири вправи на вибір. Перевірте засвоєне на уроці.

1.Вставте пропущені слова

Від Х ст. до н. е. у Північному Причорномор’ї жили племена ... (…………………….). Вони вели ... (………………….) спосіб життя, вирощували ... (……………………………).

У VII ст. до н. е. їх витіснили племена ... (……………..), які панували тут майже 400 років. Наприкінці VI ст. до н. е. утворилася величезна держава ... (……………….), яка простяглася від Дону до Дунаю, від Чорного моря до Києва. Скіфи поділялися на ... (…………………………….). У 513 році до н. е. до Скіфії вторглися війська перського царя ... (……………..), похід якого закінчився ... (…………………). У ІІІ ст. до н. е. скіфів починають витісняти племена ... (………………….).

2. Історичний диктант

1) Коли розпочалась залізна доба? (…………………..)

2) Які найперші племена Північного Причорномор’я відомі? (…………………….)

3) Чим займалися кіммерійці? (………………..)

4) Який спосіб життя вели кіммерійці? (……………………..)

5) Хто витіснив кіммерійців зі степів Північного Причорномор’я? (……………..)

6) Який стиль у прикрасах був притаманний скіфському мистецтву? (………………….)

7) За часів правління якого царя Скіфія набула найбільшої могутності? (…………….)

8) Хто витіснив скіфів із Північного Причорномор’я? (………………….)

9) Нагрудна прикраса, ознака влади у скіфів? (………………..)

10) Що в перекладі означає слово «савромати»?(…………………)

3. Виберіть ті положення, що стосуються кіммерійців (К), і ті, що стосуються скіфів (С) або й тих, й інших.

1. Ховали померлих царів у курганах. (..)

2. Їм належить першість у використанні коней для верхової їзди. (…)

3. Воювали з Урарту. ( )

4. Вважали, що походять від Геракла та Діви-Змії. (…)

5. Пектораль. (…)

6. Першими почали використовувати кінську збрую. (…)

7. На нашій території перебували у ІХ–IV ст. до н. е. (…)

8. Скотарі-кочовики. (……)

9. Воювали з Дарієм І у VI ст. до н. е. (…)

10. Прийшли зі Сходу. (….)

11. Про них написав книгу Геродот. (…)

12. «Кобилодоїльці». (…)

4. Вставте пропущені слова

1. Коли на теренах південної частини території України з’явилися кочові племена сарматів?(……………………………………….)

2. Які версії про походження сармат вам стали відомі?

3. Чи відомі нам сарматські поселення? Якщо так, то які? Якщо ні, то чому не відомо?

4. Яку назву мала держава сармат? (………………)

5. Хто писав про спорідненість скіфів і сарматів? (……………….)

6. Яку легенду переказав Геродот про походження сарматів?(……………………………………)

7. Як у IVст н.е. середньовічні хроністи називали гунів?(……………………………….)

8. Який кочовий народ відкрив епоху Великого переселення народів?(……………)

9. Які території захопили гуни після перемоги над готами?(………………………..)

10. До якої мовної групи належать кочові племена сарматів? (…………………………)

11. До якої мовної групи належать кочові племена готів? (………………………)

12. До якої мовної групи належать кочові племена гунів? (………………………….)

VІ . Підсумки уроку

Отже, ще у VII-VI ст. до н.е. починається процес Великої грецької колонізації у Північному Причорномор’ї, викликаний передусім торговою експансією та відсутністю пристосованої для землеробства землі в самій Греції. Першим грецьким поселенням на території України був острів Березань Борисфеніда біля м. Очакова Миколаївської області, потім у пер. Пол..VI ст до н.е. на правобережжі Буцького лиману постає м. О львія, на кін. V ст. н.е. – Херсонес поблизу сучасного Севастополя, Тіра на лимані Дністра, Феодосія в Криму, Пантікапей на місці теперішньої Керчі. Грецькі міста-держави були центрами торгівлі Північного Причорномор’я. Грецькі міста-держави за винятком Боспору за своїм устроєм були рабовласницькими аристократичними або демократичними республіками. Значна роль в керівництві належала вільним громадянам, хоч основна влада належала багатим купцям.

Проте на зламі III-IV ст.. до н.е. міста – держави вступають в епоху кризи.(падіння міст і ослаблення впливу греків у Пн. Причорномор’ї.

В середині I ст.. Ольвія, Тіра, Херсонес входять до складу римської провінції Нижньої Лізії, оскільки загроза з боку варварів змусило їх піддатися під римські легіони.

А протягом III-IV століть під ударами готів і гунів, які виступали проти Римської імперії, античні міста держави в епоху Великого переселення народів фактично припиняють своє існування.

VІІ. Завдання.

1. Опрацювати конспект уроку
2.Створити проект у програмі WriteReader на одну із запропонованитем ( за бажанням): «Звичаї і традиції сарматів», «Германаріх – вождь готів», «Атілла – вождь гунів»

***********************

Дистанційне завдання під час карантину 30.03 –24.04.2020 р

Всесвітня історія 6 - А / Г Ийслуу Ніна Вікторівна

Урок 10.04.2020 р.

Тема уроку: Кризові явища в Римській імперії. Виникнення і поширення християнства

Мета: познайомити учнів з історією виникнення християнства, ученням Ісуса Христа, причинами швидкого поширення християнської релігії; вдосконалювати навички роботи з підручником та історичними текстами, розвивати вміння аналізувати, порівнювати, критично мислити, висловлювати власну думку, толерантно ставитися до представників інших релігій.

Терміни: Месія, Євангеліє, апостоли, фарисеї, християнство, єпископи, пресвітер, Символ віри, патріарх, церква

Дати:

313 рік – імператор Константин дарував християнам право вільно зиратися і сповідувати їх віру ( Міланський едикт )

325 рік - Нікейський собор - затвердження Символа віри

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

називати хронологічні межі виникнення християнства, роки;

застосовувати та пояснювати на прикладах поняття : Месія, Євангеліє, апостоли, фарисеї, християнство, єпископи, Символ віри, патріарх

описувати становище перших християн;

характеризувати зміни у ставленні держави до християнської церкви;

характеризувати діяльність видатних діячів;

Обладнання: підручник, історичні тексти, ілюстрації.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація знань

Назвіть найбільш відомі споруди міста Давнього Риму.

Яким було їхнє призначення?

Які з них збереглися до нашого часу?

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

1. Пригадайте, що таке релігія.

2. Які релігії з курсу історії Стародавнього світу вам уже знайомі?

3. Поясніть терміни: «політеїзм», «язичники», «монотеїзм»?

4. Як римляни ставилися до представників інших релігій?

Коли у І ст. н. е. на території Римської імперії почала поширюватися нова, християнська, релігія, влада поставилася до тих, хто її сповідував, з підозрою. Більше того, розпочалися ініційовані владою гоніння й жорстокі переслідування християн.

Проблемне питання:

Чому римська влада переслідувала християн, виявляючи толерантність (терпимість) до представників інших релігій?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

План

1.Хто такий Ісус Христос, що про нього розповідається в історичних джерелах.

2. Як виникали перші християнські громади і чому римська влада переслідувала християн.

3. Як і коли християнство стало державною релігією.

1.Хто такий Ісус Христос, що про нього розповідається в історичних джерелах.

Життя мільйонів жителів величезної Римської імперії було важким, сповненим страждань і злиднів. Вони молилися східним, еллінським і римським богам, але боги не допомагали їм. У І ст. н. е. спочатку на землях Давньої Палестини, а згодом і по всій території імперії серед простих людей поширилися чутки, що незабаром прийде до них добрий і справедливий Бог, який захистить пригноблених і стражденних людей. Цей Бог уже був на землі й жив як проста людина. Його життя описувалося в рукописних сувоях — Євангеліях (грецькою — «блага, добра звістка»). Євангелія склали основу другої частини Біблії — Нового Завіту.

Робота з підручником та ілюстраціями: ст.204 – 205

Опрацювання історичних джерел ст.206

Бесіда за питаннями

1. Чому люди чекали й вірили у появу Месії?

2. Коли і де з’явився на світ Ісус Христос?

3. Які існують перекази про народження Ісуса Христа?

4. Що означають імена «Христос» та «Месія»?

5. Чого навчав людей Ісус Христос?

6. Що вам відомо про смерть і воскресіння Ісуса Христа?

Робота з термінами

Месія - рятівник, Божий посланець

фарисеї - іудейські жерці, які домагалися страти Ісуса Христа.

Євангеліє - книга, назва якої перекладається як «добра звістка»?

2. Як виникали перші християнські громади і чому римська влада переслідувала християн.

Робота з текстом

Прочитати текст, визначити причини виникнення християнства.

Першими християнами були бідняки і раби, життя яких було безрадісним і тяжким. У Римській державі було багато повстань рабів, але всі вони закінчувалися перемогою рабовласників. Це призвело до того, що раби втратили віру у власні сили, вони почали сподіватися не на себе, а на «доброго бога».

Уявіть собі величезне господарство, наприклад у Сирії. Давно зайшло сонце. робочий день скінчився. Хочеться спати, болять від важкої праці руки, ломить спину. Але перед сном ці люди зберуться в окромному місці де-небудь за виноградниками і поведуть між собою розмову. «Напевно, перемогти рабовласників неможливо, — говорять вони. — Дуже сильний Рим, багато в імператора військ. Навіть великий Спартак не зумів звільнити нас. Не судилося, мабуть, нам перемогти рабовласників. Даремно ми приносимо жертви римському Юпітеру, грецькому Зевсу, єгипетському Озірісу, ці боги не чують наших молитов і не можуть допомогти нам… Не цим богампотрібно молитися. Існує тільки один могутній і добрий бог, що може врятувати нас. Він спустився з неба на землю, щоб врятувати нас, знищити жорстокий Рим. Цей бог зробить бідняків щасливими: кожен отримає у сто разів більше, ніж мав; виноград стане рости не на кущах, а на деревах з тисячами плодів. Пшениця буде хилитися до землі від зерна… Тільки бог звільнить нас від рабства і принесе добробут у наші будинки…»

Запитання :

Чим християнство приваблювало широкі верстви населення?

Що давало християнство пригнобленим верствам населення?

Працюємо з підручником ст. 206-207), виписуємо терміни:

апостол – учень Ісуса

церква – «Дім Божий» - святе місце, призначене для богослужінь

християнство — одна з трьох світових релігій (поряд із буддизмом та ісламом). Основа віровчення: віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога, зішестя на землю Сина Божого з метою спасіння людства від гріха.

3. Як і коли християнство стало державною релігією

На кінець III — початок IV ст. християнство вже мало велику кількість прихильників, що весь час зростала. Добре організовані християнські громади об’єднувалися, утворюючи церковну організацію імперії. Громадами керували старійшини (пресвітери), служителі (диякони) та адміністратори (єпископи). Константин оцінив міць та авторитет християнської церкви. Вирішивши скористатися цим для зміцнення імперії, він перейшов до рішучої підтримки християнства. У 313 р. імператор Константин і його союзник (на той час) Ліциній у Медіолані (Мілані) видали указ (едикт), яким християнство оголошувалося рівним з іншими релігіями. Майно, відібране Діоклетіаном у християн, було повернуто або за нього виплатили гроші. Це був вирішальний крок до перетворення християнства із гнаної релігії на панівну.

Християнські священики брали участь в урочистостях з нагоди заснування нової столиці — Константинополя. Проте сам імператор прийняв християнство незадовго до смерті. Із наверненням у віру імператора християнство стало загальновизнаною релігією. Відтоді християни підтримували імператорів, церква з повагою ставилася до Константина. Навіть коли християни пізніше нищили статуї ненависних їм імператорів-язичників, кінний пам’ятник Марку Аврелію вцілів лише тому, що цю скульптуру вважали зображенням Константина.

Один із наступників Константина — Флавій Клавдій Юліан — у 361—363 pp. на короткий час повернув язичництво, за що був названий Відступником. Він заборонив християнам навчатися в школах і навіть сам виступав із промовами, спрямованими проти них.

Юліан загинув під час війни з персами у 363 p., і відтоді християни почали відновлювати свій вплив на жителів Римської імперії. Проте у віддалених від міст поселеннях ще утримувалася стара язичницька віра.

Із 390 р. в країні почалося переслідування язичників і знищення храмів старих богів. У 391 р. натовп християн під керівництвом єпископа Феофіла пограбував та зруйнував величний храм бога Сонця в Александрії.

У 392 p. імператор Феодосій І офіційно заборонив язичницькі вірування. Християнство стало державною релігією. Переслідуючи язичників, імператор заборонив Олімпійські ігри (останні ігри відбулися у 393 р.), присвячені грецьким богам. Храми руйнувались або перетворювалися на християнські. Тоді ж світова культура зазнала, можливо, найбільшої за всю історію втрати — була спалена Александрійська бібліотека, книжки якої зберігали тисячолітню мудрість давніх цивілізацій. Зв’язок часів перервався.

Християнська церква

Як вже зазначалося, християни об’єднувалися у громади. Найголовніша заповідь християн — любіть ближнього свого. У громаді всі мали рівні права і були зобов’язані допомагати один одному. Члени громади вважалися братами, не існувало жодних відмінностей між різними племенами та народами, між рабами та вільними людьми. У перших громадах спочатку існувало спільне майно, а головним правилом було «хто не працює, хай не їсть». Віруючі вважали, що тільки бідні та знедолені мають право на винагороду в загробному житті. У проповіді говорилося: «Верблюдові легше пройти через вушко голки, ніж багатому ввійти у царство Боже». Християни засуджували багатство, тому спочатку багаті люди могли стати членами спільноти тільки у випадку, якщо вони перед тим роздали усе своє багатство. Потім від заможних людей вимагалося лише дати щедрі пожертвування на користь спільноти.

Між громадами були встановлені тісні зв’язки, які підтримували спеціальні посланці: апостоли та проповідники. Апостоли, як проповідники нової віри, ставали організаторами громад, збирали внески, необхідні для їх діяльності.

Згодом керівниками громад стають єпископи — «наглядачі» громадського майна. Їм допомагали пресвітери (старійшини), які стежили за порядком під час молитовних зборів, диякони — організатори повсякденного життя громади.

З окремих громад утворилася єдина організація християн, яка одержала назву християнська церква. На чолі церкви стояли єпископи. Спочатку християни не мали спеціальних богослужебних споруд. Вони збиралися у звичайних будинках, разом молилися, відзначали свята, обговорювали норми поведінки в житті, слухали читання Євангеліє, співали гімни богові. Згодом стали зводитися спеціальні храми.

Робота з термінами

єпископ – керуючий господарством християнської громади

пресвітер - старійшина християнської громади, який стежив за порядком

патріарх – очільник християнської церкви в Східній Римській імперії

Символ віри – короткий і точний виклад християнських істин

Закріплення знань учнів

Історичний диктант

1) Де виникає християнство? (У Палестині)

2) Із якою людиною пов’язують виникнення християнства? (З Ісусом Христом)

3) Яка книга розповідає про життя бога-людини на землі? (Біблія)

4) Ким став Ісус Христос на землі? (Месією)

5) Книга, назва якої перекладається як «добра звістка»? (Євангеліє)

6) Хто зрадив Ісуса? (Іуда)

7) Хто такий Понтій Пілат? (Прокуратор)

8) Що зробили з Ісусом за вироком римлян? (Розіп’яли)

9) Як із самого початку ставилася римська влада до християнства? (Негативно)

10. Що, згідно з віруванням християн, становило безсмертну частину людської істоти? (Душа)

11. Назвіть імена учнів Ісуса, що записали розповіді про його життя та вчення. (Лука, Матфей, Марк, Іоанн)

12. Грецьке слово, яке в перекладі означає «посланник», яким називали учнів Христа. (Апостол)

13. Як звали матір Ісуса? (Марія)

14. Хто передбачив народження Ісуса? (Волхви)

15. Місто, де почав проповідувати Ісус Христос. (Галілея)

16. Римський імператор I ст., який наказав піддати християн тортурам і тратам. (Нерон)

17. Місце страти Ісуса Христа. (Голгофа)

18. Як називається частина Біблії, куди увійшли Євангелія — оповіді про життя Ісуса Христа? (Новий Заповіт)

ІV.Підведення підсумків:

Хто такий Ісус Христос?

Коли і чому виникло християнство?

Як були влаштовані перші християнські громади?

Хто такі апостоли? Яку роль вони відіграли в поширенні християнства?

Чому християнство знайшло відгук у серцях римських громадян?

Які римські імператори влаштовували гоніння на християн?

Чому переслідування християн не дали позитивного результату?

Які положення християнства були прийнятними для державної влади?

Яка роль імператора Константина в утвердженні християнства?

Коли християнство стало державною релігією, а прихильників язичництва почали переслідувати?

За що імператора Юліана назвали Відступником?

V. Домашнє завдання

1.Опрацювати параграф 47 підручника;

2. Почати підготовку до тематичного оцінювання, знайти значення крилатих висловів із Біблії: «Побиття немовлят», «Манна небесна», «Поцілунок Іуди», «Тридцять срібників», «Нести свій хрест».

Дистанційне завдання під час карантину 30.03 –24.04.2020 р

Всесвітня історія 6 - А / Г Ийслуу Ніна Вікторівна

Урок 07.04.2020 р.

Тема. Римська імперія в 3 – 4 ст. (Слайд 1)

Мета: сформувати уявлення про життя римської імперії ІІІ – на початку IV ст.; розкрити причини кризових явищ у Римській імперії, охарактеризувати реформи імператорів Діоклетіана і Константина; розвивати вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки та навички критичного мислення, вміння працювати з історичними документами; виховувати учнів у дусі патріотизму на основі особистого усвідомлення досвіду історії. (Слайд 2)

Обладнання: підручник «Всесвітня історія. Історія України: підруч. для 6-го кл. загальноосвіт. навч. закл. / О. Г. Бандровський, В. С. Власов. – К. : Генеза, 2019.», «Всесвітня історія. мультимедійна презентація.

Тип уроку: комбінований.

Інтернет-ресурси:

https://drive.google.com/open?id=1LANacCSvKM-A_OUMzBV7VFvxdttLZHfS - презентація до уроку

https://www.youtube.com/watch?v=-OSzdhr_z0U - палац Діоклетіана

https://www.youtube.com/watch?v=m6fi8elkqnA - чудовий, цікавий сюжет про владу в Римі від І до ІІІ століття ( дуже рекомендую переглянути)

https://www.youtube.com/watch?v=UbyJ3JPWTsw- відео про причини поділу Римської імперії на Західну і Східну

Хід уроку

I. Організаційний момент.

II. Перевірка домашнього завдання. Актуалізація опорних знань учнів.

1. Перевірка письмового виконання завдань робочого зошита.

2. Установіть відповідність між поняттям та його визначенням. (Слайд 3)

1 форум

2 домус

3 інсула

4 тога

А арковий міст, яким прокладали водогін

Б напівкруглий шмат матерії, яку обгортали навколо тіла

В багатоповерхові будинки, в яких мешкали бідні римляни

Г головна площа рима

Д одноповерхові будинки-особняки заможних римлян

Відповіді: 1Г; 2Д; 3В; 4Б

3. Розшифруйте анаграми та поясніть значення слів. (Слайд 4)

ВЕКДАКУ – акведук (арковий міст, яким проводили водогін через ріки, шляхи, яри)

ІРТАЙ – атрій (парадний зал домуса)

МРЕТИ – терми (громадські лазні)

III. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми та мети уроку.
Дуже рекомендую переглянути перед початком вивчення теми -
https://www.youtube.com/watch?v=m6fi8elkqnA - чудовий, цікавий сюжет про владу в Римі від І до ІІІ століття ( дуже рекомендую переглянути)

1. Робота з візуальними джерелами. (Слайд 5)

· Розгляньте зображення. Назвіть їх. (Готи, квартет, колони)

· Що вам відомо про них?

· Як, на вашу думку, вони можуть бути пов’язані між собою?

· Сьогодні ми дізнаємося інші значення відомих вам термінів та їх роль в Римській імперії 3 – 4 століття.

IV. Вивчення нового матеріалу.

1. Розповідь учителя.

28 березня 193 року преторіанці вбили імператора Пертінакса та оголосили про те, що готові віддати імператорський престол тому, хто заплатить їм більше. Розпочався відвертий аукціон. Таким чином, уперше в історії Риму імператорський титул було продано за гроші. А придбав його Дідій Юліан. (Слайд 6) Однак правління його тривало лише 66 днів. А 1 червня 193 р. він гине від руки вбивці.

· Розгляньте зображення. Пригадайте, хто такі преторіанці. Коли й навіщо створено цю гвардію? (Слайд 7)

Преторіанці — «гвардія» римських цезарів, що розвинулася з добірного загону (ablecti) союзників, що служили в республіканський період для охорони головнокомандуючого і його преторія.

Починаючи з 3 ст. використання рабської праці стало невигідним. Адже їх кількість значно скоротилася, ціна на них зросла і все частіше повставали проти своїх хазяїв. Тож власники великих маєтків відмовилися від використання рабської праці. Вони надавали рабам ділянку землі та дозволяли мати сім'ю, будинок, власне господарство. За це ті мали сплачувати орендну плату та віддавати частину урожаю. Так виник новий суспільний стан – колони.

Колони – напівзалежні селяни в Римській імперії в період занепаду. (Слайд 8)

З 3 ст. почалися напади варварських племен на прикордонні провінції. Особливо грізними були готи.

Готи – загальна назва одного з германських союзів племен першої половини І тис. н.е. (Слайд 9)

Крім того в імперії лютували голод та епідемії. За таких обставин імперія почала розпадатися.

У 284 р. імператором проголосили Діоклетіана. (Слайд 10) Для ефективнішого управління державою він взяв собі ще трьох співправителів. Так склалася нова система управління – тетрархія (у перекладі – влада чотирьох). Тетрархія Діоклетіана — розподіл влади між чотирма співправителями, які керували різними частинами імперії. (Слайд 11) Для резиденції він обрав м. Нікомедію.

Рекомендую до перегляду - палац Діоклетіана -

https://www.youtube.com/watch?v=-OSzdhr_z0U
(Імператор Діоклетіан в 293 році розділив Римську імперію на чотири області, створивши так звану тетрархію. Сам Діоклетіан взяв собі Малу Азію і Балкани, а інша імперія була розділена між трьома співправителями. Столицею Діоклетіана стала Нікомедія на березі Мармурового моря, але вже через два роки після розділу, він взявся за будівництво розкішної резиденції поруч зі своїм рідним містом Солін на території колишньої грецької колонії Аспалатос на узбережжі Адріатики^[3]. Будівництво було завершено незадовго до зречення імператора у 305 році. Після зречення Діоклетіан пішов з великої політики і залишок життя прожив у своєму палаці, займаючись садівництвом^[
Палац Діоклетіана - це величезний палацовий комплекс, в основу якого покладено принцип планування римського військового табору. Зовнішні стіни палацу були одночасно кріпосними стінами з вежами та брамою. У внутрішній частині комплексу були розплановані оформлені портиками вулиці і розташовувалися різні споруди - корпуси для гвардії, харчової склад, чотириколонний храм, мавзолей Діоклетіана, круглий всередині і восьмигранний зовні. Новим архітектурним мотивом стало застосування в палаці Діоклетіана аркади на колонах, а не на стовпах, як це було раніше. Цей тип аркади був широко використаний в архітектурі наступних епох.)

Дворец Диоклетиана в Сплите (Хорватия): главные сведения

Рим перестав бути центром імперії. Діоклетіан збільшив чисельність армії. Усю імперію було поділено на округи. Їх очолювали військові командири, а провінції – цивільні чиновники. Селяни сплачували податок, а городяни – подушний. Реформи Діоклетіана уповільнили занепад імперії. У 305 р. він відмовився від влади та повернувся в рідну Далмацію.

2. Робота з візуальними джерелами. (Слайд 12)

· Розгляньте зображення реконструкції палацу Діоклетіана. ( ст.202)

· Яке він справляє враження?

· Чим, на вашу думку, міг займатися Діоклетіан у своєму палаці?

· Поміркуйте, чому його було побудовано як фортецю.

· Про що свідчить той факт, що в основу проектування палацу покладено креслення римського військового табору?

3. Самостійна робота учнів з текстом підручника (с. 201-202).

· Опрацюйте текст підручника та визначте, яке значення для Римської імперії мала діяльність Діоклетіана. (Слайд 13)

· Зачитайте всі речення, у яких зустрічаються дати.

· Що таке домінант?

· Яке місто стало столицею імперії?
Заповнення таблиці про внутрішню і зовнішню політику Діоклетіана ( уза поданим нижче зразком)

4. Робота з історичним джерелом (с. 203 підручника).

· Прочитайте джерело.

· Поясніть, навіщо імператорові були потрібні такі грандіозні будівельні заходи.

5. Розповідь учителя.
Ознайомитись із діяльністю імператора Константина ст.202-203 підручника
Перегляд відео . Заповнення таблиці про внутрішню і зовнішню політику Константина ( уза поданим нижче зразком)

Останнім імператором, за якого зберігалася єдність імперії став Феодосій. (Слайд 14) Після його смерті в 395 р. його сини розділили Римську імперію на Західну і Східну. Західна імперія закінчила своє існування у 5 ст., а Східна проіснувала ще до середини 15 ст.

V. Узагальнення та систематизація знань учнів.

1. Установіть хронологічну послідовність подій. Запишіть у зошит. Поставте відповідно біля кожної події номер, починаючи від найдавнішої події .

Розділ Римської імперії на Західну та Східну.

Правління третього імператора з династії Юліїв-Клавдіїв.

Утворення Другого тріумвірату.

Правління Константина.

2. Заповніть у зошиті порівняльну таблицю правління Діоклетіана та Константина.

	Спільне	Відмінне
Діоклетіан
Константин

VI. Підсумки уроку.

VII. Домашнє завдання.

1) Опрацювати § 46 підручника.

2) Розв’яжіть хронологічні задачі.

- У 330 р. відбулося освячення й проголошення Константинополя столицею імперії. Обчисліть, скільки років тому відбулася ця подія.

- На якому році правління Константин Великий дарував християнам право вільно сповідувати свою віру?

Дистанційне завдання під час карантину 30.03 –03.04.2020 р

31.03.2020 р. Всесвітня історія Ийслуу Ніна Вікторівна

Клас 6 - А / Г

Тема. Місто Рим та життя його мешканців.

Мета: - сформувати уявлення про місто Рим та його мешканців, розвиток господарства, життя і побут римлян, традиції та систему освіти й виховання;

- ознайомити школярів із визначними спорудами та пам’ятками Рима;

- розвивати вміння порівнювати історичну інформацію, виділяти головне, працювати з текстами документів.

Тип уроку: засвоєння нових знань та вмінь.

Обладнання: підручник, історичний атлас, інформативні тексти, ілюстративний матеріал.

Поняття: акведуки, терми, квадрига, педагог, форум, Колізей, базиліка, Мотрона, патер, туніка, граматика , тріумфальна арка, Пантеон, Колізей, терми, міст Фабриція, гладіатори, арена, Великий Цирк, вілла, атріум, лари, домуси, інсули, атрій.

Інтернет-ресурси:

https://pidruchnyk.com.ua/1458-istoriya-6-klas-bandrovskiy-2019.html - підручник

https://www.youtube.com/watch?v=46kMvcbOuJU&feature=youtu.be - місто Рим

https://www.youtube.com/watch?v=tBVGLP96ags&feature=youtu.be – акведуки

https://www.youtube.com/watch?v=VijzDNpoZss. – тріумфальні арки

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%BE%D0%BD_(%D0%A0%D0%B8%D0%BC) – Пантеон

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BF%D0%BF%D1%96%D1%94%D0%B2%D0%B0_%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%B0 – Цариця доріг

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%81%D1%82_%D0%A4%D0%B0%D0%B1%D1%80%D0%B8%D1%87%D1%96%D0%BE - міст Фабриція

http://svitua.com.ua/article/201711/5797-starodavnye-mertve-misto-dosi-pryvablyuye-sebe-tysyachi

або

https://www.jnsm.com.ua/h/0824N - загибель Помпеїв та Геркулануму

https://www.youtube.com/watch?v=8GfIkaZ0YFI - реконструкція одягу

https://www.youtube.com/watch?time_continue=47&v=dY_3ggKg0Bc&feature=emb_logo - Помпеї

https://www.youtube.com/watch?time_continue=5&v=gDiqKUzSeZM&feature=emb_logo – будинок заможного римлянина

https://www.youtube.com/watch?time_continue=19&v=AywVpN1FpdU&feature=emb_logo р - римська кухня

https://www.youtube.com/watch?v=aksOAH7dYsQ&feature=emb_logo – Великий Цирк

Хід уроку

І. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

IІІ. Мотивація навчальної діяльності (Повідомлення теми, мети, завдань уроку)

IV. Подача нового матеріалу

План

1.Визначні пам’ятки Рима.

- Форум – центр суспільного життя.

- Акведуки – прикраса міста.

- Тріумфальні арки та історія їх створення.

- Колізей – найбільший амфітеатр.

- Базиліки – громадські будівлі та храми.

- «Всі дороги ведуть до Риму»

2. Розвиток господарства,

- Терми – лазні, але не тільки.

- Гладіаторські бої.

- Перегони на колісницях.

- Гасло юрби: «Хліба та видовищ!»

- Сієста – час відпочинку

3. Римська сім’я та виховання дітей. Звичаї та традиції римлян.

- Глава родини - Pater familias.

- Римська школа. Основні предмети.

- Виховання синів у римських родинах.

- Виховання дочок, ставлення до жінки.

-Терми – лазні, але не тільки

- Гладіаторські бої

-Перегони на колісницях

- Гасло юрби : «Хліба та видовищ!»

- Сієста – час відпочинку

4. Побут заможних римлян і римської бідноти.

- Вілли – житло багатих городян.

- Атріум - дім заможного римлянина із басейном..

- Ларі – домашні боги.

- Оздоблення багатих будинків.

- Інсули - багатоповерхові будинки у Римі.

5. Помпеї та Геркуланум – міста поховані живцем.

VI. Узагальнення та систематизація знань

VII. Підсумок уроку

VII. Домашнє завдання.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань

Історична розминка «Доповни речення»

1. м. Рим було засноване в 753 р. до н.е

2. За легендою засновником Риму вважається Ромул.

3. Це «Вічне місто» знаходилося на 7-ми горбах.

4. Головними з них є Капітолій та Палатин.

5. Храми богів здіймалися на Капітолії, а палаци для знатних і багатих жителів будувались на Палатинському пагорбі.

6. Місце, що знаходилось між пагорбами називалося Форум або базарна площа.

7. Нащадки перших поселенців називалися – патриціями, а приїжджих людей називали - плебеями.

8. Природні умови Апеннінського півострова сприяли ось таким заняттям його жителів, а римлян зокрема –

IІІ. Мотивація навчальної діяльності (Повідомлення теми, мети, завдань уроку)

На початку II ст. до н.е. Рим з невеличкого поселення землеробів перетворився на одне з

найбільших міст стародавнього світу. Це «Вічне місто», як його називали тоді і зараз також,

налічувало вже близько мільйона жителів. А Ви б хотіли побувати в Римі в той час? Вам би

хотілося б дізнатися чим вони займалися? Де і в яких умовах жили? Де і як саме відпочивали?

Як виховували своїх дітей?..

А щоб про це і про ще більше дізнатися, ми здійснимо з вами Заочну туристичну подорож у

Давній Рим. Допоможуть нам в цьому, як завжди ваші підручники, додаткова література,

ілюстрації та історичні документи, ну і звичайно карта самого Риму 7 ст. до н. е.

Записуємо в зошитах тему сьогоднішнього уроку «Місто Рим та його жителі».

IV. Подача нового матеріалу

1.Визначні пам’ятки Рима.

Робота з картою «Рим 7 ст до н. е.»

Робота з підручником п.1 ст. 194-195, або переглянути відео –

https://www.youtube.com/watch?v=46kMvcbOuJU&feature=youtu.be

Рим був столицею величезної імперії, і розбудовувався руками багатьох тисяч

рабів.Його називали вічним, золотим. Або ж просто — Містом.

Місто прикрашали палаци на Палатинському пагорбі, статуї богів та імператорів, храми і портики, численні фонтани. Особливо величними були: палац Нерона в 80 га) на Палатинському пагорбі, храми Юпітера і Юнони на Капітолії, портики, численні фонтани, громадські будівлі – базиліки на форумі, в яких відбувалися судові засідання. Тріумфальні арки і колони нагадували про перемоги володарів Риму.

Розмірами і красою вражав величезний амфітеатр Колізей, побудований наприкінці І ст.н.е. для проведення гладіаторських боїв, дивував Пантеон — «храм усіх богів». Форум Траяна — комплекс архітектурних споруд, збудованих на пам'ять про перемогу над даками, — вирізнявся величчю і витонченістю.

Детальніше про споруди Давнього Риму.

*Римляни були талановитими будівничими. Вони збудували навколо міста кріпосну стіну з величезною кількістю брам.

Питання:

- яка довжина цієї стіни? – 17 км – висота? – 15м, ширина? – 4 м.

- назвіть кілька брам, які розташовувалися в кріпосній стіні?

- що розміщено в центрі міста?

Цікавинка

Храм Вести – покровительки Риму, богині домашнього вогнища.

Жриці храму мали оберігати вогонь, бо це був символ вічного Риму.- храм фортуни –

богині долі.

Проблемне питання: які споруди ми бачимо на Палатині? – Імператорський палац. *Особливо величним тут був палац Нерона 80 га. Біля нього височіла статуя Нерона – 30 м.

Імператори, прагнучи увічнити своє ім’я, зводили розкішні споруди й монументи.

По обидва боки форуму в різні часи було збудовано храми, присвячені богам,

*громадські будівлі – базиліки. У приміщеннях базилік відбувалися судові

засідання, укладалися торговельні договори.

На форумі в різні часи встановлювали пам'ятники й скульптури. Форум був місцем

народних зборів, тому тут височіла трибуна для виступів ораторів та оголошення державних указів.

*Акведуки – водогони – перегляд відео: https://www.youtube.com/watch?v=tBVGLP96ags&feature=youtu.be

- скільки в місці існувало водогонів? – 11. Найдовший – Марція 90 км.

- фонтанів? – 600

*Тріумфальні арки – походить від слова «свято» - монументальне оформлення проїзду або урочиста споруда у формі арки з одним або декількома склепінчастими проходами на честь військових перемог і знаменних подій . Відео для перегляду - https://www.youtube.com/watch?v=VijzDNpoZss.

Цікава інформація:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D0%BA%D0%B0_%D0%A2%D0%B8%D1%82%D0%B0

Проблемні питання:

- для чого і хто будував ці арки?

- квадрига? Що це?

- скільки було побудовано арок в Римі? Про що говорить така їх кількість?

( про Постійні війни, які вів Рим)

Цікавинка

Будувати тріумфальні арки почали з часом і в Європі. В Парижі, в Москві.

*Пантеон – «Храм усіх богів» -

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%BE%D0%BD_(%D0%A0%D0%B8%D0%BC)

Проблемне питання:

- як ви думаєте, завдяки чому збереглися ще й досі всі ці пам ятки стародавнього Риму? *Бетон в 200 р.н.е. Римляни перші винайшли бетон і почали випалювати цеглу. Римляни инайшли також гвинт.

Щоб управляти цілою державою і підкореними країнами, збирати податки,

переправляти війська, потрібні були добротні дороги. І їх римляни навчилися робити.

Через річки та урвища зводили мости. Через кожні 1,5 км на дорогах ставили стовпи

або камені. На них відмічали відстань між містами. Центром відліку відстаней був Рим.

Звідси і походить вислів «Всі дороги ведуть в Рим»

*Знайдіть на карті основні дороги- Аппієву дорогу ( Цариця доріг)

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BF%D0%BF%D1%96%D1%94%D0%B2%D0%B0_%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%B0 )

та Тріумфальну - https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B0_%D0%A1%D0%B0%D0%BA%D1%80%D0%B0

Цікавинка

Щоб розв'язати транспортну проблему перенаселеного міста, Юлій Цезар заборонив громадянам користуватися власними візками. Заможних громадян носили на ношах або вони пересувалися

на громадському «таксі», яке мало спеціальний лічильник для оплати.

*Міст Фабриція - був споруджений через Тібр на острів Ескулапа, де

знаходилось святилище бога медицини -

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%81%D1%82_%D0%A4%D0%B0%D0%B1%D1%80%D0%B8%D1%87%D1%96%D0%BE

*За Августа зароджується пошта ( молоді сильні раби переносили листи від станції до

станції).

Найбільші громадські споруди Риму – цирки, стадіони, амфітеатри будували на

околицях міста.

*Колізей( від слова – «колосеум» - «колосальний», «величезний») – це

стадіон, де відбувалися бої гладіаторів, спортивні змагання та страти полонених та

рабів. – ст.211-212

Робота із підручником

- хто і скільки років будував цю споруду? (раби, 8 років, 50тис. глядачів)

- для чого від був збудований?

Робота із підручником

Терми – розкішні лазні – ст. 198

Щодня римляни відвідували терми — лазні. У Римі їх було близько тисячі, вхідна

плата в них була невелика..

Питання:

- Чи прості це були лазні? - Там містилися спеціальні дворики для боротьби та гімнастичних вправ, бібліотеки й читальні зали, сади — місця спілкування та обміну останніми міськими новинами.

- які терми тут були найбільшими? – терми Каракали. До 18 тис чол..

- яка кількість їх була у Римі? - 170

*********************************************************************

Записати в зошит терміни з поясненнями: базиліки, акведуки, тріумфальна арка,

Пантеон, Колізей, терми, міст Фабриція

**************************************************************************

2. Розвиток господарства, звичаї та традиції римлян.

Господарство.

Попрацюйте з підручником – ст.. 183 - 184

Ви вже знаєте, що італійське селянство було основою римської армії, яка до кінця 2 ст. до н. е. формувалася як народне ополчення. Майже безперервні війни, які вів Рим у 3-2 ст. до н. е., надовго відривали селян від землі, що призводило до розорення дрібних селянських господарств. Заможні землевласники скуповували занедбані ділянки землі, об’єднували їх у величезні маєтки. Для роботи в них використовували рабів, здобутих у численних військових походах. Через розвиток великих рабовласницьких маєтків дрібні селянські господарства розорювалися, не витримуючи конкуренції.

Роздивіться ілюстрацію на ст..184 підручника.

Питання: до яких особливостей господарського життя римських міст привертає увагу художник?

Проте це не було перешкодою для піднесення сільського господарства в 2-1 ст, до н. е. Застосування добрив, багаторазова оранка, догляд за полем унаслідок залучення праці рабів сприяли зростанню врожаїв. Особливо прибутковими були виноробство, маслинництво, садівництво. Біля великих міст виникали господарства, що спеціалізувалися на постачанні молока, сиру, птиці, м’яса, фруктів та овочів.

Активно розвивалися й ремесла. Розкопавши Помпею та Геркуланум, учені дізналися, що невеликі майстерні були чи не в кожному дворі. У таких майстернях виготовляли вовняні тканини, лампи з бронзи й глини, вироби із заліза й скла, найрізноманітніші інструменти - хірургічні, ковальські, столярні, слюсарні, ваги тощо. А ще були ювелірні, парфумерні, скульптурні майстерні.

Прочитайте фрагмент з праці державного діяча та письменника Марка Порція Катона, дайте відповіді на запитання ( усно).

1. На основі уривка з праці Катона зробіть висновок про галузі господарства в римському рабовласницькому маєтку.

2. Чому, на думку Катона, справжній господар - той, що продає, а не той, що купує?

3. Знайдіть у джерелі підтвердження думки, що добробут маєтку залежить від відповідальності господаря.

«Коли ти спитаєш, який маєток найкращий, то я скажу так: сто югерів з різноманітним ґрунтом, у найкращому місті - по-перше, з виноградником, коли вино хороше і коли вина багато, по-друге, з поливним городом; по-третє, з верболозом; по-четверте, з маслиновим садом; по-п’яте, з лукою; по-шосте, з хлібною нивою, по-сьоме, з лісом, де можна різати листя на корм худобі, по-восьме, ліс з деревами, що дають жолуді... Рабам не повинно бути погано: вони не повинні мерзнути й голодувати....

Потрібно перевірити кількість грошей і хліба, те, що підготовлено для годівлі худоби; кількість вина, олії; що продано, що виручено, що залишилось, що можна продати... Господар повинен розпорядитися роботами... Він повинен здійснити продаж: продати олію, якщо добра ціна, вино, продати надлишки зерна, старих волів, немічну худобу, немічних овець (вовну, шкіри, старий віз, старі залізні знаряддя), пристаркуватого раба, хворого раба і взагалі продати все, що непотрібне. Господар повинен прагнути продавати, а не купувати».

- Скориставшись ілюстрацією, складіть розповідь про життя мешканців римського рабовласницького маєтку.( усно, розкажіть, що зрозуміли)

3. Римська сім’я та виховання дітей. Звичаї та традиції римлян.

Сім’я

Право створювати родину було одним із основних прав римського громадянина.

Шлюби інших верств населення вважалися незаконними. На чолі родини стояв батько. (Pater

familias — особливий правовий статус господара дому, глави сім'ї у Стародавньому Римі). Він

мав величезну владу. Закон йому дозволяв убивати дітей до трьох років, а якщо вони мали

фізичні вади чи слабке здоров'я, то й старших. Жінку в римській родині поважали як

господиню дому і називали М О Т Р О Н О Ю . Чоловік не міг скривдити її з власної волі.

Якщо батько був громадянином, а мати латинянкою, то дитина мала право на римське

громадянство.

Цікавинка

Народження дитини супроводжувалося багатьма обрядами. Батько брав дитину на

руки, визнаючи таким чином її своєю. Якщо ж батько не визнавав дитину, тоді її

залишали на вулиці і вона могла померти або стати рабом. На 8-й день від

народження маленькому римлянину давали ім'я роду, до нього додавалося

особисте ім'я. Крім того, існували ще й прізвиська.
До перегляду:
https://www.youtube.com/watch?time_continue=19&v=AywVpN1FpdU&feature=emb_logo р - римська кухня

До 7 років дітей виховували вдома, потім віддавали до початкової школи. Там їх

навчали історії, геометрії, літератури та музики. З 14 років хлопчики вже вивчали

філософію та красномовства. Після 18 років для більшості молодих людей освіта

закінчувалася. Діти багатіїв продовжували навчання в Елладі й Александрії втамтешніх

філософів.

Дівчатка ж просто готувалися до заміжжя. Хоча, в Римі і були школи, де дівчатка

вчилися разом з хлопчиками. І вважалося почесним, якщо про дівчинку говорили,

що вона освічена дівиця. Зате вчилися римські хлопчики і дівчатка цілий день, від зорі

до вечора, роблячи перерву лише для обіду.

Багаті римляни мали особливого раба — педагога, який супроводжував дітей до школи.

Цікавинка

Літератор - вчив писати і читати. Учні повинні були заучувати тексти напам'ять,

повторюючи за вчителем

Калькулятор – вчив арифметиці.. У Римі учень вчилися рахувати на камінчиках.

- Що зосталося нам від цього предмету? – “рахівниці”

Кифарист - вчитель музики .

Одним з найважливіших предметів була грецька мова, оскільки культура греків суттєво

вплинула на всі сторони життя Стародавнього Риму.

- а ви хочете знати звідки походить слово “канікули” ?

Канікулярії - “дні собачок”,найспекотливіші дні в році, коли сходив Сіріус,

найяскравіша зірка в сузір'ї Великого Пса (Canis Major) і наставали канікулярні дні,

коли в школах Риму не було занять).

Звичаї і традиції

Попрацюйте із підручником – ст. 182-183

Імператори наказували складати списки незаможних громадян і роздавати їм

безкоштовно хліб. Безкоштовними для бідноти були й розваги. «Хліба і видовищ!» —

основна вимога цих людей. Чим вони займалися?

Улюбленими розвагами римлян були бої гладіаторів і перегони на колісницях.

Десятки тисяч римлян збиралися до амфітеатру, щоб побачити, як гладіатори, звезені з

різних провінцій, вбивали один одного чи боролися з хижими звірами – левами,

ведмедями, биками. Інколи гладіаторські бої тривали по півроку. Долю

переможеного гладіатора вирішували самі глядачі. Великий палець, що показував

униз, означав смерть, піднятий угору – життя. Вигравши багато боїв, раб-гладіатор

міг дістати волю.

Гладіатор - боєць на арені цирку у Стародавньому Римі, походить від лат. gladius («короткий

меч», «гладіус») і буквально означає «мечник».

Арена – із лат. мови «пісок», місце, де відбувалися бої гладіаторів.

Великий Цирк – найбільший іподром у Стародавньому Римі. Розташовувався в долині

між Авентіном і Палатином. У змаганнях на іподромі могло одночасно брати участь

дванадцять колісниць, довжина 500 м, на 300 тис. чол.

- від якого слова походить і що означає слово «Цирк»?

– латинська – «Циркус» - «Круг»
До перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=aksOAH7dYsQ&feature=emb_logo – Великий Цирк

*********************************************************************

Записати в зошит терміни з поясненнями: гладіатори, арена, Великий Цирк

***************************************************************************

3. Побут заможних римлян і римської бідноти.

Побут заможних римлян

Попрацюйте із підручником – ст.197 – 198- прочитайте.
До перегляду: https://www.youtube.com/watch?time_continue=5&v=gDiqKUzSeZM&feature=emb_logo – будинок заможного римлянина

*********************************************************************************

Записати в зошит терміни з поясненнями: вілла - будинок заможних городян, атріум- - зал без даху із басейном , лари – домашні боги, домус –одноповерхові будинки заможніх римлян, атрій – парадний зал будинку.

***************************************************************************

Додатково

Нам пощастило, бо нас запросили бути гостем на бенкеті знатного римлянина. Ми

можемо взяти із собою свою «тінь». Так римляни казали, якщо хотіли запросити гостя

не самого, а з другом чи супутником.

За дверима будинку раби візьмуть із наших рук ручну поклажу, тут же ми залишимо

взуття. Тепер, через невеличкий затишний двір ідемо до зали-вітальні з мармуровою

підлогою, посередині якої під прямокутним отвором у стелі є басейн із прозорою

водою.

Перед бенкетом раби допомагають нам перевдягнутись у святкове вбрання і

супроводжують до їдальні. Бенкетні столи, зіставлені літерою «П», накриті численними

вишуканими стравами. За столами гості не сидять, а напівлежать на особливих ложах.

У найперші часи існування Рима обід складався з двох-трьох страв, приготовлених

господинею. Але разом з елліністичною культурою римляни запозичили побутові

звичаї витонченого Сходу: на бенкетах стали пропонувати дорогі страви, що коштували

як бойовий кінь. За рідкісну заморську рибину господар мав сплатити гроші, на які

можна придбати неабиякий сільський маєток. Протягом усього вечора в триклінії грали

музики, майстерні танцівниці розважали гостей.
До перегляду -одяг римлян - https://www.youtube.com/watch?v=8GfIkaZ0YFI -
реконструкція одягу

Щ о с п о ж и в а л и р и м л я н и »

На сніданок римляни частіше за все вживали хліб або пшеничні бісквіти з медом,

інжиром і маслинами. Сніданок вони запивали вином або водою.

Другий сніданок складався з хліба та їжі, що залишилася від вчорашнього обіду.

Обід складався з трьох блюд. Спочатку подавалися блюда, що викликають апетит:

салат, редиска, устриці, сардини, яйця.

Головна зміна блюд складалася з семи страв, у тому числі риби, м’яса, домашньої птиці.

Замість того, щоб прибирати зі столу, раби зазвичай виносили повністю весь стіл, а

натомість приносили новий, на якому гостям пропонувалися фрукти, горіхи, медове

печиво. Страви запивали великою кількістю вина.

Побут римської бідноти.

Робота із підручником ст. 197-198

Додатково:

Квартали бідноти забудовували багатоповерховими спорудами. Кімнати в таких

будинках були без елементарних зручностей, вони здавалися в оренду римським

бідарям, умови життя яких у Римі були жалюгідними. Однак іншого притулку міський

плебс не мав, тож біднота з усієї Італії скупчувалася в столиці. Удень і вночі на вулицях

Рима стояв гамір, стукотіли бруківкою колеса возів і підкови коней.

***********************************************************************

Записати в зошит: інсул - багатоповерхови будинок для простих людей.

***********************************************************************

5. Помпеї та Геркуланум – міста поховані живцем -(для тих, кому цікаво)

https://www.youtube.com/watch?time_continue=47&v=dY_3ggKg0Bc&feature=emb_logo - Помпеї

http://svitua.com.ua/article/201711/5797-starodavnye-mertve-misto-dosi-pryvablyuye-sebe-tysyachi

або

https://www.jnsm.com.ua/h/0824N

VI. Узагальнення та систематизація знань

Гра «Світлофор»

1. Рим називали «Вічним містом» ---ТАК

2. Храми богів будувалися на Палатинському пагорбі - НІ

3. Палаци для знатних будувались на Палатинському пагорбі – ТАК

4. Визначною пам’яткою Риму є Пантеон – «Храм всіх богів» - ТАК

5. Плата в Терми була дуже великою – НІ

6. «Всі дороги ведуть до Афін» – НІ

7. Форум - це грецька базарна площа – НІ

8. А К В Е Д У К И – це водогони – ТАК

9. Гладіаторські бої проходили під тріумфальними арками - НІ

10. В І Л Л А - будинок заможних городян - ТАК

VII. Підсумок уроку VII. Домашнє завдання.

1. Опрацювати параграфи: 42 (пункти 2 і три), 45.

2. Виберіть з переліку слова та словосполучення, які стосуються повсякденного життя давніх римлян. Запишіть їх у зошит.

Багатоповерхові будинки; бої гладіаторів; варни; водогони; граматика; заміські вілли; змагання колісниць; зрошувальні споруди; клинописне письмо; піраміди; саркофаг; ступи; театр; терми; тога; туніка.

3. Написати невеликий твір «Один день з життя Риму». Ви — мешканець Рима. Як ви проводите своє дозвілля? Які громадські місця полюбляєте відвідувати найбільше?( за бажанням). Роботу відправити на електронну пошту Ljwz1991@ukr.net

ДОДАТОК 1

Місто Рим

Імператорський Рим приголомшував своєю грандіозністю і красою. Де ще побачиш

настільки прекрасні будівлі храмів, палаців, театрів, Колізею! А як прекрасний перелив

мармурових колон, сяяння позолочених статуй! Барвами веселки переліваются яскраві

фарби мозаїки. Навіть і не віриться, що окрім фасаду, в міста є інша сторона. Вулиці

Вічного міста були криві і не мали назв, а удома — номерів. П'яти-шестиповерхові

будинки, що належать багачам, виделялісь на тлі особняків і одноповерхових будівль.

Але вони не могли служити орієнтирами для гостя столиці, оскільки їх було багато,

і вони були схожі один на одного. Тіснота була така, що не залишалося місця для

парків, квітників або дерев. Густонаселене місто було брудним: помиї, сміття, непотріб

викидались з вікон прямо на вулицю, на голову перехожому, що зазівався. Знайти

потрібний будинок було важко, але можливо: «Знайдеш будинок з пальмою». «Вважай

удома від Великих воріт: тобі потрібний сьомий». «Шукай на початку Критої вулиці...»

ДОДАТОК 2

«Хліба і видовищ!»

Видатний поет Марциал, що жив в 1 столітті, вірші якого читали і в Римі, і в

провінціях, із сумом говорив, що він користується популярністю не більше, ніж

вороний жеребець Андремон. Чи міг кінь користуватися в римської публіки

популярністю більшою, ніж талановитий поет? І якщо так, то чому? Які розваги для

римського населення були улюбленими?

Знаменитий римський поет з жахом згадував, як одного дня в театрі йшла вистава

написаною ним веселої і дотепної комедії. Здавалося, глядачі з цікавістю і увагою

стежили за грою акторів. Як раптом на сцену, подібно до каменя, пущеного з пращі,

влетів з вулиці чоловік. Задихаючись від хвилювання, він закричав: “Не втрачайте

часу!!! У амфітеатрі б'ються за місця – ось-ось почнеться бій гладіаторів і цькування

звірів! Актори і комедія в ту ж мить були забуті. Штовхаючись і кричучи, всі кинулися

до виходів з театру.

ДОДАТОК 3

Будинки бідних римлян

Більшість римських громадян жили у квартирах великих багатоповерхових будинків —

зазвичай чотири-п’ять поверхів. Деякі квартири були великі й розкішні, складалися з

декількох кімнат. Такі квартири займали заможні громадяни, вони селилися на нижніх

поверхах, побудованих з каменю.

Інші селилися у тісних комірках на верхніх дерев’яних поверхах. Обігрівалися кімнати

жаровнями, але через них існувала загроза пожеж. У римських багатоквартирних

будинках не було каналізаційних трубопроводів, тому жителі викидали помиї прямо з

вікон на вулицю, проте існувало центральне опалювання.

Заможні римляни жили у власних окремих будинках. Римляни дуже піклувалися про

зовнішнє вбрання своїх будинків. Стіни прикрашали розписами, а підлоги —

мозаїкою. Кімнати були оздоблені статуями. У кімнатах було небагато меблів через т

існоту. До нашого часу дійшли різноманітні стільці, ліжка, столи, скрині та буфети для

зберігання різного начиння, запасів і речей.

ДОДАТОК 4.

Римський дім (домус).

Мешкали римляни залежно від статку або в інсулі, або в палаці, або в атріумі. Атріум –

дім заможного римлянина – мав внутрішній двір, оточений з чотирьох сторін критою

колонадою (він мав назву перестиль). У перестилі серед квітів і фонтанів сім'я

проводила свій вільний час. Складовою дому були бібліотека та ойкос – велика зала для

прийомів. У такому будинку з часом підлогу почали покривати мармуровою плиткою, а

потім і мозаїкою. Стіни розписували фресками. Стелю прикрашали золотом і слоновою

кісткою. Замінювалося й умеблювання кімнат: замість старих дубових меблів з'явилися

меблі з деревини цінних порід, що завозилася зі Сходу. Разом із предметами побуту

заможні римляни запозичували з Греції та країн Сходу також моду і звичаї. Дім

оточували мурами. Зовні на стіні висів дзвіночок, який сповіщав господарям про

прихід відвідувачів. На порозі мозаїкою було викладене слово «savle» – «будь

здоровий», а інколи – мозаїчне зображення собаки.

ДОДАТОК 5.

Повсякденне життя римлян

День у римлян розпочинався о третій (за нашим часом о дев'ятій) годині ранку.

Римлянин снідав хлібом і вином, інколи сиром і медом. Потім ішов у своїх справах: до

школи, до суду чи до сенату. Багатий громадянин приймав бідних, роздавав їм їжу і

гроші, сподіваючись, що його підтримають під час виборів. Обідали холодними та

гарячими стравами, рибою, хлібом, вином. Після обіду розпочиналася сієста – час

відпочинку. Робота всіх установ припинялася. Зачинялися храми, купецькі крамниці.

Винятком були лише засідання сенату й суду, народні збори. Інколи раби також

продовжували роботу в полі. Після сієсти римляни займалися спортом, ішли до терм,

тренувалися на Марсовому полі. Потім римляни вечеряли.

ДОДАТОК 6

Одяг, взуття, прикраси, зачіски

За тисячу років існування Риму мода не зазнала суттєвих змін. Більшість римлян носила

одяг із вовняних або льняних тканин. В епоху імперії тканини привозилися з Індії та

Китаю. Шовк, що доставлявся з Китаю, коштував за вагою утричі дорожче за золото.

Більшість одягу робилася з суцільного шматка тканини, який обертали навколо тіла та

скріпляли особливими шпильками — фібулами .

Римські громадяни носили тоги, які одягали поверх туніки. Тоги сенаторів, як

і їх туніки, мали широку пурпурну смугу.

Жінки носили туніки з льону або тонкої вовни. Заможні жінки поверх туніки надягали

столу — довгий одяг з виляску або шовку.

Багато жінок носили шарфи, щоб захистити своє волосся від вуличного пилу.

Жінки дуже дбали про своє волоссям і робили з нього різноманітні зачіски, носили

світлі або руді перуки. Вони використували декоративну косметику : білили обличчя,

рум’янили щоки, фарбували губи, підводили очі.

Чоловіки стригли волосся та голили обличчя. В епоху пізньої імперії до моди увійшли

довге волосся та борода.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

13.-03.2020р Всесвітня історія 6 - А / Г класи

Тема: Суспільно-політична боротьба в Римі. Реформи братів Гракхів (підручник)

з посиланням на ресурс:

https://geomap.com.ua/uk-wh6/1143.html,
https://xn----7sbnbacaxoeehuadkjsh3b6fzj4f.xn--j1amh/history/reformi-brativ-grakhiv.html

§ 47. Суспільно-політична боротьба в Римі. Реформи братів Гракхів

1. Реформи братів Гракхів

Після багатьох переможних воєн Риму в Середземномор'ї нарешті запанував мир. Але тепер державі загрожували внутрішні проблеми.

Велика кількість дрібних вільних землеробів не витримувала конкуренції з господарствами великих рабовласників, розорялась і перетворювалася на рабів. Це позначилося на становищі армії, основу якої становили вільні селяни. З одного боку, потрапляючи в рабство, селяни вже не могли бути у війську, з іншого, – перебуваючи весь час у походах, вони не могли утримувати своє господарство і потрапляли в рабство за борги.

Ослаблена кризою армія втрачала боєздатність. А відсутність нових завойованих земель, які роздавалися громадянам, створювала напруженість у суспільстві. Суспільство потребувало змін. Найбільш далекоглядні політики розуміли небезпеку становища в державі й шукали шляхи її подолання. Один з них, Сципіон Еміліан, пропонував великим землевласникам повернути землю державі з тим, щоб потім роздати її біднякам. Такою реформою можна було б зменшити невдоволення серед народу і вивести з кризи армію. Навколо реформаторів почали об'єднуватися захисники інтересів народу – популяри (від лат. популус – народ). Багатії, які не бажали, щоб криза в суспільстві була подолана за їхній рахунок, групувалися навколо оптиматів.

Документ

Плутарх про загибель Тіберія Гракха

Як передають, після вигнання царів це була перша в Римі суперечка, що завершилася кровопролиттям та убивствами громадян, усі інші, хоча й нелегкі й не з дріб'язкових причин виникали, вдавалося припинити завдяки взаємним поступкам і тих, хто мав владу та боявся народу, і самого народу, який мав повагу до сенату.

Запитання до документа

Як ви гадаєте, чому ця суперечка, на відміну від попередніх, завершилася кровопролиттям?

У133 р. до н.е. представника популярів Тіберія Гракха (163-133 рр. до н.е.) було обрано народним трибуном. Він вніс на обговорення закон, за яким спеціальна комісія повинна була відібрати в аристократів державні землі й передати їх безземельним громадянам. Але інший трибун – оптимат Марк Октавій наклав на закон вето. Тіберій Гракх за підтримки народних зборів домігся зміщення Октавія. Сенат засудив дії Гракха. Поширювані ворогами Гракха чутки про його намір позбавити сенат влади і правити одноособово викликали обурення сенаторів. Розлючені, вони, озброївшись ніжками сенаторських стільців, кинулися на площу, де був Тіберій Гракх із своїми прихильниками. Тіберій Гракх був убитий ударом у скроню. Разом із ним загинуло ще 300 його прибічників.

Але після смерті Тіберія Гракха протягом п'яти років створена за його життя комісія з перерозподілу земель роздала землю 75 000 громадян. У 129 р. до н.е. Сципіон Еміліан переконав народні збори в необхідності зупинити діяльність комісії. За це його задушили у власному ліжку перед виступом у сенаті.

У 123 р. до н.е. брат Тіберія Гракха – Гай Гракх (153-121 рр. до н.е.), ставши народним трибуном, запровадив закон, за яким кожен житель Риму щомісяця отримував по два пуди хліба на кожного члена сім'ї за зниженими цінами, кілька тисяч селян одержали земельні наділи, а покарання за злочини стали менш жорстокими. Це забезпечило йому підтримку бідняків, що масово почали переселятися до Риму. Проте реформи, спрямовані на подолання бідності, призвели до поширення неробства та паразитизму.

Наприкінці другого року свого правління Гай Гракх, якому вдалося обмежити владу сенату і зосередити управління державою в своїх руках, запропонував надати громадянство Риму всім, хто проживає в місті. Але тепер натовп виступив проти, і втретє його не обрали трибуном. Позбавлений посади, Гракх став беззахисним перед своїми противниками. Спалахнув збройний конфлікт між представниками партії оптиматів і популярів. Прихильники Гракха – популяри – засіли на Авентинському пагорбі. Сенат підняв війська. Під час штурму Авентина було вбито 250 його захисників. Гай Гракх намагався врятуватись у гаю над Тибром, але був викритий. Тоді раб за наказом Гракха убив його. Так закінчилися спроби братів Гракхів змінити життя у Римі.

2. Диктатура Сулли

Реформи, які мали впорядкувати життя в державі, продовжував Гай Марій (86 р. до н.е.). Син римського бідняка, він із рядового солдата став головнокомандувачем армії та лідером популярів. Обраний консулом Гай Марій у 107 p. до н.е., не змінюючи структури армії, основу якої становили легіони, провів військову реформу: запровадив постійну найману армію; установив державне утримання солдатів і пенсії для них, наділяв землею ветеранів, що прослужили 16 років. Спираючись на армію, Марій домігся проголошення себе імператором. Цей титул надавався полководцеві, який здобув значну перемогу над ворогами Риму.

У 88 р. до н.е. консулом було обрано представника оптиматів полководця Луція Корнелія Суллу (138-78 р. до н.е.). Після того як трибун Сульпіцій Руф провів антисенатські закони, Сулла захопив місто і жорстоко розправився з політичними супротивниками. Наступного року, коли Сулла вирушив на війну, популяри на чолі з Корнелієм Цинною та Гаєм Марієм захопили владу в Римі. Невдовзі помер Марій, а Цинну вбили солдати. Сулла придушив повстання популярів, яке охопило провінції від Іспанії до Африки. У 82 р. до н.е. його проголосили довічним диктатором з необмеженою владою.

Від самого початку Сулла розгорнув терор проти своїх супротивників. Уперше було складено проскрипції, до яких внесли імена 4700 прибічників Марія. Усіх, хто не зміг утекти, вбили. Загинуло близько 50 сенаторів і 1 600 вершників. Диктатор припинив роздавання хліба, підвищив роль сенату, обмежив владу народних зборів. У 79 р. до н.е. він несподівано відмовився від необмеженої влади й оселився у своєму маєтку, де помер у 78 р. до н.е. Диктатура Сулли, обмеження ним влади народних зборів були ще одним кроком на шляху руйнування республіканського ладу.

3. Повстання Спартака (74-71 рр. до н.е.)

Численні війни, поширення боргового рабства, піратство спричинили швидке збільшення кількості рабів у Римі. Їх вважали майном, використовували на найтяжчих роботах, вбивали під час свят. У Римі існувала жорстока розвага – гладіаторські бої. Рабів-гладіаторів навчали мистецтва володіння зброєю та бою в спеціальних школах. В одній з них у місті Капуя у 74 р. до н.е. фракієць Спартак підняв повстання гладіаторів. Знищивши охорону, Спартак і 70 його товаришів утекли й сховалися на горі Везувій.

З навколишніх міст і поселень до них сходилися раби і знедолені селяни. Вони мріяли про перемогу над рабовласниками та створення справедливого суспільства.

Повстання рабів під проводом Спартака в 74-71 рр. до н.е.

У 73 р. до н.е. гору оточили римські легіони. Повсталі спустилися вночі по драбинах, сплетених із виноградної лози, у найнесподіванішому місці й зненацька напали на сплячих легіонерів. Так було здобуто першу перемогу, після якої до Спартака почали сходитися раби з усіх куточків Італії.

Спартак від гори Везувій повів свої загони до Адріатичного моря, на південь Італії, звільняючи рабів та знищуючи римські військові гарнізони. Повстання швидко поширювалося по території Римської держави. Сенат кинув проти повсталих армію під керівництвом претора Публія Варінія. Однак останній не зміг протидіяти повстанцям і його армія була розбита. Популярність Спартака невпинно зростала. Чисельність армії повсталих становила близько 90-120 тис. чоловік.

На початку 72 р. до н.е. Спартак вирішив змінити напрямок руху і повести свої війська на північ, щоб вирватися за кордони ненависного Риму. Але не всі погодилися з його рішенням. Один з помічників Спартака – Крікс та його прихильники, серед яких було багато місцевих селян, відокремилися від основних сил і лишилися на півдні Італії. Невдовзі загін Крікса був розбитий, а сам він загинув.

Спартак з основними військами успішно просувався на північ, до Альп. Але з невідомих причин повсталі повернули назад і рушили знову на південь, з наміром переправитися на о.Сицилія, щоб там утворити свою державу. Спартак розраховував на допомогу піратів, які обіцяли переправити його війська через протоку між материком і островом.

Просуваючись на південь, Спартак розгромив військо консула Красса, якому сенат доручив знищити загони повсталих. З боями та величезними втратами повстанці пробилися до Бруттійського (Реґійського) півострова. Але й легіони Красса значно поріділи. Римському сенатові довелося викликати на батьківщину загони Помпея з Іспанії та війська Лукулла з Фракії. Марк Красс добре розумів, що разом з Помпеєм і Лукуллом вони швидко переможуть війська Спартака, але й тріумф доведеться ділити на трьох. Тому він вирішив придушити повстання самостійно, до приходу підкріплення.

Красс наказав викопати у найвужчому місці півострова рів глибиною 3,5 м й довжиною 55 км та збудувати міцні вали. Римлянам вдалося зробити це досить швидко. Повсталі їм майже не заважали, оскільки Спартак не збирався повертатися назад. Він чекав на швидке прибуття кораблів піратів, що повинні були перевезти його військо на о.Сицилію. Але пірати, взявши гроші, порушили свою обіцянку. Повстанці, залишившись на березі, потрапили у пастку.

Коли закінчилися продукти, Спартак зрозумів свою помилку і швидко розробив новий план порятунку. Вночі повсталі тихо підійшли до укріплень, закидали рів землею та хмизом і атакували ворога. Їм вдалося прорвати оборону римських легіонерів, але вони зазнали жахливих втрат. Дві третини побратимів Спартака загинули. Біля Луканського озера частина повстанців, які зневірилися в перемозі над могутнім Римом, залишила свого вождя. Цим скористався Красс. Він відразу напав на цей загін. Можливо, всі повсталі й загинули б від римських мечів, але вчасно їм на допомогу прийшов Спартак. Під час бою його військам навіть удалося одного разу змусити римлян тікати. Та все-таки сили були нерівні, й Спартак відступив. Він добре розумів, що не може весь час тікати, що його прихильники вже втомилися від безперервних походів. Спартак зважився на вирішальну битву. У 71 р. до н.е. біля р.Брадан відбувся останній бій гладіатора-фракійця і всіх тих, хто пішов за ним, мріючи про волю.

На полі бою зустрілися з одного боку дисципліновані-треновані й ситі легіонери, а з другого – вже нечисленні-знесилені та голодні повстанці. Вишикувавши залишки війська, Спартак зліз із коня і, заколовши його мечем, став поряд із своїми побратимами, плечем до плеча, як колись на арені Колізею. Він першим кинувся на ворога, дбаючи лише про те, щоб, помираючи, забрати з собою якомога більше римлян. Спартак мужньо загинув у цьому бою. Його тіло не було знайдено. Військо повсталих було розбите, а повстання придушене. 6 000 полонених розіп'яли на хрестах уздовж дороги від Капуї до Риму. Римська держава похитнулася, але не впала під могутніми ударами повстанців.

Цікаво знати

Пірати здавна панували у Середземному морі. Ще в 560 р. до н.е. на острові Корсика поселилися греки, основним джерелом існування яких, на відміну від інших греків-колоністів, було піратство. Вони грабували навколишні міста і племена, нападали на кораблі торгівців. Пізніше пірати змушені були залишити Корсику, але на Середземноморському узбережжі було багато опорних пунктів піратів.

Поняття і терміни

Гладіатори – спеціально треновані раби, яких змушували битися на арені цирку між собою або з дикими тваринами.

Тріумф – урочистий вступ у столицю полководця та його війська після переможного закінчення війни.

Цікаво знати

Зазвичай знатні римляни мали два або три імені. Наприклад, Гай (особисте ім'я), Юлій (родове ім'я – прізвище), Цезар (прізвисько).

Прізвисько Цезар у давнину звучало як Кесар, що в перекладі означає слон. Воно було дане одному із членів роду Юліїв за те, що він у другій Пунічній війні під час бою убив слона. Юлій Цезар мав надзвичайні здібності, міг одночасно робити кілька справ: писати листа, читати, слухати донесення гінця.

Монета Юлія Цезаря

4. Перший тріумвірат

Боротьба за владу, у якій армія брала активну участь, придушення повстань рабів сприяли зростанню впливі воєначальників. Один з них – Гай Юлій Цезар (102(100)-44 рр. до н.е.) свою політичну діяльність почав як оборонець республіканських традицій, що забезпечило йому повагу плебеїв. Проте в 60 р. до н.е. Цезар уклав угоду з Гнеєм Помпеєм і Марком Крассом про захоплення і розподіл влади та боротьбу з сенатом. Цей союз дістав назву першого тріумвірату.

У 59 р. до н.е. Цезаря було обрано консулом. Через рік він, за підтримки інших тріумвірів, був призначений намісником у приєднану до Риму, але невпокорену провінцію Галлію (територія сучасної Франції) строком на п'ять років. Цезар жорстоко придушив кілька повстань галлів. Легіони Цезаря знищували загони повстанців, взятих у полон галлів продавали в рабство, спалювали їхні домівки. Але остаточно підкорити мужніх галлів не вдавалося.

У 56 р. до н.е. тріумвіри дали згоду на те, щоб Цезар ще п'ять років залишався намісником у Галлії. У 52 р. до н.е., перемігши у запеклій боротьбі галльських повстанців, очолюваних вождем Верцингеторигом, Цезар остаточно підкорив Галлію. Зміцнивши свою владу, він дійшов до Ла-Маншу і навіть зробив кілька спроб підкорити племена бриттів на Британських островах.

Поняття і терміни

Тріумвірат – союз трьох впливових полководців з метою захоплення влади.

Майже одноособовий правитель на підкорених землях, Цезар мав багату казну і 10 легіонів відданих йому, добре навчених, загартованих воїнів, що упродовж багатьох років поділяли з ним усі труднощі походів.

У 53 р. до н.е. загинув Марк Красс під час розпочатої ним війни з могутньою парфянською державою. Із союзу трьох лишилися Цезар і Помпей.

Особа

Гней Помпей у 67 р. до н.е. за дорученням сенату розпочав війну проти піратів. Маючи 500 кораблів і 120 тис. війська, він розподілив свої сили й одночасно напав на всі центри піратів. За 40 днів йому вдалося блискавичним ударом знищити піратство на заході Середземного моря. Остання битва сталася в головному гнізді піратів – Кілікії. 10 тис. Їх загинуло і 20 тис. потрапило в полон.

Запитання і завдання

1. Яку мету мали реформи братів Гракхів?

2. Чому Суллу називають диктатором?

3. Чим прославився Юлій Цезар?

4. Чому Спартак не переміг Рим?

Блог Ніни Христусь

Всесвітня історія 6 - А / Г

Тема: Суспільно-політична боротьба в Римі. Реформи братів Гракхів (підручник)

Немає коментарів:

Дописати коментар