7-Б Історія України

Дистанційне завдання  під час карантину  04.05 – 08.05.2020 р

Історія України   7  - Б     Вчитель:   Ийслуу Ніна Вікторівна

Урок   04.05.2020 р.,

Тема:Пам’ятки середньовічної культури XІV-XV ст. Костянтин Острозький. Юрій Дрогобич.

Мета:

навчальна: з’ясувати умови розвитку культури в другій половині ХІV – ХV ст.; розповісти про розвиток освіти та науки, архітектури та образотворчого мистецтва в цей період; охарактеризувати діяльність Юрія Дрогобича (1450-1494 рр.);

розвиваюча: розвивати увагу та пам’ять, вміння цікаво та доступно презентувати результати своєї роботи;

виховна: виховувати шанобливе ставлення до пам’яток культури.

Тип уроку: комбінований.

Компетентності: спілкування державною мовою, обізнаність та самовираження у сфері культури, хронологічна, просторова та інформаційна.

Очікувані результати:

Після цього уроку учні зможуть:

-         виготовляти лепбук;

-         характеризувати умови розвитку культури в другій половині ХІV – ХV ст.

-         розпізнавати пам’ятки архітектури та образотворчого мистецтва цього періоду.

Історичні діячі: Юрій Дрогобич (Котермак).

Терміни  : епічна поезія, фрески, іконопис.

 Дати:                                                                                                                                                      1.ХIV – ХV – масове будівництво замків                                                                             2.1397 – Київський Псалтир                                                                                                    3.1450 – 1494 – життя та діяльність Юрія Дрогобича          ( Котермака)                         4.1483 р. – видання в Римі першої друкованої  книги українського автора Ю.Дрогобича ( Котермака) «Прогностична оцінка поточного 1483 року»                               5.1491 р. – початок книгодрукування церковнослов’янською мовою богослужебних книг «Октоїх», «Часослов» Швайпольтом  Фіолем     

  Інтернет - ресурси:                                                                                                             Підручник-http://testlib.meta.ua/book/264645/view/                                                    Атлас    -   http://www.osvitanet.com.ua/atlases/atlas_uh_7/atlas_simple.php?map=7_26

Презентація - https://naurok.com.ua/prezentaciya-pam-yatki-serednovichno-kulturi-xiv-xv-st-kostyantin-ostrozkiy-yuriy-drogobich-55927.html    

Юрій Дрогобич -   https://www.youtube.com/watch?v=VUYjUSBow_0                                                                                                                                                                                    

Хід уроку:

І. Організаційний момент.

1.1. Привітання.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності. 2 хв.

ІV. Оголошення теми та мети уроку. Вивчення нового матеріалу.

Культурне життя в другій половині ХІV-ХV ст.
Культурнии розвиток у другій половині ХІV-ХV ст. відбувався у складних умовах.  Поділені політично між Великим князівством Литовським, Польщею, Московським Великим князівством та іншими державами, українські землі опинилися під різними культурними впливами. Уповільнилися темпи формування самосвідомості українців. Поширення католицької культури в західному регіоні створювало певні труднощі для розвитку тут православних культурних традицій. Постійні спустошливі напади татар знекровлювали український люд, завдавали непоправної шкоди його матеріальній культурі. Уповільнилися темпи її розвитку, гальмувалося зародження нових явищ у духовному житті.
Спостерігалося помітне відставання рівня розвитку української культури від рівня культурного розвитку країн Центральної та Західної Європи. Не випадково багато молодих українців виїжджало на навчання до Польщі, Німеччини, Італії, Чехії. Здобувши освіту в тамтешніх університетах, більшість із них поверталася на Батьківщину, поширюючи тут світоглядні та моральні цінності гуманізму - нової культури, що в XIV ст. зародилася в Італії й утверджувала право людини на щастя і свободу.
Місцеве населення Півдня зазнавало на собі впливів золото-ординської культурної спадщини та культур сусідніх християнських народів.
Етнічна строкатість західних регіонів створила сприятливі умови для зближення культури українців з культурою представників інших народів (поляків, німців, вірмен, євреїв тощо), її збагачення.
Традиційні форми культури зберігалися та розвивалися переважно в середніх та нижніх прошарках суспільства.

      Освіта та наука. Юрій Дрогобич

Перегляд відеофрагменту «Юрій Дрогобич» - https://www.youtube.com/watch?v=VUYjUSBow_0

-         Яке велике відкриття зробив Юрій Дрогобич з України?

2.      Архітектура

Формування компетентності «Спілкування державною мовою» та «Обізнаність та самовираження у сфері культури»

Верхній замок у Луцьку

Луцький Верхній замок є центральною  спорудою  Луцького  державного історико-культурного  заповідника «Старе  місто».  Зведений  останнім великим   князем  Галицько-Волинського князівства Дмитром Любартом у 1340-1383 роках замок  слугував  його  резиденцією. З часом замок став улюбленим місцем  перебування  великого  князя Литви  Вітовта. 

Замок Любарта або Луцький замок – верхній замок сучасного Луцька є одним з найбільших і найдавніших в Україні замків. Висота стін становить близько 12 метрів над валом, їхня товщина сягає 3 метрів. Загалом для зведення замку було використано до 5 млн цеглин. 

Верхній замок – своєрідна  історико-архітектурна  емблема Луцька.  Він добре зберігся і зараз реставрований. Сьогоднішній архітектурний комплекс Луцького Верхнього замку включає в себе В’їздову, Владичу та Стирову башти, сполучені мурами,  будинок шляхетських судів XVIII ст., повітову скарбницю поч. XIX ст., а також археологічні залишки собору Івана Богослова XII ст. та князівського палацу XIV-XVI ст.

Кам’янець-Подільська фортеця

Кам'янець-Подільська фортеця – фортеця у місті Кам’янець-Подільський (Хмельницької області України). Відома з XIV століття як частина оборонної системи міста Кам’янець, колишньої столиці Подільського князівства XIV-XV ст. Подільського воєводства XV-XVIII ст., а далі Подільської губернії (1793-1924 pp.). Є складовою частиною Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець», що належить до «Семи чудес України».

Будівництво Кам’янець-Подільської фортеці розпочалося ще в XI ст. і тривало протягом декількох століть. Сучасного вигляду споруда набула в середині XVI ст. зусиллями будівельників під керівництвом Іова Претвича. До  складу  Кам’янецької  фортеці  входять  одинадцять  башт,  кожна з яких має свою назву й історію. Так, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти,  надіслані  Папою  Римським  Юлієм II. У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця завглибшки 40 м і діаметром 5 м, видовбана у скелі. У підземеллях Замкового комплексу відкрито експозиції, що відтворюють сторінки його історії. У західному бастіоні реконструйовано панораму оборони замку 1672 р. під частурецької навали. У східному бастіоні розміщено експозицію, присвячену історії легкої метальної зброї на Поділлі, де відвідувач може вистрілити з арбалета, відчувши себе середньовічним воїном. До нашого часу збереглася система ходів і казематів.

Хотинська фортеця

Розташований на важливих транспортних магістралях, Хотин завжди привертав увагу завойовників.З метою захисту від них була споруджена фортеця, яка пережила століття і бачила під своїми мурами полчища воїнів Османської імперії, повстанців Мухи, народних месників Дитинки, вояків Дмитра Вишневецького, Петра Дорошенка. Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти у Хотин двічі вступали війська Богдана Хмельницького.

Хотинська фортеця – фортеця XIII-XVIII століття у місті Хотин на Дністрі, що у Чернівецькій області. Сьогодні на території фортеці розташований Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця»,  одне із семи чудес України.

Хотинська фортеця – свідок численних війн та баталій. Протягом століть вона була центром розвитку ремесел і торгівлі,  культури  та економіки.  Ця середньовічна красуня може багато чого розповісти тому, хто побажає вислухати її...

Упродовж 1250-1264 років Данило Галицький збудував Хотинську фортецю на місці Хотинського форту.Навколо неї було зведено семиметрову кам’яну стіну та рови шириною до 6 метрів. У північній частині фортеці звели нові невеликі укріплення.У XIV ст. було зведено прикрашений геометричними орнаментами мур завширшки 5-6 і висотою 40 метрів і три башти. Саме у такому вигляді Хотинська фортеця збереглася до нашого часу.

Покровська церква-фортеця в с. Сутківцях

У селі Сутківці у Хмельницькій області збереглася унікальна церква-фортеця. За архітектурою і плануванням вона не має аналогів в усій Європі (в неї можна було витримати оборону). Церква має два поверхи. Перший поверх – власне церква з товстими стінами (3 м, як у замках). На другому поверсі  - оборонні, захисні вежі, що мали бійниці для обстрілу простору навколо церкви й машикулі (отвори під дахом церкви). Особливістю цієї церкви є стовп посеред церковної зали, за яким із дверей не видно навіть іконостасу.

Церква Покрову Пресвятої Богородиці – мурована сакральна споруда оборонного типу, збудована на честь свята Покрова. Покровська церква – унікальний взірець оборонного зодчества Поділля, нині є діючим храмом і музеєм, який відвідують численні українські й зарубіжні туристи. Вона є одним з найдавніших в Україні оборонних храмів і єдиним середньовічним оборонним храмом тетраконхового типу. Найближчим аналогом церкви-донжону є донжон в Етампі (Франція).

Первинно Покровська церква-фортеця у Сутківцях була споруджена як оборонна споруда – село стояло на Кучманському шляху, звичному маршрутові набігів татар на Поділля. У 1476 році фортецю перебудовано під церкву з улаштуванням у першому ярусі цегляного склепіння на нервюрах і готичних щипців над другим ярусом центрального простору. У 16 ст. стіни першого ярусу було розписано фресковим живописом; його фрагменти збереглися й донині.

За об’ємно-планувальним вирішенням Покровська церква-фортеця належить до типу чотириконхових споруд. Стіни – кам’яні, завтовшки 1,5-1,6  м. Перекриття над першим ярусом являють собою систему цегляних хрестових і конхових склепінь із розпалубками на нервюрах. У центральному просторі вони спираються  на стовп, утворюючи  по  його кутах віялові пучки нервюр; у півколах, відокремлених від центрального простору арками, - деяку подобу зірчастого склепіння.

Замок Паланок (Мукачівський замок)

Замок Паланок (Мукачівський замок) – замок у закарпатському місті Мукачево. Унікальний зразок середньовічної фортифікаційної архітектури, з поєднанням різних стилів.

У південно-західній частині Мукачева стоїть Мукачівський замок, одна з найцінніших історичних і воєнно-архітектурних пам’яток Закарпаття XIV-XVII ст. Замок побудований на горі вулканічного походження заввишки 68 м і займає площу                     13 930 кв. м. Точна дата заснування замку невідома, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується.

З 1396 по 1414 року замком володів Подільський князь Федір Корятович. Він значно розбудував і укріпив замок, перетворив його на свою резиденцію. Тоді ж у скелястій горі був вирубаний 85 метровий колодязь. Протягом XV-XVI століть замок побував у руках багатьох володарів, які його розбудовували та укріплювали.

У цей час в оборонній системі замку було 14 веж, а у верхній частині був великий палац.

Генуезька фортеця у Судаку

Генуезька фортеця – фортеця в місті Судак (Крим, Україна), побудована генуезцями з 1371 по 1460 рік. Фортеця розташована на стародавньому кораловому рифі, що є конусоподібною горою (Киз-Кулле-Бурун, або Кріпосна), біля Судацької бухти Чорного моря. Площа фортеці майже 30 гектарів.

Перші фортечні споруди побудували тут візантійці у 6-7 століттях. Потім фортецею заволоділи хазари, в 10-12 століттях – знову візантійці. В 13 ст. Сугдея стає центром венеціанської колонії, але поступово генуезці витіснили своїх суперників із Криму. В 1365 році вони захопили Солдайю (генуезька назва Судака), а потім і весь південний берег. Більшість будівель Судацької фортеці, що збереглись до наших днів, належать генуезькому періоду, тому її іменують «генуезькою».

Зі сходу і півдня цитадель була неприступна, із заходу — важкодоступна, з північного сходу доступ перегороджував глибокий рів. Фортеця має два яруси оборони між якими розташовувалось місто. За межами кріпосних стін розташована ще одна башта – ФредерікоАстаґверра (Портова). За часів генуезців вона з’єднувалася стіною з Кутовою баштою фортеці і з баштою, що стояла на горі Палвані-оба. Ця оборонна лінія захищала територію старого порту Солдай

Фортеця стояла століттями. Вона була непідвладна природним стихіям, оскільки камені будівель були скріплені спеціальним розчином, який мав еластичність, тому її стінам не були страшні землетруси. Зруйнували її люди, розтягнувши як будматеріал для своїх будівель.

Вірменський собор у Львові

Вірменську церкву збудовано у другій половині  XIV століття  (1363-1370 роки) майстром Дорінгом. Протягом століть вона була  громадським і релігійним центром вірменської колонії у Львові. У 1367 році церква стала соборною: у Львові був утворений єпархіальний центр вірменів Русі та Валахії.

Сам собор неодноразово перебудовувався: у 1437 році навколо нього зведено відкриту арочну галерею, перероблену на північному фасаді в захристію (1671), а згодом у ризницю (1731). У 1630 році прибудовано прямокутну західну наву.

Після пожежі  1712  року  інтер’єр  набуває барокового  характеру: тинькуються  стіни, встановлюються нові вівтарі.

Із застосуванням стилізації в інтер’єрі виконані  різьблена дерев’яна  стеля над навою  XVII століття,  фрески, орнаментальний розпис стін і вітражі (художник Ян Генрік Розен), мозаїка в бані (художник Ю. Мегоффер)

Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці – пам’ятка архітектури національного значення, єдиний храм Вірменської апостольської церкви в Західній Україні.

Ханський палац у Бахчисараї

Ханський палац у Бахчисараї (крим. HanSaray) – родова резиденція династії Ґераїв – правителів Кримського ханства у 1532-1783 р. Центр політичного, духовного й культурного життя кримських татар. Засновником Хансарая був Сахіб I Ґерай. Будівництво розпочато у 1532 р. і закінчено у 1764 р.

Бахчисарайський палац – пам’ятка історії та культури всесвітнього значення, єдиний у світі зразок кримськотатарської палацової архітектури. Палац входить до складу Бахчисарайського історико-культурного заповідника. В приміщеннях палацу розташовані музей історії та культури кримських татар, художній музей, виставка холодної та вогнепальної зброї. Територія палацового комплексу займає 4,3 гектари, раніше площа комплексу становила 18 гектарів.

Палац розташований на лівому березі річки Чурук-Су. До складу комплексу входять північні та південні ворота, Свитський корпус, палацова площа, головний корпус, гарем, ханська кухня і стайня, бібліотечний корпус, соколина вежа, ханська мечеть, Персидський сад, ханський цвинтар, гробниця (дюрбе) Диляри-бікеч, гробниці Північне і Південне дюрбе, надгробна ротонда, баня «Сари-Гюзель», набережна з трьома мостами, сади і паркові споруди, Єкатерининьска миля, «Фонтан Сліз» та інші об’єкти.

Найдавніші будівлі палацового комплексу – велика Ханська мечеть і лазні Сари-Ґюзель, датовані 1532 роком.

Архітектурний стиль палацу продовжує традиції османської архітектури XVI-XVII століть. Головна архітектурна ідея – втілення мусульманського уявлення про райський сад на землі. «Бахчисарай» перекладається з кримськотатарської мови як «палац-сад» (bağça – сад, saray – палац).

3.      Образотворче мистецтво

Формування компетентності «Спілкування державною мовою» та «Обізнаність та самовираження у сфері культури»

Іконасв. Юрія Змієборця із с. Станилі поблизу Дрогобича

Найбільша мистецька цінність Дрогобиччини – це ікона св. Юрія Переможця з чотирнадцятого століття зі села Станилі, з дочірньої церкви парафії Стебника, 9 кілометрів від Дрогобича. Унікальність цієї пам’ятки полягає в тому, що Юрій зображений не на білому, а на чорному коні, що є винятковим в українській іконографічній традиції.

Дата появи ікони – початок XIV ст. У ній найповніше прочитується візантійський канон. Перенесена з церкви Собору св. Йоакима й Анни з села Станилі до Львівського Музею Українського Мистецтва у 30-х рр. ХХ ст.

Ікона Богородиці з пророками у Підгорцях

Ікона з Підгородців – одна з давніх пам’яток іконографічного  типу «Богородиця  з  Дитям і похвалою». Особливістю таких ікон є те, що в «похвалі» зображені як старозавітні, так і новозавітні персонажі,  що символізує поєднання Старого та Нового Заповітів.

Ікона була намальована на полотні розміром 137х106 см. Голова Діви Марії трохи повернена вліво, погляд і голова Дитяти Ісуса звернені прямо. Ісус правою рукою благословляє віруючих, а в лівій тримає згорнутий білий сувій Святого Письма. Богоматір підтримує Дитя, її ліва рука піднята у заступницькому і водночас указівному жесті, що спрямований на Ісуса, як Дорога життя. Богородиця має титул цариці.

Червоний колір указує на вогонь божества, синій – на людську природу. Ісус одягнений у біле. Це колір чистоти.

Ікона  виконана  у  візантійському  стилі.  Час створення та автор невідомі. Орнаменти вказують на кінець XV – початок XVI століття.

Вчені сходяться на думці, що ікона належить до ранніх пам’яток українського іконопису.

V. ПЕРЕВІРИМО ЗНАННЯ по темі: «Пам’ятки середньовічної культури XІV-XV ст. Костянтин Острозький. Юрій Дрогобич.»
1. Як проникали гуманістичні ідеї в Україну?
2. Вихідці з українських земель виїжджали на навчання до: а) Московського князівства; б) Литви; в) Польщі. Німеччини. Італії.
3. Чому в містах з'являються латинські школи?
Українські землі у складі Великого князівства Литовського та інших держав (друга половина Х1У-Х\' ст.)
4. Які науки вивчалися в кафедральних школах?
5. У 1483 р.: а) з'являється перша друкована праця дрогобицького автора;
б) помер Юрій Котермак; в) започатковано книгодрукування на українських землях.
6. Першим опублікував книги церковнослов'янською мовою: а ) Юрій Котермак: б) Спиридоній: в) Швийпольт Фіоль.
7. Закінчіть речення: «На середину XV ст. поряд із традиційними кам'яними спорудами поширюються...».
8. Чому розпочалося будівництво храмів готичного стилю?
9. Мініатюри в Київському псалтирі виконав: а) Андрій; б) Спиридоній:
в) Юрій Котермак.
10. У чому полягали особливості розвитку культури на теренах України в ХІУ-ХУ ст.?
11. Що таке гуманізм?
12. Чому підпорядкування українських земель іншим державам негативно позначилося на розвитку культури?
13. Що ви знаєте про діяльність Юрія Котермака (Дрогобича)?
14. У чому джерелознавча цінність оповіді «Про Подільську землю»?
15. Чому із середини XIV ст. зростає будівництво кам'яних укріплень?
16. Визначте особливості зведення храмів і монастирів.
17. Якими роботами прославилися українські малярі в Польщі?
18. Що ви знаєте про розвиток іконопису?
19. З'ясуйте, які чинники впливали на розвиток культури позитивно, а які - негативно.
20. Визначте основні особливості західноєвропейських норм містобудування.
21. Складіть оповідання на тему «Розвиток українського малярства».

VІ. Завдання

Підготуватися до уроку узагальнення за питаннями - https://padlet.com/yisluu69/flmjzkgoogwabhbd ,  питаннями до параграфів 19-23 та ст. 228-229

Дистанційне завдання  під час карантину  27.04 –30.04.2020 р

Історія України   7  - Б     Вчитель:   Ийслуу Ніна Вікторівна

Матеріали до уроку  27 квітня 2020 р.

Тема уроку:  Суспільне та господарське життя на теренах України у ХІV – ХV ст. Розвиток господарства. Ремесло і торгівля. Міста, магдебурзьке право

Для вивчення теми корисно буде переглянути презентацію за посиланням -

https://ppt-online.org/80091 

1.Передісторія

ПЛАН

1. Соціальна структура українського суспільства у другій половині ХІV – ХV ст.

Українське суспільство XIV — першої половини XVI ст. було становим. Це означало, що перехід з одного стану до іншого внаслідок, наприклад, збагачення був майже неможливим. Обсяг привілеїв визначався від народження.

До привілейованих станів належали шляхта і духовенство

До духовного стану належало майже 10 % населення України. Його позиції змінювалися з часом: якщо в XIV ст. православна церква в Литві була панівною, то з XV ст. вона хоч і залишається найчисельнішою, проте поступається правами католицькій. Непривілейованими станами були міщани і селяни.

На думку частини істориків міщан можна віднести до напівпривілейованого стану оскільки:

Найнижчою і найчисельнішою верствою населення (до 80 %) . були селяни. Вони поділялися на «похожих» (особисто вільних) та

«непохожих» (кріпаків). Із другої половини XV ст. кількість непохожих неухильно збільшується.

Першим документом, що започаткував закріпачення селянства, вважається рішення шляхти Галичини про обмеження переходу селян до іншого землевласника різдвяними святами за умови сплати викупу. У Литві закріпачення пов’язують із привілеєм Казимира IV 1447 р., а пізніше — з Литовськими статутами (1529,1566, 1588 рр.).

ОСНОВНІ ГРУПИ ПАНІВНОГО СТАНУ ТА IX ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ

Відмінності у політичному и соціальному розвитку країн, до складу яких потрапили українські землі, позначилися на становищі панівної верстви. Так, у Литві більшість знаті отримувала право на володіння землею лише за умови виконання певних обов'язків (насамперед військового) перед державою, тому воно не було спадковим. Водночас існувало й отчипне (спадкове) землеволодіння.

Верхівку панівного стану утворювала титулована знать - нащадки князів Рюриковичів і Гедиміновичів, котрі становили замкнуту групу, потрапити до якої не можна було ні завдяки багатству, ні шляхом обіймання найвищих посад. Особливо міцними були їхні позиції у Волині. З часом формується поділ княжих родів на «княжат головних» (Острозькі, Заславські, Сангушки й ін.)та «княжат-повітників». Перші з них не підлягали місцевій адміністрації, брали участь у засіданнях великокнязівської ради, їхні збройні загони виступали окремими підрозділами з родовими гербами. Щоденне життя князів проходило у вирішенні різноманітних питань політичного характеру, взаємин з місцевою владою, збереження й примноження власних володінь, утримання двору, розв'язання конфліктних ситуацій.

«Сходинку» нижче займали лами, які відрізнялися від інших груп шляхти давністю роду, отчинним характером землеволодіння й певними правами. Будучи багатими землевласниками, вони жили у розкоші, мали слуг. Щоденно клопоталися про власне господарство, влаштовували банкети, полювання тощо. Середній прошарок шляхти складався з основної маси боярсько-рицарського люду, котрі відбували військову повинність, прагнули розширити право на землю й позбавитися залежності від князів і панів. їхні будні проходили у виконанні різних доручень, військових виправ, в облаштуванні домівки, веденні господарства, а також час від часу в розвагах. Найнижчий прошарок складали дрібні шляхтичі-службовці, котрі виконували різні повинності, та «панцерні слуги», що відбували військову службу. їхнє життя мало чим відрізнялося від життя заможних селян, адже часто доводилося самим обробляти власну землю.

скласти ієрархічну схему панівних верств населення с.205 – 206 п.1)

Інакше формувався панівний стан у Галичині й Західному Поділлі. Відмінність полягала насамперед у тому, що князів тут майже не було і вони не становили окремої групи. Бояри-рицарі до середини XV ст. перебували на становищі особистих слуг короля. Вони повинні були жити у власних селах, нести кінну службу на користь короля, не мали права без його дозволу продавати чи дарувати свою землю, змушені були займатися ремонтом замків, сплачувати окремі податки. Тим часом польська шляхта ще наприкінці XIV ст. домоглася від короля ви-знання права приватної власності на свої земельні володіння, звільнення від сплати податків і виконання повинностей, на власне самоврядування  й виборне судочинство. І лише у 1434-1447 рр. українські бояри-рицарі урівнялись у правах з польською шляхтою, що прискорило процес їх перетворення на соціальну верству й змінило спосіб щоденного життя. Воно стало спокійнішим, незалежним ні від кого, проходило у турботах за власний маєток, у розв'язанні проблем шляхетської спільноти у повіті й воєводстві, різноманітних розвагах тощо.

Попри наявні відмінності у становищі різних соціальних груп   знаті вони являли собою єдиний панівний стан.

 2. Панівні верстви населення. князь К. Острозький

Джерело 1 

Князівський рід Острозьких походив від волинської гілки Мономаховичів- Рюриковичів, нащадків Романа й Данила Галицьких.

Перша згадка про Костянтина Острозького датована 1486 р., коли він у супроводі старшого брата прибув до великокняжого двору у Вільно на військову службу. Костянтин Острозький виявив свій героїзм та вдачу у литовсько-московській війні 1492—1494 рр. Спочатку його призначили намісником замків-фортець у Вінниці і Брацлаві, де він очолив оборону Півдня України від кримсько-татарських набігів. Восени 1497 р. Костянтин Острозький став першим гетьманом Великого князівства Литовського. Під час наступної московсько-литовської війни 1500—1503 рр. гетьман потрапив у полон, звідки йому вдалося втекти у 1507 р. За це гетьмана нагородили Луцьким староством і титулом маршалка Волинської землі.

У битві під Оршею (1514 р.) Костянтин Острозький повністю реабілітувався за колишню поразку, забезпечивши перемогу литовському війську. Війна тривала до 1522 р. і завершилася п’ятирічним перемир’ям.

Відзначився Костянтин Острозький і у боротьбі з татарами. Загалом він провів близько 60 битв із завойовниками, в основному переможних.

До кінця життя Костянтин Острозький очолював русько-литовські військові сили. Він був призначений каштеляном Віленського замку та тракайським воєводою — ці два пости вважалися найвищими у посадовій структурі Литви. Цікаво, що Костянтин Острозький був першим православним, який обійняв ці посади.

Коштом Костянтина Острозького було споруджено, реставровано та оздоблено чимало храмів Острогу, Турова, Дубна, Вільна, Києва та інших міст. Особливо опікувався він Києво-Печерським монастирем, де були поховані його предки і де він хотів бути похований сам. Помер князь у 1530 році.

Джерело 2 

Наймогутнішим князівським родом наприкінці  XV - у першій половині XVI ст. був рід Острозьких,  котрих не без підстав називали «некоронованими королями Русі». З-поміж них своїми здібностями та впливом вирізнявся Костянтин Іванович Острозький.

Найімовірніше, він народився 1460 р. в Острозі. Відзначився мужністю під час воєнних дій Литви проти Московського князівства у 1492-1494 рр.; трохи пізніше як намісник замків у Вінниці й Брацлаві зайнявся організацією оборони українських земель від нападів татар. Завдяки виявленим військовим здібностям призначений першим гетьманом (головнокомандувачем) Великого князівства Литовського. Під час війни з Москвою у 1500 р. у битві під Ведрошею К. Острозький потрапив у полон, з якого втік у 1507 р. і знову отримав посаду гетьмана. У наступні роки він зажив слави видатного полководця. Так, очолюючи 35-тисячне військо, в бою під Оршею (вересень 1514 р.) наголову розгромив 70-тисячну московську армію. Відомі блискучі перемоги Костянтина над татарами під Вишневцем (1512) і Ольшаницею (1527). Всього він провів 33 битви, з яких лише у двох зазнав поразки. Попри православне віросповідання князь займав високі державні посади, які могли обіймати тільки католики: віденського каштеляна і тракайського воєводи.

Водночас він дбав і про збагачення роду Острозьких, постійно збільшуючи володіння, в яких працювало близько 60 тис. підданих. До війська рід виставляв 426 вершників. Виступаючи ревним захисником православ'я, Костянтин витрачав великі кошти на будівництво й ремонт храмів, зокрема у Вільно, Турові, Києві й Жидичині. Князь мав двох синів - Іллю та Василя. Помер він у серпні 1530 р. Похований в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря.

Костянтин Острозький - видатний полководець і державний діяч Великого князівства Литовського, доклав значних зусиль до захисту українських земель від татарських нападів.

1 Каштелян - управитель замку та округи, що прилягала до нього (каштелянії); заступник воєводи, корівник шляхетського ополчення.

3. Становище духівництва

Розподіл українських земель між країнами різним віросповіданням негативно позначився на релігійному житті. Візантійські патріархи намагалися закріпити осідок київських митрополитів у Московському князівстві й зберегти єдину церковну організацію на теренах, що раніше входили до Руської держави. У зв'язку з цим вони підтримали домагання Москви ліквідувати Галицьку митрополію. Наприкінці XIV ст. вона припинила існування. Спроба великого князя Вітовта створити в 1415 р. незалежну від Москви митрополію зазнала невдачі. Ухвалу Флорентійського собору 1439 р. про унію (об'єднання) православної і католицької церков московське духовенство не визнало. У 1458 р. Київська митрополія була поділена на дві з центрами у Києві та Москві.

Непросто складалися відносини православної церкви з католицькою, яка за підтримки Ватикану і польського уряду поширювала свій вплив на українські землі. З другої половини XV ст. засновуються католицькі єпископства у Перемишлі, Галичі, Холмі, Володимирі й Кам'янці-Подільському, хоча католиків у цих краях майже не було. Активізується діяльність чернечих орденів, що пропагували переваги католицизму над православ'ям. І хоча королі й великі литовські князі в релігійному питанні проводили в цілому помірковану політику (Владислав III у 1443 р. видав привілей про урівняння в правах руського та польського духовенства), у щоденному житті католицьке духовенство й місцева влада утискали православну церкву, її священиків та православних віруючих. Відбувалися негативні зміни і в самій православній церкві, падав авторитет духовенства, знижувався його освітній та культурний рівень.

У кінці ХІV-ХVІ ст. ускладнюється становище православної церкви та її духовенства.

4. Розвиток господарства. Ремесла і торгівля. Цехи , цехмістри, 

партачі

Господарське життя України другої половини XIV — першої

половини XVI ст.

Сільське господарство залишається провідною галуззю економіки. Поряд з перелогом та двопільною системою сівообігу поширюється трипільна система. Розвиваються тваринництво, городництво, садівництво, бджільництво. Суттєву роль продовжують відігравати рибальство й мисливство.

У зв’язку зі зростанням великих феодальних господарств до середини XVI ст. майже зникають вільні общинні землі. Збільшується грошова й натуральна рента для селян, додається панщина — 14 днів на рік.

Промисли: традиційними є солеваріння, виробництво дьогтю, смоли й поташу. Селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, предмети з металу й дерева для домашнього вжитку.

Розвиток ремесла і торгівлі пов’язаний зі зростанням міст. У найбільших містах мешкало по 10-20 тис. осіб (Київ, Львів, Кам’янець), у невеликих — 2-4 тис. осіб. Етнічний склад міського населення був неоднорідним, на Волині та в Центральній Україні переважали українці, в Галичині — поляки, німці, вірмени, євреї тощо.

У середині XVI ст. налічувалося близько 130 ремісничих спеціальностей. На українських землях, що входили до складу Польщі, поширилися цехи. Щоправда, православні українці не могли стати цеховиками, бо до цеху приймали тільки католиків.

Словник

Цех — самоврядна громада вільних ремісників однієї чи кількох спеціальностей на чолі з виборним старшиною — цехмістром. Мав свій статут, що визначав особливості виробництва, спосіб життя ремісників.

Зростає міжнародна торгівля: після падіння Константинополя під ударами турків (1453 р.) і зникнення з ринку візантійського зерна в Європі підвищився попит на українську сільськогосподарську продукцію. Центрами зовнішньої торгівлі були Київ, Львів, Кам’янець- Подільський та Луцьк.

Основною формою внутрішньої торгівлі були ярмарки, що проводилися кілька разів на рік.

5. Соціальні виступи

Антифеодальний рух поширюється в Україні у відповідь на закріпачення селян у XV — першій половині XVI ст.

Поширені форми протесту:

— втечі від поміщиків;

— підпал поміщицьких маєтків;

— убивство поміщицьких слуг або родини поміщика.

Джерела зафіксували і селянські повстання, причому вони мали не тільки антифеодальну спрямованість, а й визвольний характер.

1490 р. — повстання під проводом Мухи, в якому взяли участь близько 10 тис. осіб. Повсталі зайняли Святин, Коломию, Галич, підійшли до Львова. У битві проти польсько-литовського війська селяни зазнали поразки й відступили до Молдови.

1491 р. — повстання під проводом Андрія Барули, що теж закінчилося невдачею.

Значення повстань: незважаючи на поразку, народні виступи продемонстрували зростання боротьби українців проти соціального та релігійного гноблення.

6. Розвиток міст. Магдебурзьке право

Цікаві факти про Київ - https://cdiak.archives.gov.ua/v_Mahdeburzke_pravo.php

 Магдебурзьке право  для  Києва

Однією з найважливіших "новин", яку дістали від великого князя литовського Олександра київські міщани, було магдебурзьке право, яке діяло у місті до 1834 р. Щоправда, дата його запровадження, попри зусилля кількох поколінь істориків, і досі остаточно не з'ясована. Безсумнівним є лише те, що магдебургія в Києві постала у першій половині доволі нетривалого правління Олександра. Цей факт акцентувався як Олександровим братом і наступником на великокняжому столі Сигізмундом І (котрий згадував у своїх грамотах, що той спеціальним привілеєм "для полепшеня места Киевского, с ласки своей, дал им (киянам) право немецкое, то есть маитборское (магдебурзьке)"), так і самим Олександром, котрий, звертаючись до киян у 1499 р., підкреслював: "Есмо дали вам право немецкое".

Однак відповідного привілею не знайдено й донині. Тож дослідникам залишається вишукувати сліди існування у Києві магдебургії в інших актах Олександрової доби. Зокрема, деякі з науковців покликаються на згадку про київського війта в привілеї, виданому ним у 1494 р. Однак самий по собі інститут війтівства ще не є ознакою міського самоврядування на німецький взір (відомо, наприклад, що ще в 1480-х роках війт порядкував в окраїнному Путивлі, котрий вважався київським "пригородком" і, зрозуміло, не міг отримати магдебурзьке право раніше, ніж Київ). До того ж, привілей 1494 р. мав потвердний характер, фіксуючи норми міського життя, які існували за часів Казимира; відтак, убачаючи в ньому елементи магдебурзького права, ми тим самим невиправдано пролонгуємо термін його існування на київських теренах. Інша річ, що видача Олександром цього привілею мала ввести його в коло проблем, які турбували київських міщан, і таким чином спонукати до створення для них "режиму найбільшого сприяння", котрий у добу середньовіччя пов'язували з магдебурзьким правом (хоча навіть після його надання Олександр висловлював побоювання, що через постійну скруту Київ може "розійтися").

Тож, підсумовуючи, мусимо констатувати, що першим документом, де наголошується на існуванні у Києві німецького права, є Олександрова грамота 1499 р.

Переведення Києва на магдебурзьке право означало надання самоуправління міській общині, очолюваній війтом. Особливістю київського війтівського уряду була його виборність. Якщо на теренах Великого князівства Литовського війт зазвичай призначався центральною владою, то в Києві кандидат на цю відповідальну посаду обирався самими міщанами й лише затверджувався володарем Литви.

Документально ця пільга фіксується тільки у 1570 р. — однак при цьому зазначається, що мешканці Києва користуються нею за "стародавним звычаем". Тож, напевно, вже на зламі XV—ХVI ст., від часу запровадження магдебурзького права в Києві, кияни "таковую вольность имели, что сами межи собою ... с мещан киевских войта себе обирали"; йшлося про чотирьох "людей добрых и годных на тот уряд войтовский", обраних відповідно до "воли и подобанья" міщанської спільноти, з яких, однак, лише один рекомендувався великому князю литовському особливим "листом" і, відповідно, затверджувався ним на посаді.

Як уже відзначалося, війт мав виключне право "судить и рядить" київських міщан; це право він здійснював не одноосібно, а як голова міського суду — лави. До компетенції цього органу належали карні справи, до яких привілей 1514 р. зараховував, зокрема, "злодейство", "разлитие крови", "мужебойство" (людиновбивство), "поджоги", "утятье члонков" (нівечення). Щодо осіб, звинувачених у таких злочинах, війт і присяжні (лавники) користувалися цілковитою свободою дій — могли їх "судити и осудити, карати и стинати, и на кол бити, и топити" згідно з нормами магдебурзького права. Маємо свідчення, що ще на початку XIX ст. у Києві зберігався меч, яким карали на горло злочинців, засуджених за рішенням лави. Оскаржити таке рішення можна було лише шляхом подання апеляції самому великому князю литовському, на чому неодноразово наголошувалось у привілеях "господаря": "Если бы была кому какая кривда от суда урядников местских, таковых судей каждый укривжоный (покривджений) мает позвати перед нас, господаря". Лавників обирало київське "поспольство" — так само, як і членів міської ради (райців), чия діяльність зосереджувалася в адміністративній сфері. За тогочасними нормами, вік райців міг коливатись у межах 25-70 років, а самі вони мали бути людьми "не багатими і не вбогими, а середнього достатку (позаяк багатії постійно тиранять і мучать поспольство, а від убогих немає ніякої користі), богобоязливими, справедливими і правдивими". Втім, у реальному житті шлях до посади райці міщанинові, як правило, торували саме його заможність і родовитість.

На засіданнях ради, котрі проходили під головуванням бурмістра, розглядалися різні питання, що торкалися економічного розвитку міста та його благоустрою. Зокрема, райці контролювали точність мір і ваги, ціну та якість товарів на міських ринках, слідкували за дотриманням правил торгівлі та шинкування, забезпечували виконання міщанами їхніх повинностей тощо. Водночас рада виконувала й судово-поліцейські функції, дбаючи про порядок у місті та розглядаючи дрібні правопорушення.

Разом лава та рада складали київський магістрат, дванадцять членів якого (6 лавників і 6 райців) переобиралися щороку (війт обіймав свою посаду довічно). Всі вони користувалися низкою пільг.

Засідання київського магістрату відбувались у ратуші на Подолі, у районі сучасної Контрактової площі. Перша згадка про київську ратушу міститься в привілеї, виданому Олександром у 1500 р., де, зокрема, зазначалося, що, аби довести свою належність до київського "поспольства", місцеві купці мали отримати в ратуші спеціальні "листи", скріплені міською печаткою. Про те, який вона мала вигляд, дають змогу судити її поодинокі відбитки на документах, найдавніші з яких сягають початку XVI ст

 Згадується вона і в описах Києва, зроблених наприкінці XVIII ст.: "Магістратська печатка містить зображення лука з тятивою й зветься кушею". "Куша" — польське слово, яке означає самостріл. На печатці справді зображено радше самостріл, аніж лук. Самостріл являв собою різновид лука, вправленого у дерев'яну соху; з давньоруських часів він використовувався для метання стріл або каміння — причому не так воїнами-професіоналами, як, передусім, городянами при захисті від ворогів міст і фортець. Зображення на магістратській печатці, вочевидь, відтворювало середньовічний герб Києва, що його згаданий вище біскуп Йосиф Верещинський описував як "варварський лук з двома стрілами".

Щоправда, питання про київську міську символіку XVI—XVII ст. й досі доволі дискусійне; однак на користь гіпотези про "кушу" як київську муніципальну емблему свідчить ще одне джерело, котре порівняно недавно привернуло увагу києвознавців. Це медаль, викарбувана з нагоди здобуття міста польськими військами у 1651 р., на якій поразку киян символізують луки та сагайдаки, розкидані перед тріумфуючим переможцем — королем Яном-Казимиром (надпис пояснює, що "київські зламані луки та бунтівні сагайдаки" передав своєму монархові польний гетьман Януш Радзивілл); водночас на медалі фігурує гербовий щит із зображенням натягнутого лука, котрий, вочевидь, мав правити за "опізнавальний знак" Києва, як і викарбувані поряд Золоті Ворота. Отже, є вагомі підстави вважати, що в добу пізнього середньовіччя лук (самостріл) був міським символом Києва. Припускають, що цей знак указував на небезпечне "окраїнне" положення міста, символізуючи боротьбу городян із зовнішньою небезпекою; водночас побутує думка, що він з'явився на київських теренах разом із набуттям містом статусу магдебургії.

Енциклопедичне видання у 6-ти томах «Україна: хронологія розвитку», видавництво «Кріон»

7. Попрацюємо з джерелами

№1
Дослідник про формування панівного стану
Оформлення критерію родовитості як спільної ознаки для всіх строкатих у майновому і правовому стосунках прошарків панівного класу свідчило про реальний початок його консолідації. Характерно, що тоді ж поняття родовитості як підстава вищого над простолюдом становища вперше фіксується і в законодавчих актах, зокрема у привілеї 1492 р., яким обіцяно «не підносити простих людей над благородними».
                 Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). - К., 1993. - С. 40.

№2
Німецький дипломат Зігмунд Ггрбенштейн (1486-1566) про військову тактику Костянтина Острозького
Костянтин безліч разів розбивав татар; при цьому він не виступав їм назустріч, коли вони ватагою йшли грабувати, а переслідував обтяже-них здобиччю. Коли вони діставалися до місця, де, на їхню думку, можна було, через віддаленість, нічого не боятися, перевести подих і відпочити - а це місце бувало йому відоме, - він вирішував напасти на них і наказував своїм воїнам приготувати для себе їжу тієї ж ночі, бо наступної він не дозволить їм розводити велике багаття... Чергового дня Костянтин, коли татари, не помічаючи вночі ніяких вогнів і вважаючи, що вороги повернули назад або розійшлися, відпускали коней пастися, різали худобу й бенкетували, а потім поринали у сон, з першими променями сонця нападав на них і вчиняв їм повний розгром.
                 Русина О.В. Україна під татарами і Литвою. - С. 149-151.

№3
Уривок із повідомлення польського історика Я. Длугоша про перетворення перемишльського собору на костьол
[1412 р.] Король Владислав з Медики вирушив до Перемишля... наказав кафедральну церкву (збудовану з квадратного каменю з дуже гарною архітектурою і розташовану в центрі Перемишля), якою до цього часу управляв руський єпископ грецького обряду, посвятити на католицьку церкву латинського обряду, викинувши перед тим з могил прах руських небіжчиків. Руські священики і народ, вважаючи це зневагою свого обряду і ганьбою, супроводжували [такі дії] гіркими риданнями, криком і плачем. З часом, напевне, десь року Божого 1470-го, за Миколи, єпископа перемишльського, вона [церква] була зруйнована, а деякі її квадратні камені використані для будівництва кафедрального костьолу в місті [...]
                 Правда про унію. Документи і матеріали. - Видання третє, доповнене. - Львів, 1981. - С. 26.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Коли і як започатковується процес консолідації панівного стану?
2. Яку тактику застосовував князь Костянтин Острозький у боротьбі з татарами?
3. Як ви оцінюєте дії польської влади у Перемишлі?
***************************************************************************

Після вивчення теми перевірити здобуті знання можна звернувшись за посиланням -  https://padlet.com/yisluu69/flmjzkgoogwabhbd
*********************************************************************************

Дистанційне завдання  під час карантину  30.03 –24.04.2020 р

Історія України   7  - Б     Вчитель:   Ийслуу Ніна Вікторівна

Розділ V. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА
ЛИТОВСЬКОГО ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ (друга половина ХІV—ХV ст.)

Практичне заняття № 5.  Повсякденне життя та взаємовідносини населення України  в  XIV—XV ст.

Мета: навчальна: з’ясувати особливості соціальної структури українського суспільства; визначати, причини та характер змін у господарському житті; як відбувався процес подальшого закріпачення селянства, місце магдебурзького права в житті українських міст; наслідки, до яких призвели розвито ремесла і торгівлі.

Розвиваюча: учні вмітимуть описувати повсякденне життя різних верств населення; використовувати діаграми для отримання й зіставлення інформації; визначати причини та наслідки подій знаходити історичну інформацію за допомогою карти;порівнювати історичну інформацію.

Основні поняття: магнат, шляхта, пан, кріпацтво, магдебурзьке право, ратуша, мер, райці, лавники, похожі і не похожі селяни, фільварки дворище, подимне, отаман, копа, служилі селяни, данники, сусіди і підсусідки, коморники, городники,халупники, осадники, фури, опришки, грошовий оброк, латифундії, фільварки, кріпацтво, урбанізація

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Інтернет-ресурси:

http://testlib.meta.ua/book/264645/view/...........підручник , параграф 22

http://www.osvitanet.com.ua/atlases/atlas_uh_7/atlas_simple.php?map=7_26     - атлас

Хід уроку:

І. Особливості господарського життя України (кінець XIV - перша половина XVII ст.). Незважаючи на посилення феодально-кріпосницької системи, протягом XIV - першої половини XVII ст. у соціально-економічному становищі України сталися значні позитивні зрушення. Саме у вказаний період українські селяни, козаки, міщани освоїли великі простори Правобережної та Лівобережної України, заселивши їх і заснувавши сотні сіл, слобід, міст і містечок

            Наприкінці XIV - першій половині XVI ст. на українських землях розвивалися землеробство, ремесла, торгівля, розбудовувалися старі й виникали нові села та міста. В землеробстві поряд з перелогом і двопіллям поширюється трипілля. З останнім пов'язане угноєння ґрунту та використання плуга і сохи (із залізними лемешами). Трипільна система й плугова оранка здебільшого застосовувалася в господарствах феодалів. У різних місцевостях України рівень розвитку землеробства не був однаковим. У Східній Галичині, на Поділлі, Волині, в центральних районах Київщини застосовувалася трипільна, на Поліссі, Півдні Київщини й Переяславщині - вирубна та перелогова системи.

            Крім землеробства, розвивалися тваринництво, городництво, садівництво, бджільництво. Не втрачали важливого значення в господарському житті рибальство і мисливство.

            Переробкою сировини займалися у феодальних господарствах. Одним з основних джерел прибутків феодалів було млинарство. Млини переважно були водяними. З XVI ст. поширюється переробка деревини: в господарствах панів вироблялася велика кількість дьогтю, смоли, поташу, вончосу (тесу). Розвинутими промислами на Україні в XV - XVI ст. були також солеваріння (в Прикарпатті) та видобування руди на руднях (особливо на Волині й Поліссі).

            Промисли відігравали значну роль і в селянському господарстві. Селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, металеві, дерев'яні предмети для господарського та побутового вжитку тощо.

            З розвитком внутрішнього й зовнішнього ринків зростала потреба феодалів в грошах, і частина натуральної данини замінювалася на грошову. З середини XV ст. всі витрати і штрафи вже стягалися грішми.

            Наприкінці XIV - у першій половині XVI ст. поглиблювався суспільний поділ праці, розвивалися міські ремесла. Центрами ремісництва були Київ, Львів, Луцьк, Кам'янець та інші міста. Наприклад, у Києві у XV ст. працювали кравці, кушніри, шевці, стригалі вовни, ювеліри-золотарі, зброярі, сідлярі, ковалі, теслярі, винники, пекарі, рибалки та ін.

            У XV ст. - першій половині XVI ст. на Україні тривав дальший розвиток торгівлі, зумовлений піднесенням продуктивних сил, поглибленням суспільного поділу праці, зростанням товарного виробництва, спрямованого як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. Внутрішня торгівля відбувалася в суворих межах середньовічної регламентації: згідно із законом складського права приїжджі купці зупинялися в містах, які цим правом користувалися, і продавали свої товари на умовах, визначених місцевим купецтвом; при цьому приїжджі купці мусили користуватися лише певними шляхами й сплачувати на них мита та інші торговельні збори.

            У великих містах існували спеціальні торговельні ряди (у Києві, наприклад, - хлібні та рибні, у Луцьку, Львові, Кам'янці - суконні ряди). Торжища виникали також у великих селах, переважно біля монастирів. Визначну роль у розвитку внутрішньої торгівлі відігравали ярмарки, які відбувалися у певні дні у великих містах.  

            Економічний розвиток українських земель зумовив і розвиток зовнішньої торгівлі. За кордон вивозили полотно, пояси, шапки, хутряні вироби, мечі, ножі, стріли, ювелірні вироби. Велике значення мало розширення економічних зв'язків України з Росією, ганзейськими містами та генуезькими містами-колоніями в Криму.

            З кінця XIV ст. пожвавлюється торгівля Києва та інших українських міст з Твер'ю, Новгородом, Москвою. В Києві існували двори-колонії російських, грецьких, польських, турецьких, італійських купців. Інтенсивно торгували з Кафою, Львовом і Луцьком. Значних розмірів досягла торгівля українських міст з країнами Центральної та Західної Європи. З кінця XV ст. зростає роль Гданська, через який до Західної Європи з України вивозилося збіжжя, продукти лісового промислу.

            Генезис капіталізму в Західній Європі, розвиток товарно-грошових відносин зумовили зміни і в структурі поміщицького господарства на Сході Європи, зокрема в Речі Посполитій. Протягом XVII ст. Україна залучається до балтійського експорту сільськогосподарських продуктів (через Гданськ). Піднесення міст і мануфактур в Європі викликало попит на український хліб і промислову сировину.

            Розвиток внутрішнього та зовнішнього ринку спонукав польських феодалів до перетворення своїх маєтностей на фільварки, тобто до запровадження власного господарства (з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської сировини), заснованого на постійній щотижневій панщині. Така перебудова аграрних відносин стала можливою за умов зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва й кріпосного права (безпосередньої влади феодала над селянами). Феодальна держава та панство шукали шляхів збільшення прибутків від своїх маєтків насамперед за рахунок посилення експлуатації селянства.

            Внаслідок освоєння окраїн - Наддніпрянщини і Побужжя - та піднесення фільваркового господарства протягом другої половини XVI - першої половини XVII ст. на Україні значно зросла площа оброблюваних земель. Культурне землеробство поширювалося на нові місцевості Східного Поділля, на південну частину Київщини й Лівобережжя, Слобідську Україну. Найрозвинутішими в цьому відношенні були Волинь, Галичина, Західне Поділля - тут панувало трипілля, лани удобрювалися. Основним знаряддям праці був дерев'яний плуг "із залізом" (залізним череслом і лемешем). У східних і північних районах поряд з трипіллям зберігався перелог.

            Основною культурою залишалося жито, але поширювалися також пшениця та ячмінь. Пшениця вирощувалася у фільварках переважно на продаж. Головними технічними культурами, як і раніше, були льон, коноплі, хміль. Розвивалося городництво, садівництво, пасічне бджільництво, ставкове рибальство, помітно зросло тваринництво. Розводили велику рогату худобу і свиней, у гірських районах - овець, у степових ширилося конярство. Зберігали своє значення й мисливські промисли.

            Як і раніше, у внутрішній торгівлі значну роль відігравали місцеві торги та ярмарки, що відбувалися у містах і містечках, визначених королівськими грамотами - привілеями. Деякі ярмарки (у Києві, Львові, Кам'янці, Луцьку) мали загальноукраїнське значення. Сюди з'їжджалося і купецтво із сусідніх країн. У містах розвивалася постійна торгівля, зростало число крамниць.

            Підносилася зовнішня торгівля. Тісними були економічні зв'язки українських земель з Росією. Україна торгувала із Західною Європою через Краків і Прибалтику. Особливо важливу роль в експорті українських товарів (хліба, вовни, воску тощо) відігравав Гданськ. Через нього ж на Україну йшов європейський і східний експорт.

            Таким чином, незважаючи на посилення феодально-кріпосницької системи, протягом XIV - першої половини XVII ст. у соціально-економічному становищі України сталися значні позитивні зрушення. Саме у вказаний період українські селяни, козаки, міщани освоїли великі простори Правобережної та Лівобережної України, заселивши їх і заснувавши сотні сіл, слобід, міст і містечок.

ІІ.Зміст завдань:

1.Соціальна структура суспільства

         

1) Назвіть основні категорії населення українського суспільства. Яка з них була найчисленніша?

2) Виходячи зі складу населення, назвіть основні галузі господарства.

3) Назвіть з числа наведених категорій населення тих, кого можна віднести до 

привілейованих і залежних. Поясніть, чому ви так вважаєте.

2. За допомогою підручника складіть схему, яка б відображала основні категорії селян та характеризувала їхнє становище.

3. Опрацюйте уривок із джерела та дайте відповіді на запитання.

…Село пана Семена Кмітича…: чоловіків 70, дають панові на рік 19 кіп грошів, ходять робити на пашню дворову протягом усього літа, орати — день, а два дні жати; в тому селі млинів два, корчми дві, із якої 4 копи грошів. А якщо який-небудь чоловік із тих сіл геть іде, то він повинен дати панові 6 кіп відхідного.

Село… П’ятничне: чоловіків 30, дають на рік 3 копи і 40 грошів, а слуг у тому селі 8, котрі кінно служать; ще в тому селі чоботарів два і коваль один; ці роблять на двір даром…

Село… Демидовці: чоловіків 37, дають на рік 4 копи і 28 грошів; літом день косять; другий день жнуть…

Село… Кам’яногірка: людей усіх 30 чоловіків; з них 23 чоловіки дають на рік по 12 грошів, а також по два третинники вівса (1 третинник — приблизно 130 кг), по два вози сіна; робіт ніяких не виконують…

1)  Які повинності були поширені серед українського селянства?

2)  Як наведене джерело відображає становище селян?

4. Робота з картою     -http://www.osvitanet.com.ua/atlases/atlas_uh_7/atlas_simple.php?map=7_26     

Користуючись картою, випишіть назви найбільших українських міст — центрів розвитку ремесла й торгівлі ХІV—ХV ст. (Карта «Культурний і господарський розвиток українських земель у XIV—XV ст.»

5.      Розвиток міст. Поширення магдебурзького права

У ХІІІ ст. в країнах Європи почалося процес відродження міст як політичних та економічних центрів. Значно пожвавилася торгівля, відчутно розвинулися ремесла. Міста починають боротьбу проти своїх власників - феодалів і церкви. В разі перемоги городян міста отримували право на самоврядування.

1) Яку назву отримало право міст на самоврядування?

2) Звідки походить ця назва?

6. Робота із джерелом

Прочитайте уривок із джерела та дайте відповіді на запитання.

(Це місто) дуже багате на іноземні товари, бо нема шляху більш звичного, як давня, давно прокладена і добре відома дорога, що веде з чорноморського порту, міста Кафи, через ворота Таврики, на Таванську переправу на Дніпрі, а звідти степом у (це місто); цією дорогою відправляють з Азії, Персії, Індії, Аравії і Сирії на північ у Московію, Псков, Новгород, Швецію і Данію всі східні товари, а саме: коштовні камені, шовк і шовкові тканини, ладан, пахощі, шафран, перець й інші прянощі. Цією дорогою часто їдуть іноземні купці; вони створюють загони, іноді в тисячу осіб, які називають караванами, і супроводять обози, що складаються з численних навантажених возів і нав’ючених верблюдів. Раніше такі каравани платили значне мито… при переправі через Борисфен у Тавані; там і до цього часу збереглась у цілості кам’яна будівля зі склепіннями, яку і наші, і татари, і греки називають Вітовтовою банею, і розповідають, що в ній жив колись митник Великого князівства Литовського, що збирав мито…

У непоказних київських хатах зустрічається не тільки достаток, але навіть величезна кількість плодів, овочів, меду, м’яса, риби… Мені самому доводилося бачити шовк, який обходився дешевше, ніж льон у Вільні, і перець, дешевший за сіль.

1)  Про яке місто йдеться у спогадах сучасника?

2)  Який «звичний шлях» пригадує автор?

7. Пошук інформації

1)  Із представників яких національностей складалося населення великих міст у Центрі, на Сході, Заході, Півдні України?

2)  Чим ви можете пояснити відмінності в етнічному складі українських міст?

3)  Поміркуйте та поясніть, чому сільське населення не відрізнялося такою «строкатістю».

  

Дистанційне завдання  під час карантину  30.03 –24.04.2020 р

Історія України   7  - Б     Вчитель:   Ийслуу Ніна Вікторівна

Урок   17.04.2020 р.

Тема уроку: Українські землі у складі Угорщини, Молдавії,  Московії та Османської імперії. Кримське ханство

Мета:сформувати уявлення про становище українських земель, які перебували у складі Угорщини, Молдавії, Московії, Османської імперії; сформувати уявлення про становище Кримського ханства та його зв’язок з іншими частинами українських земель; розвивати просторово-часове мислення та навички роботи з картами; формувати національну свідомість, любов до рідного краю, повагу до культури та історії рідного народу.

Тип уроку:  комбінований.

Терміни: комітати, ішпани, татари, хан, калга-султан, нуреддін-султан, диван, муфтій, дюрбе, мечеть, ясир, козак 

Дати:   1359 р. ,1392 р.,1489 р., 1474 р., 1478 р., 1482 р .,   1489 р., 1500-1503, 1507-1509, 1512-1522., 1503 р.     

  

Обладнання: підручник, електронний атлас

Інтернет- ресурси:

Підручник-http://testlib.meta.ua/book/264645/view/

Атлас    -http://www.osvitanet.com.ua/atlases/atlas_uh_7/atlas_simple.php?map=7_26

https://znohistory.ed-era.com/m1/l5 - виклад головних подій(  тема «Кримське ханство»)

https://www.youtube.com/watch?v=3X1FXX6G0Wk – відео про приєднання українських земель до складу Угорщини, Молдови і Московії

https://www.youtube.com/watch?v=E6-JAxGiPUE    2 - Крим  та українське Причорномор’я. Держава Феодоро в Криму. Утворення Кримського ханства. Гиреї. Суспільний устрій та культура Кримського ханства.

Хід уроку

І. Організаційний етап.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Повторення вивченого з використанням презентації - https://drive.google.com/file/d/1YrnJzvB9syoBiM9FhyjF4FKFhIKRUjsH/view?usp=sharing

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

План

1. Українські землі у складі Угорщини, Молдавії, Московії.

2. Крим та українське Причорномор’я. Держава Феодоро. Кримське ханство. Гіреї. Суспільний устрій та культура ханства.

1. Українські землі у складі Угорщини, Молдавії, Московії.

Працюємо з підручником – ст.187-191

1.Завдання: за допомогою карти  в електронному атласі - , http://www.osvitanet.com.ua/atlases/atlas_uh_7/atlas_simple.php?map=7_28&zoomin=1&hidemenu=0

учні з’ясовують, які українські території входили до складу Угорщини. Учні читають ст. 187-188 підручника, дають відповіді на запитання:

1.      Українські землі у складі Угорщини.

1.      За яких умов Закарпаття увійшло до складу Угорщини?

2.      До яких державних утворень воно входило?

3.      Після якої події землі Закарпаття поділили між собою Трансільванія і Священна Римська імперія?

2.      Українські землі у складі Молдовії.                                                                                                      

  2.Завдання: за допомогою карти  в електронному атласі - http://www.osvitanet.com.ua/atlases/atlas_uh_7/atlas_simple.php?map=7_28&zoomin=1&hidemenu=0    учні з’ясовують, які українські території входили до складу Молдавії.

Учні читають перші 3-ій абзац п.3 (ст. 189-190), дають відповіді на запитання:

                                                                                                                                    

1.      За яких умов Буковина та Бессарабія увійшло до складу Молдавії?

2.      До складу якого державного утворення увійшло Молдовське князівство у 1538 році?

3.      Українські землі у складі Московії.                                                                                   

3.Завдання: За допомогою карти в електронному атласі http://www.osvitanet.com.ua/atlases/atlas_uh_7/atlas_simple.php?map=7_28&zoomin=1&hidemenu=0    учні з’ясовують, які українські території входили до складу Молдавії.

Учні читають до кінця ст. 190 – 191 підручника, дають відповіді на запитання:

1.      Які землі відійшли до Московії?

2. Який князь очолив українсько-білорусько-литовське військо у боротьбі з московським царем?

3 Загарбання українських земель московським царем мало добровільний чи насильницький характер? 

Або переглядаємо відео за посиланням - https://www.youtube.com/watch?v=3X1FXX6G0Wk

Хронологічна робота ( запис в зошиті):

1359 р. – входження Шипинської землі дл складу Молдавського князівства

1392 р. – перша згадка терміну Буковина в писемних джерелах

1474 рік – перший напад кримських татар на землі Причорномор’я

1489 р.- перша згадка  про українських козаків, яка міститься в польській хроніці 1489 року і описує похід польського війська під проводом королевича Яна Ольбрахта проти татар.

1500-1503, 1507-1509, 1512-1522 - литовсько-московські війни

1503  - приєднання Чернігово-Сіверщини до Московії

Робота з термінами ( запис в зошиті):

Комітати –територіально – адміністративні одиниці,на які було поділено Закарпаття піся приєднання до Угорщини

Ішпани  ( жупани) – намісники, які здійснювали адміністративну, військову, і судову владу

Додатково:

ЗАКАРПАТТЯ У СКЛАДІ УГОРЩИНИ

Угорські племена, що переселилися наприкінці IX — на початку X ст. до Паннонії (сучасна Угорщина) — Придунайської низовини, зіткнулися тут із місцевим слов’янським населенням, що мешкало переважно у передгір’ях Карпат.

Цікаво знати

Угорський хроніст початку XII ст. Анонім у своєму творі «Про діяння мадярів» розповідає, що коли угорські племена на чолі з вождем (ханом) Алмошем (Арпадом) пройшли через Верецький перевал і рушили далі на захід, то під містом Гунгом (Ужгород) зустріли опір слов’янського князя Лаборця, що залежав від болгарського царя. Після чотирьохденної облоги міста князь був змушений відступити до фортеці Земплін. Та під час відступу його військо наздогнали угорці. Після кривавої битви поранений князь потрапив у полон і був повішений на березі річки, що згодом стала називатися Лаборець. Образ князя міцно увійшов у народну творчість населення Закарпаття. Він став національним символом, підтвердженням слов’янського характеру населення краю.

Боротьба угорців за підкорення слов’янського населення Закарпаття розтягнулася на довгі століття. За часів розквіту Київської держави та Галицько-Волинського князівства край неодноразово входив до їх складу. З ослабленням Галицько-Волинського князівства Закарпаття остаточно увійшло до складу Угорщини, де було поділене на окремі територіально-адміністративні одиниці — комітати. їх очолювали призначені королем з-поміж угорських панів намісники — ішпани (жупани), що здійснювали адміністративну, військову і судову влади. Землі, особливо у низинних районах Закарпаття, щедро роздавалися угорським землевласникам, а в міста переселялися угорці, німці, євреї. Слов’янське населення витіснялося в гори або піддавалося мадяризації.

Помітний слід в історії краю залишив по собі подільський князь Федір Коріятович, що був змушений тікати від гніву великого литовського князя Вітовта. Федір отримав від угорського короля місто Мукачеве та став намісником Березького комітату. Прихід Коріятовича з 40 тисячами подільських селян, як стверджують писемні джерела, зміцнив слов’янський елемент у населенні краю. Федір Коріятович виступав проти запровадження кріпацтва і мадяризації. Із його ім’ям пов’язаний бурхливий розвиток краю: значно зросли міста Мукачеве та Берегове, виникло багато нових поселень. Був добудований мукачівський замок, саме місто було обнесене захисним валом, а поряд, на Чернечій горі, був заснований православний монастир святого Миколая, що діє по теперішній час. Згодом у Мукачеві постало православне єпископство. Саме завдяки православній вірі більшість закарпатських українців зберегли рідну мову, культуру, усвідомили національну належність.

ДОЛЯ БУКОВИНИ

Буковина як історико-географічний регіон сформувалася у XIV ст. Нині північна частина Буковини входить до складу нашої держави (Чернівецька область), а південна — до складу Румунії. Назву краю дали букові ліси, що густо вкривали його в минулому. За часів Київської держави та Галицько-Волинського князівства Буковина була невід’ємною їх частиною.

Після монгольської навали Буковина потрапила під безпосереднє управління Золотої Орди. Північна частина краю стала називатися Шипинська земля, що управлялася ординцями. Від середини XIV ст. Буковина потрапляє під владу Угорщини, а південна частина краю активно заселяється волохами (румунами).

У середині XIV ст. спалахнула боротьба волоського та молдавського населення за створення власної держави, яка завершилася проголошенням у 1359 р. незалежного Молдавського князівства. Шипинська земля увійшла до складу князівства як автономне утворення, що зберігала свій статус до середини XV ст. Після ліквідації автономії перестала вживатися і назва Шипинська земля. Натомість стала вживатися назва Буковина. Вперше назва Буковина зустрічається у грамоті молдавського господаря (князя) Романа І від 30 березня 1392 р.

Цікаво знати

Слід наголосити, що вплив української мови та культури на духовне життя молдавського суспільства був значним. До середини XVII ст. офіційною діловою мовою тут була українська, якою писали літописи та літературні твори. Великих землевласників, як і на українських землях, називали боярами.

У XIV—XV ст. Шипинська земля швидко розвивається у господарському плані, зростає кількість населення. Міста Хотин і Чернівці стали важливими осередками ремесла і торгівлі. У Хотині відбувалися найбільші у Молдавському князівстві ярмарки.

Робота з документом

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦЯ ПРО ХОТИНСЬКИЙ ЯРМАРОК

...Вивозиться багато биків, м’ясом яких значною мірою харчується не лише населення Угорщини і Русі, а й поляки, німці, навіть Італія, головним чином місто Венеція.

1) Яка галузь господарства Буковини була найбільш розвинутою?

2) Із якими державами підтримувалися торговельні відносини?

Від другої половини XV ст. Молдавії довелося вести жорстоку боротьбу за незалежність від Османської імперії, володіння якої наблизилися до кордонів князівства. Спочатку Молдавія (а у її складі і Буковина) була змушена визнати васальну залежність, а згодом у 1514 р. увійшла безпосередньо до складу Османської імперії. Під залежністю Османської імперії Буковина перебувала до 1775 р.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Остаточна ліквідація на українських землях удільних князівств у складі Великого князівства Литовського та наступ католицької церкви у часі збіглися з піднесенням Московської держави, яка звільнилася від монгольського ярма і була єдиною незалежною православною державою після падіння під ударами турків Константинополя (1453 р.). Ці обставини дали можливість московським великим князям вступити у боротьбу з ВКЛ за давньоруську спадщину, заявляючи, що саме Москва є спадкоємницею Київської держави. Великий князь московський Іван III почав титулуватися «Государем і великим князем усієї Русі», а у 1489 р. він уперше зауважив великому князю литовському і королю польському: «Наші города, і волості, і землі, і води король за собою держить».

Такі претензії московського правителя вкрай загострили відносини між Москвою і Литвою і вилилися у майже безперервну низку війн початку XVI ст. (1500—1503, 1507—1509, 1512—1522 рр.), які були продовженням протистояння попереднього століття. У результаті, спираючись на підтримку удільних чернігово-сіверських князів, що були переважно нащадками Рюриковичів, Московія збільшила свої володіння за рахунок Чернігово-Стародубського і Новгород-Сіверського князівств. А тих, хто були невдоволені приєднанням, московські воєводи «людей багатьох вогню і мечу піддали, а інших повели до полону». Новоприєднані землі були поділені на повіти на чолі з воєводами. Удільні князі, що перейшли до Московії, отримали службу і володіння від великого московського князя. У 1523 р. Новгород-Сіверське князівство було скасоване.

2. Крим та українське Причорномор’я. Держава Феодоро. Кримське ханство. Гіреї. Суспільний устрій та культура ханства.

Працюємо з підручником – ст. 191-197

Завдання:

За допомогою карти в електронному атласі - http://www.osvitanet.com.ua/atlases/atlas_uh_7/atlas_simple.php?map=7_28&zoomin=1&hidemenu=0    учні з’ясовують розміщення Кримського ханства.

Учні пригадують особливості суспільного та державного устрою Кримського ханства, відповідаючи на запитання:

Питання:

1.Кримське ханство

1.      Які території входили до Кримського ханства?

2.      Як утворилося Кримське ханство?

3.      На які адміністративно-територіальні одиниці поділялося Кримське ханство? Які міста були його столицею?

4.      Хто був на чолі держави, як здійснювалось управління?

Або переглядаємо відео - https://www.youtube.com/watch?v=E6-JAxGiPUE.

                                     

Завоювання Криму османами  в кінці ХV ст  - https://drive.google.com/file/d/1AD53Q5M5SnWjXlpkHoK8-K-Sahu_i7UD/view?usp=sharing                                                                                       

Хронологічна робота ( запис в зошиті)                                                                                  

Кінець  ХІІ ст..- 1475 р – роки існування князівства Феодоро в Криму

           1478 рік – кримський хан Менглі-Гірей прийняв протекторат Османської імперії.

           1482 р. – перший великий похід Менглі-Гірея на Україну.

Робота з термінами( запис в зошиті) :

 татари – тюркомовні народи, що проживають у Росії, Україні, Білорусі та інших країнах Східної Європи і Азії. Переважна більшість дотримується мусульманського віровчення.

 хан – правитель Кримського ханства

 калга-султан – офіційно оголошений спадкоємець хана

 нуреддін-султан –титул третьої після хана і калги особи в ієрархії Кримського ханства. Нуреддином призначався другий спадкоємець хана

 диван  - державна рада

муфтій – релігійний лідер

дюрбе  - усипальниці правителів, впливових людей і релігійних лідерів

 мечеть  -місце для молитви і богослужіння, молитовний дім у мусульман, прихильників ісламського віровчення

 ясир  - бранці, яких захоплювали у полон турки

козак  -   слово тюрського походження, що означає вільна озброєна людина     

Додатково:

1. Кримське ханство

Монгольська навала та опанування степових просторів Причорномор’я та Криму монголами суттєво змінили склад населення цих земель. Панівною етнічною групою стали монголи, що змішалися з половцями та іншими місцевими етнічними групами, до яких стали переважно застосовувати назву татари.

Північне Причорномор’я та Крим у складі Золотої Орди утворювали окремий улус (область). Від кінця XIII ст. монгольські хани все частіше обирали Крим для постійного проживання. Одним із таких місць було місто Солхаті (Крим, тепер Старий Крим). У перекладі з татарської «Кирим» означає «рів», «укріплення». Згодом ця назва поширилася на весь півострів.

Утвердження монголів на цих землях призвело згодом і до поширення ісламу на цих теренах. Започаткував поширення ісламу брат Батия золотоординський хан Берке (1209—1266 рр.), який прийняв іслам особисто і всіляко поширював його серед підданих. Поширення ісламу мало неоднозначні наслідки. З одного боку, південноукраїнські землі на тривалий час долучилися до території поширення ісламської цивілізації. А Україна, розділена навпіл, стала пограниччям християнської і мусульманської цивілізацій. Із другого боку, поширення ісламу сприяло утворенню з народів, що населяли Крим і Причорномор’я, кримськотатарського народу, формування якого завершилося у XVI ст.

У другій чверті XV ст. Золота Орда розпадається і на її теренах виникає кілька самостійних держав: Велика Орда, Астраханське, Казанське, Сибірське ханства, Ногай і Кримське ханство.

Виникнення Кримського ханства пов’язане з ім’ям хана Хаджі-Гірея (1428—1466 рр.).

Постать в історії

Походження Хаджі-Гірея остаточно не з’ясовано. На думку одних істориків, справжнє ім’я Хаджі-Гірея Даулет-Бірди. Він був сином кримського хана Таш-Тімура (кінець XIV ст.). Інші стверджують, що він був представником двох могутніх кримських родів Ширинів і Баринів. У юні роки жив при дворі литовського князя Вітовта, який і допоміг утвердитися на престолі.

Хаджі-Гірей зумів, спираючись на Литву, відстояти незалежність свого ханства від зазіхань хана Великої Орди. Це сталося, за різними джерелами, у 1449 р. або 1455 р. По смерті Хаджі-Гірея після міжусобиці його владу успадкував син Менглі-Гірей (1468—1514 рр.).

Кримські хани зберігали формальну зверхність над українськими землями у складі ВКЛ та видавали великому князю ярлик на княжіння на цих землях. Останній був виданий у 1472 р.

Проте його влада була непевною. На ханський стіл претендували представники інших знатних родів. Менглі-Гірей був позбавлений влади і ув’язнений. Бундівний бей Емінех звернувся по допомогу до турецького султана. Останній, скориставшись із цього, оволодів у 1475 р. всім південним узбережжям Криму та фортецею Азов у гирлі р. Дон.

Менглі-Гірей, що опинився на волі, був змушений визнати зверхність султана, а Кримське ханство стало васалом Османської імперії (1478 р.).

У Кримському ханстві склалася своєрідна система управління, яка була запозичена частково з ісламських країн. На чолі держави стояв хан — «Великий хан Великої Орди та престолу Криму і Степів Кіпчаку». Хан як спадкоємець Магомета користувався правом верховного володіння землею. Частина землі була у безпосередній власності хана, яку він міг передати у спадок. Крім того, хану належали всі соляні озера, а також необроблені землі. Основну частину прибутку хана складали надходження від торгівлі трофеями та людьми, що були захоплені у полон під час походів.

СУЛТАН

ХАН

МУФТІЙ      ВЕЛИКИЙ  ДИВАН  ------        КАРАЧ - БЕЙ 

               МАЛИЙ ДИВАН   ------       МУРЗИ

КАЛГА-СУЛТАН  НУРАДДІН-СУЛТАН  ОР-БЕК СЕРАСКІРИ  ВАЛІДЕ-СУЛТАНША  

Другим та третім за значенням після хана були: офіційно оголошений спадкоємець — калга-султан та нураддін-султан. Вони обидва мали значні володіння, а їх влада відрізнялася від ханської лише тим, що вони не мали права карбувати власну монету.

Особливе місце в управлінні ханством посідав великий бей — «очі та вуха хана». Він командував особистою гвардією, стежив за порядком у столиці — Бахчисараї, затверджував усі судові справи.

За зовнішню безпеку ханства і відносини з ордами, що кочували за межами Криму, відповідав ор-бек.

Всі найважливіші питання у житті ханства (війни та миру, витрати на утримання ханського двору тощо) вирішувалися на державній раді — дивані — до якого входили найвищі посадовці ханства.

Важливу роль в управлінні ханством відігравав релігійний лідер — муфтій, який відав судами, церковними володіннями, освітою.

Основу господарства ханства становило скотарство (коні, велика рогата худоба, вівці). У гірській частині Криму було розвинуте й землеробство. Тут вирощувалися злакові, городні культури; процвітали виноградарство й садівництво. Стрімко розвивалось і ремесло: гончарство, килимарство, виготовлення мідного й олов’яного посуду, зброї тощо.

Важливим джерелом доходу звичайної людини був продаж у невільники полонених. Згодом торгівля невільниками, які захоплювалися під час грабіжницьких набігів, стала для ханства ледь не головним доходом.

Становлення ханства збіглося з періодом становлення самобутньої кримськотатарської культури. На її розвиток великий вплив справила спадщина народів, що населяли півострів до приходу татар, та ісламська культура. Центрами формування культури стали резиденції ханів.

Спочатку це був Солхан, згодом — Кирк-Ор, а на початку XVI ст. стає Бахчисарай.

Робота з документами

МАНДРІВНИКИ ПРО БАХЧИСАРАЙ

1) Тільки-но хан обере місце для проживання свого, негайно приступають до облаштування базару, стежачи притому, щоб вулиці були якомога ширші... При орді повсякчас невідлучно перебувають сукновали, ковалі, зброярі та різні майстрові.

2) У Бахчисараї головна вулиця проходить від одного кінця міста до іншого і веде до житла ханів. Вулиця ця являє собою величезний базар. По обидва боки вулиці розташовані різні лавки і навіть майстерні, і все це становить різноманітну суміш: тут торгують, працюють, виконують все, що потрібно у великому місті, і все це відбувається перед усіма, при відкритих дверях і віконницях. Під навісом кавових будинків завжди можна побачити багато татар, які зібралися сюди пити каву і поговорити про різні новини... Із цією багатолюдною і гучною вулицею контрастували інші вулиці, на яких ніякого руху, лавок немає і тільки часом промайне жіноча фігура.

Запитання до документів

1) Які спеціальності ремісників згадують мандрівники?

2) На якій особливості міста наголошують мандрівники?

До найдавніших архітектурних пам’яток ханства належать купольні усипальні правителів, впливових людей і духовних лідерів — дюрбе. Вони будувалися з тесаного каменю, скріпленого міцним вапняним розчином. Найдавніше з дюрбе, що дійшли до наших днів, розташоване у Чуфут-Кале. Найвідоміше дюрбе XV ст. Ескі-дюрбе перебуває в межах сучасного Бахчисарая.

Значне місце в архітектурі ханства займають мечеті. Однією з перших була велика мечеть — шестистовпна базиліка під двосхилим дахом, закладена 1314 р. в Солхаті на честь хана Узбека. Її дерев’яне перекриття підтримується зсередини двома білокам’яними аркадами, що поділяють мечеть на три нефи. Головний вхід із півночі виділений порталом, прикрашеним чудовим різьбленням по каменю. Цікаво й яскраво розписано різьблення всередині будівлі. Храм добре зберігся до наших днів.

Поєднуючи архітектурні форми Візантії та Сходу, використовуючи місцеві будівельні матеріали, зодчий створив у Криму архітектурну споруду, що є винятковою за витонченістю і простотою, гармонійністю і раціональністю.

Ранні мечеті будувалися без мінаретів, але всередині вже був «мембер» — трибуна зі сходами і майданчиком для імама.

Важливими архітектурними й інженерними спорудами були колодязі, які забезпечували постачання мешканців півострова водою в умовах посушливого клімату. Один із таких колодязів зберігся в Чуфут-Кале.

У XVI ст. починається розбудова Бахчисарайського палацу, який став перлиною культури кримських татар.

Для культури Кримського ханства характерне широке використання різьблення по каменю і дереву, які становили головну окрасу споруди.

2. Татарсько-турецькі набіги на українські землі. Дике Поле

Після розпаду Золотої Орди, яку литовські князі вважали одним із головних ворогів, вони втратили інтерес до союзу з Кримом. Цим відразу скористалася Москва. Іван III після наполегливих домагань зумів схилити Менглі-Гірея до союзу, який був спрямований як проти Великої Орди, так і проти Великого князівства Литовського. Завдяки цьому союзу Менглі-Гірей завдав остаточної поразки Великій Орді, захопивши і знищивши у 1502 р. місто Сарай, а також майже безкарно став нападати на українські землі. Цей московсько-татарський союз трагічно позначився на долі українського народу, на плечі якого випали важкі випробування. Для українських земель Кримське ханство виявилося дуже небезпечним сусідом. Протягом наступних десятиліть вони перетворилися на головне джерело постачання кримськими татарами рабів на невільничі ринки чорноморського узбережжя.

Перший великий напад кримських татар на українські землі стався 1474 р. Під час цього нападу були сильно пограбовані Поділля і Галичина. Через декілька років нового спустошливого нападу зазнало Східне Поділля.

Особливо спустошливим був похід татар 1482 р. на Київ. Київський воєвода Іван Ходкевич довідався про наближення татар занадто пізно і не зміг організувати оборону міста. Київ було пограбовано і спалено. Крім того Менглі-Гірей «полон безчисленно взяв», до якого потрапив і сам воєвода, і ігумен Києво-Печерської лаври. Також під час цього походу було пограбовано Київську землю, знищено 11 прикордонних міст. На знак дотримання своїх союзницьких зобов’язань кримський хан надіслав Івану III золоту чашу і таріль із пограбованого Софійського собору.

У цей же період на кордоні українських земель з’явилися і турки, які у 1476 р. спустошили Буковину, а в 1498 р. — Галичину, де взяли у полон близько 100 тис. осіб.

За цими першими походами відбулися й інші. Один із найбільших трапився у 1500 р., який зібрав 50-тисячний ясир.

Робота з термінами та поняттями

Ясир (від турецького е$іг — бранець) — бранці, полонені, яких захоплювали турки й татари під час нападів на Велике князівство Литовське, Польщу, Московську державу.

Від часу утворення Кримського ханства до кінця XV ст. на українські землі було вчинено не менше ніж 41 напад, у тому числі 31 — на Поділля, 9 — на Руське воєводство, 7 — на Волинь, 4 — на Київщину, 2 — на Белзьке воєводство. Внаслідок цих нападів, окремі з яких мали характер великих військових походів, було частково або повністю спустошено окремі міста та регіони, захоплено у полон 220 тис. осіб (при загальній кількості населення українських земель близько 3,7 млн). У XVI ст. зафіксовано 69 нападів протягом 63 років: на Поділля 32, Волинь — 18, Руське і Белзьке воєводства — 17, решта припала на Лівобережну Україну. Демографічні втрати становили 353 тис. осіб. Загалом протягом другої половини XV—XVI ст. здійснено близько 110 великих татаро-турецьких набігів. У результаті таких набігів було майже знелюднені і спустошені українські землі на південь від Києва. Ці території отримали назву Дике Поле або просто Поле.

Спустошливі набіги зробили нагальним питання захисту південних кордонів володінь Литви та Польщі. Та Вільно і Краків виявилися неготовими вдатися до всіх рішучих заходів для припинення набігів. Населенню українських земель довелося майже самотужки вирішувати це складне завдання. Опір українського населення став одним з важливих чинників формування українського козацтва.

3.  Згідно з дослідженнями Д. Яворницького, орда, котра налічувала від кількох тисяч до кількох десятків тисяч вершників, намагаючись не викрити себе передчасно, підходила до кордонів польсько–литовської держави. Там ординці, переховуючись, кілька днів відпочивали і відгодовували коней, після ого переходили кордон і швидко заглиблювались в Україну на кількасот кілометрів. Під час цієї навали ординці не зупинялись і не вступали в бій з противником, намагаючись оминути фортеці з сильними залогами. Кожен з татар вів з собою кілька коней, що й давало можливість орді пересуватись з максимальною швидкістю — вояки не мали необхідності зупинятись і давати коням перепочити, а просто на ходу перестрибували з одного на іншого. Таким чином орда іноді досягала Галичини, Волині й навіть польської столиці. Далі починалося безпосередньо здобування ясиру, тобто невільників, яких пізніше татари продавали на невільницьких ринках Криму. Цей процес був простим, доволі ефективним і вельми жорстоким. Орда, котра пересувалась, розтягнувшись на кілька десятків кілометрів, ділилася на дві частини. Одна частина ординців залишалася охороняти обоз і рухалась у попередньому напрямку. Інша формувала два крила праворуч і ліворуч від обозу. Такими імпровізованими крилами ординці намагались охопити якнайбільшу відстань у кожен з боків від табору. Ці крила й ставали чималою бідою для будь–якого селища, череди худоби або просто подорожнього, котрому довелося трапитися на шляху у татар. Кримці були безжалісними. Все, що могло згодитися, грабувалося, навіть убогий селянський одяг, посуд та пожитки. Вся людність, котра могла самостійно пересуватися, йшла у полон. Долю старих, немічних й малих, котрі були не в змозі здолати дорогу у Крим до неволі, було наперед вирішено — їх безжально убивали. За татарами лишалися лише попіл згарищ та трупи. Вбивали навіть свиней, гребуючи, згідно з мусульманськими традиціями, брати цих тварин у здобич. Пройшовши таким чином відстань у кілька десятків верст, ординці, що утворювали крила похідної колони, поверталися до табору, замінюючи тих, котрі охороняли обоз. Все повторювалося знову. Такі «відвідини» Україна, Білорусь і Польща переживали мало не щороку. І кожного разу після татар залишались велетенські простори землі, перетвореної на пустку. Ниви, котрі нещодавно оброблялись дбайливими руками хліборобів, заростали й перетворювались на дику місцину. Цілі райони польсько–литовської держави майже повністю спустошувались».

4. Генуезькі колонії. Князівство Феодоро

У той час як монголи опановували степову частину Криму, у гірських районах і на південному узбережжі відбувалися бурхливі події.

За Німфейським договором між Візантією і Генуєю (1261 р.) генуезці отримали виключне право на торгівлю в Чорному морі. Генуезці на місці стародавньої Феодосії засновують свою торговельну факторію Кафу, яке стає важливим пунктом у торгівлі між Сходом і Заходом. Також вони змогли витіснити з Криму своїх суперників — венеціанців.

У генуезців складалися непрості стосунки з монголами, а згодом і з кримськими татарами: то спалахували війни, то укладалися союзи. Поступово на початок XV ст. генуезці оволоділи всім південним узбережжям Криму від Кафи до Херсонеса. У Судаку та Чембало (Балаклава) вони збудували першокласні фортеці. Укріплення Судака збереглися й до сьогодні.

Від XIV ст. Кафа стає центром торгівлі невільниками, яких кочовики захоплювали, здійснюючи свої грабіжницькі набіги. На середину XV ст. місто стало одним із найбільших у світі, тут проживали 70 тис. осіб.

Поряд із генуезькими факторіями від кінця XII ст. в гірських районах Криму розвивалося князівство Феодоро.

Столицею князівства було місто Феодоро, відоме також під назвою Мангуп. Це місто розташоване на гірському плато. Із монголами феодорити змогли знайти спільну мову і мирно співіснувати. Розквіт князівства припадає на XV ст., на період княжіння Олексія та його сина Олексія Молодшого (1420—1456 рр.). Князівство мало розвинуте сільське господарство, ремесло, населення складало 200 тис. осіб.

У 30-ті рр. XV ст. розгорілася боротьба з генуезцями за вихід князівства до морського узбережжя. Війна тривала з перемінним успіхом аж до підкорення і Кафи, і Мангупа турками в 1475 р. Оборона Мангупа тривала майже півроку. Захисникам міста допомагав загін молдавського володаря Стефана III Великого. При захопленні Мангупа турки втратили майже всіх яничар. Після його падіння всіх мешканців — 15 тис. — було вбито або продано в рабство. Останній князь Олександр був захоплений і страчений турками в Константинополі (Стамбулі).

ІV. Актуалізація опорних знань.

Сформулюйте питання до слів у заповненому кросворді і запишіть їх за посиланням - https://padlet.com/yisluu69/yhfol0lxoq4a  

2З

А

1Б

У

К

О

В

И

Н

А

А

Р

7Б

П

5Х

А

Н

11М

3О

Р

Ш

А

Х

9Д

Е

С

Т

4Я

8Н

И

Ч

А

Р

И

Н

Т

Т

У

И

В

Г

Р

6Я

С

И

Р

С

10К

А

Л

12Г

А

Л

О

Е

А

Н

Е

І

З

Д

Р

Р

Г

Ь

Д

А

13Б

Е

Й

Л

І

К

К

И

Й

Ї

Р

И

Н

Е

Й

14М

У

Ф

Т

І

Й

ПО ГОРИЗОНТАЛІ:	ПО ВЕРТИКАЛІ:
1. БУКОВИНА 3. ОРША 4. ЯНИЧАРИ 5. ХАН 6. ЯСИР 10. КАЛГА 13. БЕЙЛІК 14. МУФТІЙ	2. ЗАКАРПАТТЯ 3. ОСТРОЗЬКИЙ 7. БАХЧИСАРАЙ 8. НУРЕДДИН 9. ДИВАН 11. МЕНГЛІГІРЕЙ 12. ГЕРЕЇ

V.  Завдання

1.Опрацювати  §20

2.Пройти тест за посиланням - join.naurok.ua. Код доступу буде повідомлено перед початком тестування.

3. Записати в зошиті після теми уроку терміни  з поясненнями: комітати, ішпани, татари, хан, калга-султан, нуреддін-султан, диван, муфтій, дюрбе, мечеть, ясир, козак .

4. Записати дати з поясненнями : 1359 р. ,1392 р.,1489 р., 1474 р., 1478 р., 1482 р .,   1489 р., 1500-1503, 1507-1509, 1512-1522., 1503 р.     

Урок 13.04.2020р.
Дорогі діти, полегшать вивчення теми "Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Польського королівства після укладання  Кревської унії" два відео, які рекомендую переглянути на головній сторінці блогу,  та частина ІІ  попереднього конспекту. 

   Завдання, яке пропоную вам  виконати після вивчення теми:

Написати твір-ессе на тему «Один день із життя міщанина ( селянина, руського князя  – на вибір) за часів правління князя Київського Володимира Ольгердовича ( 1362 –  1394 р.р.). Матеріали розмістити за посиланням -  https://padlet.com/yisluu69/yhfol0lxoq4a

Дистанційне завдання  під час карантину  30.03 –24.04.2020 р

Уроки 1 – 2   10.04. 2020 р.   -   12.04.2020 р.

Тема:Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Польського королівства.

Мета: з’ясувати причини польсько-литовської експансії на українські землі; охарактеризувати суспільно-політичний устрій та значення Кревської унії 1385 р. для українських земель; розвивати здатність до самостійного аналізу історичних подій на основі опрацювання наукової та науково-популярної літератури; виховувати цілеспрямовану громадянську позицію учнів, національно-патріотичні почуття.

Цільові завдання:

·        з’ясувати причини та обставини встановлення влади литовських князів на Волині, Чернігово-Сіверщині, Київщині, Переяславщині;

·        визначити наслідки приєднання; розкрити політику литовських князів;

·        охарактеризувати Кревську унію;

·        визначити особливості Литовсько-Руської держави;

·        розвивати вміння користуватися картою, складати таблиці, схеми, вміння давати оцінку подіям, порівнювати, робити висновки;

·        виховати почуття патріотизму, готовності до захисту Батьківщини, зацікавити учнів глибше зрозуміти історію Української держави.

Очікуваний результат:

Після уроку учні зможуть:

·        назвивати причини та обставини встановлення влади литовських князів на Волині, Чернігово-Сіверщині, Київщині, Переяславщині;

·        визначити наслідки приєднання; розкрити політику литовських князів;

·        характеризувати Кревську унію;

·        визначати особливості Литовсько-Руської держави;

·        користуватися картою, складати таблиці, схеми, вміння давати оцінку подіям, порівнювати, робити висновки.

Основні поняття: експансія, литовсько-татарський кондомініум, унія, інкорпорація.

Інтернет-ресурси:

Підручник - http://testlib.meta.ua/book/264645/view/?page=187

Атлас    http://www.osvitanet.com.ua/atlases/atlas_uh_7/atlas_simple.php?map=7_26

https://www.youtube.com/watch?v=ZBk-7mOOCBg   -  цікавий виклад Наталі Яковенко -  д.і.н., професорки кафедри історії Національного університету « Києво-Могилянська академія»

https://www.youtube.com/watch?v=EJxdGrF2kEY – коротко про головне

https://znohistory.ed-era.com/m1/l5 - виклад головних подій, до теми «Кримське ханство

Інкорпорація Великим Князівством Литовським решти  руських удільних князівств - https://www.youtube.com/watch?v=j_SHV_VXr84

Кревська унія – https://www.youtube.com/watch?v=vIu3P693pEY

                            https://www.youtube.com/watch?v=SFTvRHbzH84,

                 https://www.youtube.com/watch?v=JPKeRmbo30A,

Тип уроку:  засвоєння нових знань на основі умінь та навичок.

Хід уроку:

І. Актуалізація опорних знань учнів та мотивація діяльності

1.      Коли був зруйнований Київ?

2.      Чому розпалося Галицько-Волинське князівство?

3.      Хто з Галицько-Волинських князів коронувався і отримав титул короля?

4.      Хто був останнім князем Галицько-Волинського князівства?

5. Знайдіть на карті, використовуючи електронний атлас - http://www.osvitanet.com.ua/atlases/atlas_uh_7/atlas_simple.php?map=7_20:

- Межі Галицько-Волинської держави;

-Київські та Чернігово-Сіверські землі.

ІІ. Вивчення нового матеріалу

Мотивація – перегляд відео – про суть процесів в Україні, які відбувалися в ХІІІ – ХІv ст..

 Пропоную до перегляду  цікавий погляд на означену у темі уроку проблему   Наталі Яковенко -  д.і.н., професорки кафедри історії Національного університету « Києво-Могилянська академія» ( Відео 2015 року  пропонується вашій увазі для перегляду  на головній сторінці блогу. 1 - 9 хвилина  - період, який нас цікавить)

https://drive.google.com/file/d/1Vevp_L8V0K_Paz0c8oDy1CDsl3XopnbX/view?usp=sharing

План уроку:

1.Становище в українських землях в ХІІІ – ХІV ст.

2.Суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського та зовнішня політика литовських князів у XІV р.

3.Кревська унія

4. Суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського та зовнішня політика литовських князів у XV р. Велике князівство Руське. Вількомирська битва та її наслідки. Київське і Волинське удільні князівства.  Виступи руської православної знаті. Польське панування в українських землях.

1. Становище в українських землях в ХІІІ – ХІV ст.

У XIV-XV ст. Україна стала об'єктом уваги іноземних держав — Литви, Польщі та Угорщини, які прагнули територіального розширення за рахунок українських земель.

ДЛЯ ВИВЧЕННЯ 1  ТА 2 « ПИТАННЯ ПРОПОНУЮ ПЕРЕГЛЯНУТИ ВІДЕО:

1-2.Відео: становище в Галицько-Волинських землях в 40-х роках 13 століття. Боротьба за «Галицьку спадщину». Політика Литви , Польщі і Угорщини щодо українських земель (руських земель).

https://drive.google.com/file/d/1ugFL8vPUxGyJ9DW6oLd-uvHeV6-XxSih/view?usp=sharing

https://drive.google.com/file/d/1TVCd1gw3aAvJEDBYIx-YZqGjGpChoE57/view?usp=sharing

Записуємо у зошит окремими словами чи словосполученнями те, що запам’яталось після перегляду відео.

Додаткова інформація

Закарпаття, розташоване на південних схилах Карпатських гір та в басейні р. Тиси, у X-XI ст. входило до складу Київської Русі. Занепад Київської держави, монголо-татарська навала активізували загарбницькі наміри Угорщини. У XII ст. вона поширила свою владу на території сусідніх держав, у тому числі і на Закарпаття. Остаточно ці українські землі було включено до складу Угорщини у другій половині XIII ст.

Інша українська земля — Буковина, розташована між середньою течією Дністра та Головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії річок Пруту і Серету, у 1349 р. також була загарбана Угорщиною. З 1359 р. Буковина увійшла до складу Молдавського князівства. У першій половині XVI ст. Буковина разом із Молдавією підпала під владу Туреччини.

Чернігово-Сіверщина

У першій половині 13 століття, в наслідок подальшого дроблення на уділи та довгої боротьби чернігівських князів за Київ і Галич, що велася з перемінним успіхом, Чернігівське князівство занепало. В 1223 році у битві на Калці загинув чернігівський князь Мстислав Святославич.

18 жовтня 1239 Чернігів захопили монголи, а князь Мстислав Глібович урятувався лише втечею до Угорщини. Його наступник Михайло Всеволодович був убитий монголами під час відвідин Орди (леґенда зробила з нього мученика за віру). Чернігівське князівство, розділене на низку уділів, на довгий час потрапило у безпосередню залежність від Золотої Орди. Частина населення відійшла на північ, де постав новий центр — Брянськ. Останнім знаним чернігівським князем з лінії Ольговичів був Леонтій (бл. 1300).

Відомо, що в Чернігові був удільним князем Роман Михайлович (імовірно, з руської династії), який загинув у Смоленську в 1401 році. Протягом перебування в складі Великого князівства Литовського і Руського землі Чернігівського князівства кілька разів змінювали господаря.

У 1355–1356 роках Чернігів був звільнений від влади Золотої Орди литовсько-руськими військами під керівництвом литовського князя Ольгерда Гедиміновича, який приєднав землі Чернігівського князівства до Великого князівства Литовського і Руського.

            Прагнення Литви об’єднати під своєю владою «всю Русь» наштовхнулося на протидію Московського князівства, яке проводило т.зв. політику «собирания русских земель». Водночас із воєнними діями на заході в середині 50-х років XIV ст. Литва розпочинає активний наступ на чернігово-сіверські землі. Активну роль в експансії Литви на схід і південь відігравав син Гедиміна — великий князь литовський Ольгерд (1345—1377). Доручивши своєму брату Кейстутові оборону Литви на заході від німецьких рицарів, Ольгерд енергійно продовжував політику свого батька — приєднання давньоруської спадщини. У 1350-х роках він прилучив північну частину Чернігово-Сіверщини з містами Брянськ, Чернігів, Новгород-Сіверський, Трубчевськ, Стародуб, створивши тим загрозу Московському князівствуВідкритий конфлікт між обома державами спалахнув у 1368 р., коли Ольгерд втрутився у боротьбу московського і тверського князів на боці останнього. Несподівано литовське військо вступило у межі Московського князівства і підійшло до Москви, оточивши в кремлі князя Дмитра Івановича. Проте здобути кремль не вдалося. Спустошивши навколишню місцевість, Ольгерд був змушений відступити. Ця литовсько-московська війна (1368 — 1372) стала початком упертої і довголітньої боротьби між Московським князівством і Литовською державою за гегемонію на сході Європи.

У 1496 році Великий князь Литовський Олександр Казимирович надає Чернігів «для годування» князю-московиту Семену Можайському, який попросив політичного притулку в Литві, тому що ворогував із великим князем Московським Іваном III. Але вже 1500 року цей князь, вчинивши державну зраду, разом з іншими сіверськими князями-емігрантами з Московії, переходить на державну службу до московського князя Івана III, що спровокувало чергову московсько-литовську війну. У квітні 1500 року Чернігів було окуповано московськими військами. За мирним договором 1503 р. всі сіверські міста відійшли до Московської держави.

Незважаючи на загарбання іноземними державами, наприкінці XIV ст., як і в наступні століття, на українських землях відбувався процес розвитку феодалізму, товарно-грошових відносин. Це підривало натуральне господарство, наслідком чого було посилення визиску селян феодалами, збільшення повинностей, закріпачення селян.

2. Суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського та зовнішня політика литовських князів у XІV р.

Досліджуємо події, які склалися у Європі в ХІІІ- XIVст. і  спонукали до об'єднання литовських племен та утворення єдиної держави – Великого Князівства Литовського..

Чому виникла необхідність об’єднання литовських племен?

1.Європейські держави намагалися поширити християнство

2.ХІІ ст. – наступ Тевтонського ордену.

3. Загострення відносин з руськими князями внаслідок монгольських завоювань.

4. Відокремленість племен (язичники).

5. Набіги половецьких ханів.

Переглядаємо наступне відео : Велике князівство Литовське. Інкорпорація ним

решти  руських удільних князівств.-

https://www.youtube.com/watch?v=j_SHV_VXr84

Додатково – прочитати підручник: параграф 19,  пункт 1

Зверніть увагу!

 1.   У сучасній історичній літературі підпорядкування Литвою руських земель розглядають не як завоювання, а як "мирне приєднання". Причини цього були такі:

• Успіху литовців сприяло те, що руські землі були ослаблені золотоординським пануванням.

• Більшість місцевого населення розглядало литовців не як завойовників, а як визволителів від татар.

• Руські князі та боярство не намагалися боротися з литовцями, а в більшості випадків добровільно визнавали їхню владу.

• Золота Орда в цей час була ослаблена боротьбою за владу і усобицями між ворогуючими ордами.

Вирішальним у підкоренні українських земель Литві став 1362 р. Цього року військо трьох сусідніх народів – литовського, українського та білоруського – розгромило військо монголо-татар на Синіх Водах, давши початок звільненню українських земель від монгольського іга.

2.   Працюємо з таблицею : «Значення битви на Синіх Водах для входження руських земель до складу Князвства Литовського»

Учасники                            Причини                                 Наслідки

обєднані                              залежність                               1.Ольгерд відвоював у татар

литовсько-руські                руських                                    Київ і Поділля

війська  на чолі                   удільних                                 2. Рзширив свої володіння

 з Ольгердом                       князівств від                           далеко на південь у напрямку

Гедиміновичем                  Золотоординського                 до Чорного моря

                                             ярма                                         3. У новоутвореному

                                            2. Бажання литовських            Подільському

                                            князів поширити свою             воєводстві Ольгерд

                                            владу на руські землі                посадив князями своїх

                                                                                                 племінників

3. Політичні наслідки битви на Синіх Водах (1362):

• Територіальні межі Золотої Орди було відсунуто в пониззі Дністра й Південного Бугу до прибережної смуги, а на Дніпрі – до порогів.

• Суттєве послаблення політичного впливу татарських орд, розташованих на захід від Дніпра, і загострення суперечностей в Золотій Орді.

• Переважна більшість українських земель була закріплена за Литовською державою.

Таким чином, у другій половині XIV ст. під владою Литви опинилась уся Білорусь, частина земель Росії та значна частина території України – майже вся Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи.

4. Після «мирного приєднання» :

Руські землі складали близько 90 відсотків усієї території Великого князівства Литовського, і приблизно таке ж співвідношення існувало щодо національного складу населення. Тому литовську державу тих часів деякі дослідники небезпідставно називають також Литовсько-Руською державою.

Литовський період історії України був новою фазою розвитку того самого суспільного організму, успадкованого від Київської Русі. Руські землі в економічному і культурному відношенні стояли вище Литви. Не випадково литовські завойовники опинилися під надзвичайно сильним культурним впливом східнослов'янських народів.

Чимало норм руського права, руські назви посад, станів, система адміністрацій та інше було сприйнято Литвою. Державною мовою Великого князівства Литовського стала мова руська, нею велося все діловодство. Навіть офіційний титул литовського князя розпочинається словами: "Великий князь Литовський і Руський...". Саме тоді з'явилась відома приказка: "Квітне Польща латиною, квітне Литва русиною".

Литовські князі переходили в православ'я, сприймали мову, культуру, звичаї Русі, охоче укладали шлюби з українськими та білоруськими княжими доньками.

Отже, спочатку литовська зверхність не була надто обтяжливою для України. За цих сприятливих для українського народу умов Волинь, Поділля та Наддніпрянщина в межах Великого князівства Литовського зберігали свою самобутність.

Але після смерті Ольгерда в зовнішньополітичному становищі Великого князівства Литовського настав перелом, що обумовив новий напрям усієї подальшої його історії. Цим переломом стала Кревська унія Литви з Польщею (1385 р.), яка поклала початок новому періоду в історії Литовської держави – поступового витіснення руських впливів польськими.

5. Працюємо зі схемою: «Соціальний устрій населення в ХІІІ – ХІV»

_____________________________________________________________________

Феодали                            Селяни ( переважна більшість               Міщани

                                                       населення)

Князі                                             Вільні                                            Біднота

Бояри                                            Смерди                                          Купці

Шляхта                                         Закупи                                          Лихварі

Магнати                                        Раби                                              Ремісники

Вище духовенство

ТЕЗИ:

В Литовсько-Руській державі – 80% території складали східно-слов’янські землі. На них права слов’янського населення визнавалися рівними з правами литовського. Були збережені  звичаї, традиції, культура українського народу.

Українці беруть участь в управлінні державою на всіх щаблях. Православна і католицька церкви оголошені рівними у правах, Литовці пр цьому масово приймають православя. На українських землях, також, був збережений устрій, тасистема господарювання; характерний для часів Київської Русі.

Сильний культурний та релігійний вплив з боку східно-слов’янського населення позначається на суспільно-політичному устрої, культурі і побуті всього князівства Литовського.

Висновок: велика Литовсько-Руська держава була багатонаціональною литовсько-українсько-білоруською державою, де литовцям належала провідна політична роль, а українцям і білорусам – культурна та економічна

Додаткова інформація

Додаткова       інформація
Литовські князі одними з перших рушили на українські землі, які були роздроблені та ослаблені золотоординським ігом. 

Засновником Великого князівства Литовського був Міндовг, який у середині XIII ст. об’єднав під своєю владою Аукштайтію, Жемайтію, частину Ятвягії та оволодів частиною Західної Русі. На початку 60-х років XIII ст. Міндовг зробив спробу захопити також Чернігово-Сіверщину.

Швидке зростання Литовської держави почалося при Гедиміні (1316-1341). Добре зміцнивши тили, він узявся за розширення своїх володінь. Цьому сприяло те, що литовські князі дуже ретельно подбали про розбудову військової справи. Вони постановили за правило: хто має землеволодіння, той мусить служити у війську; хто ж відмовляв­ся від військової повинності, у того забирали землю. Це правило поширювалось на всі суспільні верстви - від князів до селян. Можна сказати, що Литва на той час мала велике організоване військо. Гедимін завершив приєднання білоруських земель, розпочате його попередниками, і приступив до приєднання українських земель. Експансія Литви на схід і північ Русі натрапила на сильний опір з боку Московського князівства. Вирішальна роль у захопленні українських земель належить сину Гедиміна - Ольгерду  (1345-1377), який заволодів Чернігово-Сіверщиною, а в 1362 р. зайняв Київ.

Переломним у підкоренні українських земель Литвою став 1362 р. Цього року військо трьох сусідніх народів - литовського, українського та білоруського розгромило монголо-татар на Синіх Водах, давши початок звільненню українських земель від монголо-татарського іга.

Таким чином, у другій половині XIV ст. під владою Литви опинилась уся Білорусь, частина земель Московії та значна частина території України - майже вся Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи.

Землі Білорусії та частково України й Московії складали тоді 90 відсотків усієї території Великого князівства Литовського, і приблизно таке ж співвідношення існувало щодо національного складу населення, тому Литовську державу тих часів деякі дослідники небезпідставно називають також Литовсько-Руською державою.

Руські землі в економічному і культурному відношенні стояли вище Литви. Не випадково литовські завойовники опинилися під надзвичайно сильним культурним впливом східнослов’янських народів, тому Литва, приєднуючи землі Русі, «старини не рушила, а новини не вводила». Все це сприяло тому, що приєднання українських земель до Литви відбулося мирно, без значного опору. Українці загалом схвально ставилися до цього акту ще й тому, що він сприяв обороні країни від набігів монголо-татар.

Чимало норм руського права, руські назви посад, станів, система адміністрацій тощо були прийняті Литвою. Державною мовою Великого князівства Литовського стала руська, нею велися всі ділові папери. 

Литовські князі переходили у православ’я, сприймали мову, культуру, звичаї Русі, охоче укладали шлюби з українськими та білоруськими княжими доньками.

Отже, можна виділити такі особливості статусу українських земель у складі ВКЛ:

• приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через бажання князівств позбутися монгольського ярма;
• система управління залишалася незмінною: руські князі сплачували щорічну данину та надавали збройну допомогу;
• руська мова стала державною;
• православна церква зберігала панівне становище;
• збереглося руське законодавство;
• литовці приєднувалися династичними шлюбами з українцями;
• панувала українська культура.

До середини XIV ст. Велике князівство Литовське цілком сформувалося, як держава та значно розширило свою територію. Це розширення відбувалося, в основному, за рахунок входження до складу ВКЛ білоруських та українських князівств.

Політичний устрій Великого князівства Литовського

До середини XV ст. влада зосереджувалась у Великому князівстві Литовському в руках великого князя, який здобував престол, пройшовши через процедуру обрання батьком та Радою Панів (Пани-Рада). Ним ставав один з представників династії, не обов’язково найстарший. Великий князь зосереджував у своїх руках законодавчу, виконавчу та судову владу, керував військом, здійснював зовнішню політику.

Він радився з великими феодалами (магнатами) лише з власної волі. З другої половини XV ст. Рада Панів поступово перетворилась у другий за значенням елемент державної влади, з яким великий князь повинен був радитись обов’язково. Сприяла цьому унія між Литвою та Польщею, внаслідок якої глава обох держав — великий князь литовський та король польський — Казимир тривалий час вимушений був перебувати в Польщі, не маючи змоги займатись поточними справами у Литві. Більше того, Пани-Рада отримала повноваження захищати місцеві інтереси перед самим Казимиром як польським королем. Так Пани-Рада стала “вищим урядом країни”. Вона розділила з князем права на управління державою, що було підтверджено спеціальними документами-привілеями 1492 і 1506 р. Питання зовнішньої політики, оголошення мобілізації, судові справи, призначення провінційної та центральної адміністрації залежали від неї. Згідно зі Статутом 1529 р. з’їзд Пани-Ради відбувався щорічно, а з 1532 р. — двічі на рік. До неї входили представники династії Гедиміновичів, бояри, магнати, урядовці, впливові міщани, загалом до 70 осіб.

Від середини XV ст. започатковується практика скликання Вальних сеймів — загальних зборів представників усіх прошарків феодалів. В основному сейм збирався для виборів великого князя (вперше — у 1440 p.). Наприкінці століття він став головним центром боротьби проти унії, поглинання Литви Польщею. У XVI ст. Вальний сейм асоціювався у політичній свідомості шляхти з невід’ємним правом висловлюватись з проблем державного управління. У 1512 р. вперше обирали на сейм делегатів, хоча паралельно зберігалась практика вільної участі в сеймі всіх бажаючих. Тривалі війни з Москвою стимулювали політичну активність шляхти, яка намагалася впливати на встановлення податків для військових потреб, розмір військових загонів тощо. З часів Сигізмунда І шляхта активізувала сеймову діяльність, наполегливо вимагаючи виборного земського суду, обмежень щодо втручання магнатів, місцевої адміністрації в її справи. Вальні сейми 1544, 1547, 1551 і 1554 р. фактично підготували прийняття рішень і закріплення Статутом 1566 р. цієї інституції як державної установи з компетенцією, що збігалася з компетенцією великого князя та Пани-Ради.

До середини XV ст. значне місце в системі управління державою належало удільним (місцевим) українським князям або нащадкам Гедиміновичів. Кожний з них спирався на раду зі служивих бояр, представників знатних місцевих родин, єпископів. Після ліквідації удільних князівств територія країни була поділена на повіти (староства), їх очолювали намісники (старости), призначені великим князем чи Пани-Радою. У великі міста призначали воєвод, малих урядовців. Вони відповідали за збір податків, виконували поліцейські та судові функції, організовували військовий захист, управляли господарством на землях великого князя.

3. Кревська унія.

Переглядаємо відео- https://www.youtube.com/watch?v=vIu3P693pEY
або

https://www.youtube.com/watch?v=SFTvRHbzH84,

https://www.youtube.com/watch?v=JPKeRmbo30A,

      Записуємо:

Унія – союз, спілка двох держав. Держави інколи змушені укладати союзи, коли до цього спонукають певні обставини.

Додатково – прочитати підручник: параграф 19,  пункт 2

Додаткова інформація

1. У 1381 – 1384 рр. – у Великому князівстві відбулась перша литовсько-руська  війна. Для зміцнення внутрішнього та зовнішнього становища ВКЛ у боротьбі з експансією Тевтонського ордену, посилення державної влади та централізації в 1385 р. князь Ягайло уклав Кревську унію з Польщею.

Проте невдоволення частини литовської, та білоруської шляхти зближенням з Польщею призвели до початку другої громадської війни у ВКЛ. В результаті війни Великим князем Литовським став став Вітовт. Він проводив політику «великого княжіння на всій Руській землі», розбудовує на півдні українських земель систему опорних укріплень (в Брацлаві, Черкасах, та інших містах), ставить фортеці у південних степах (Дністровський лиман), здійснює у 1397-1398 рр. два переможних походи проти Золотої Орди. Під час князювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до Чорного моря. А з 1398р. Литовська держава стала називатися Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтіське.

Однак, поразка литовсько-руських військ 1399 р. перекреслила мрії Вітовта про об’єднання в межах литовської державності всієї Русі. Після цієї поразка зупинилось становлення самостійної Литовсько-Руської держави, й Вітовт вимушений був йти на зближення з Польщею.

1401 року була підписана Віленсько-радомська унія. Це зближення створило умови для перемоги над Тевтонським орденом у Грюнвальдській битві (1410), приєднання Жемайтії та земель за Німаном до ВКЛ, водночас сприяючи привласненню українських земель польським панством, поширенню в Україні польського шляхетського права та фільварково-панщинної системи. Ягайлу не вдалося створити єдину державу, але унія визначила процес зближення ВКЛ і Польщі й поступове зменшення ролі руських елементів у державі, що стало ще помітнішим із переходом у католицтво правлячої верхівки ВКЛ.

В 1432-1440 рр. у Великому князівстві Литовському, Руському та Жемайтійському відбувалась ще одна громадянська війна. Протягом 4 років (1432-1435) в межах ВКЛ фактично існувало дві держави — власне Литва і Велике князівство Руське. Перше очолював Сигізмунд, друге - Свидригайло, якого проголосили Великим князем Руським (Київським). Хоча осідком Свидригайла вважався Полоцьк.

Політичний та державний устрій ВКЛ формувався у 15-16 ст. як станово-представницька монархія, влада, у якій сконцентрувалася в руках литовської магнатсько-шляхетської верхівки. Відбувається посилення влади феодалів над селянством, оформлення їх особистої залежності, втрата прав на землю.

2. Більш детально про Кревську унію.

Кревська унія (1385 року) — угода, укладена між Королівством Польським та Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським 14 серпня 1385 р. у м. Крево (Білорусь).

Угода передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи і литовського князя. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі.

Кревська унія сприяла об'єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену, яка вилилася у війну 1409-1411 року. Орден на чолі з Ульріхом фон Юнінгеном після Грюнвальдської битви помітно занепав. Польські феодали намагалися використати Кревську унію для загарбання українських і білоруських земель, що були під владою Литви.

Проти Кревської унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, двоюрідним братом Ягайлу, яка домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави. У 1392 за Острівською угодою Ягайло був змушений визнати Вітовта своїм намісником, a 1398 Вітовт проголошує себе повновладним Великим князем Литовським під номінальнoю зверхністю польського короля, чим фактично розриває Кревську унію.

 Причини унії
Прагнення Литви і Польщі об'єднати зусилля перед небезпекою з боку могутнього Тевтонського ордену, який панував на Балтійському узбережжі, з боку Московського князівства, авторитет якого зростав після перемоги над татарами в Куликовській битві 1380 р., з боку Кримського ханства (виділилося у 1443 р. із складу Золотої Орди, з 1475 р. визнало залежність від Османської імперії).

Пошуки великим князем литовським Ягайлом (1377-1392 рр.) союзника для зміцнення свого становища. Ягайло, молодший син Ольгерда, зайнявши великокнязівський престол всупереч принципам родового старшинства, опинився у скрутній ситуації. Проти нього виступили старші Ольгердовичі і кузен Вітовт.

 

Зміст унії

Це була шлюбна унія – литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і був проголошений польським королем; внаслідок цього припинялися сутички між Польщею і Великим князівством Литовським, а їх збройні сили об'єднувалися. Унією передбачалося приєднання Великого князівства Литовського до Польщі. Проте, у результаті прагнення литовської верхівки до політичної самостійності Литва фактично залишилася окремою державою, влада в якій безпосередньо належала кузену Ягайлу – князю Вітовту (1392-1430 рр.).

За умовами унії Литва, яка була останньою язичницькою країною в Європі, прийняла католицтво.

 

Наслідки унії

Позитивні – об'єднання зусиль двох держав допомогло розгромити Тевтонський орден і зупинити просування німців у слов'янські землі (битва при Грюнвальді 1410р.). 

Негативні – посилювався вплив поляків в Україні, почалося насильницьке насадження католицтва. Польща прагнула повністю підкорити Велике князівство Литовське.

Підсумовуючи цей етап уроку, вчитель перевіряє та коментує виконану учнями таблицю.

Згідно з Кревською унією (1385 р.), Велике князівство Литовське мало об'єднатися з Польським королівством, литовський князь Ягайло мав одночасно стати польським королем, одружившись із польською королевою Ядвігою, прийняти католицьку віру і навернути до неї все населення.

Позитивним наслідком Кревської унії було те, що вона дозволила Польщі та Литві об'єднати свої зусилля в боротьбі з Тевтонським орденом, який панував на Балтійському узбережжі та зупинити його просування на Схід і, зокрема, на слов'янські землі. Негативним наслідком унії було посилення польського впливу і початок насадження католицизму на українських землях.

У Литві унія була сприйнята неоднозначно. Незадоволені згуртувалися навколо двоюрідного брата Ягайла Вітовта (1392–1430 pp.), який домігся поступок із боку Польщі. Згідно з угодою 1392 р., Вітовта було визнано довічним правителем Литовського князівства, а згодом він прийняв титул Великого князя Литовського. У 1398 р. унію було скасовано.

Урок 13.04.2020 р.

4. Суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського та зовнішня політика литовських князів у XV р. Велике князівство Руське. Вількомирська битва та її наслідки. Київське і Волинське удільні князівства.  Виступи руської православної знаті. Польське панування в українських землях.

Працюємо з підручником п. 3 – 6

Додаткова інформація

Намагаючись зміцнити політичну єдність своєї держави і централізувати управління, Вітовт ліквідує південно-західні руські князівства (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське) і передає їх під управління своїм намісникам. Унаслідок цього посилилося соціальне гноблення і була ліквідована колишня автономія українських земель.

Подальшим планам укріплення Литви перешкодила поразка Вітовта від монголо-татар на р. Ворсклі (1399 р.). Він змушений був шукати порозуміння з Ягайлом. У 1401 р. у Вільно було укладено нову унію, згідно з якою Велике князівство Литовське визнавало васальну залежність від Польщі. Усі землі після смерті Вітовта мали перейти безпосередньо до польського короля. Ця унія викликала обурення Свидригайла Ольгердовича, молодшого брата Ягайла, який відчув можливість втратити права на литовський великокняжий стіл. Від цього часу він постійно загрожує внутрішній стабільності Литовської держави, намагаючись використати будь-який привід для позбавлення влади Вітовта.

Невдача на Ворсклі не зупинила просування Литви на Схід. У 1404 р. Вітовт приєднав до своїх володінь Смоленськ, у результаті війни з Московською державою (1406–1408 pp.) Вязьма, Козельськ, Мценськ увійшли до складу Литви, Твер і Рязань визнали свою васальну залежність. У Новгороді та Пскові до влади прийшли пролитовські сили. Свидригайло перейшов на бік Москви. Але вже наступного року, коли розпочалась війна з Тевтонським орденом (1409– 1411 pp.), він вступив у змову з хрестоносцями. За це його на дев'ять років було ув'язнено в Кременецькому замку.

У 1409 р. Вітовт втрутився в династичні суперечки в Золотій Орді й сприяв утвердженню в ній Тохтамиша. Той зрікся "історичних прав" на руські землі, а також надіслав татарські загони для участі в Грюнвальдській битві (1410 р.) на боці Литви й Польщі.

У результаті перемоги Литви й Польщі над Тевтонським орденом становище Вітовта ще більше зміцніло. У 1413 р. було укладено Городельську унію, яка чітко визнала литовську державність на чолі з великим князем. Свою самостійність Литва мала зберігати й після смерті Вітовта, проте під суверенітетом польського короля. Запроваджувався інститут спільних польсько-литовських сеймів. Унія підтвердила привілейоване становище католиків у Литві, які входили до великокняжої ради і обіймали найвищі посади. Литовська католицька шляхта отримувала ті ж права, що й польська. Зокрема литовські землевласники-католики, на відміну від православних, отримали право вільно розпоряджатися своїми землями (до цього їхнє землеволодіння мало умовний характер).

5.Протистояння Литви і Польщі

Останні пункти Городельської унії' викликали невдоволення православної шляхти і князів династії Рюриковичів та православної династії Гедиміновичів. Відчуваючи їхню могутність, уже немолодий Вітовт вирішив коронуватися і забезпечити Великому князівству Литовському незалежне існування. Однак поляки, не бажаючи перетворення князівства на самостійне королівство, перехопили корону і порубали її на частини. Церемонію коронації було відкладено, а 27 жовтня 1430 р. Вітовт раптово помер.

Усупереч Городельській унії, яка зобов'язувала обирати нового великого князя лише за згодою Ягайла, литовські й руські магнати обрали князем Свид- ригайла Ольгердовича. Це відразу призвело до війни між Литвою та Польщею. У 1431 р. війська Ягайла завдали поразки Свидригайлу, і останній змушений був укласти перемир'я, згідно з яким Західне Поділля відійшло до Польщі. Однак Свидригайло не відмовився від подальшої боротьби. У своїй політиці він спирався на українських та білоруських князів та бояр, невдоволених привілейованим становищем католиків.

У 1432 р. проти Свидригайла було влаштовано змову, у результаті якої великим литовським князем став Сигізмунд. Проте влада його поширювалась лише на власне литовські землі, Берестейщину, Підляшшя. Усі інші землі визнали своїм володарем Свидригайла. У межах Великого князівства Литовського виникли дві держави – Литва і "Велике князівство Руське", між якими розгорілася війна. Вирішальна битва відбулася біля Вількомира (1435 р.), у якій Сигізмунд здобув переконливу перемогу. Хоча Свидригайлу і вдалося врятуватися і продовжити боротьбу, але вже 1438 р. Сигізмунд оволодів усіма землями Великого князівства Литовського.

Проте через якийсь час Сигізмунд вже сам став прагнути забезпечити незалежність Литви від Польщі. У своїй політиці він намагався спертися на шляхту, що викликало невдоволення магнатів як литовських, так і українських. У 1440 р. змовники на чолі з князем Іваном Чарторийським, представником української аристократії, і воєводою Довгердом убили Сигізмунда, намагаючись проголосити великим князем Свидригайла. Проте литовська знать не могла допустити такого посилення української партії. Князем був проголошений молодший син Ягайла 13- річний Казимир (1440–1492 pp.), який в 1447 р. став і королем Польщі. На церемонії коронації в 1447 р. Казимир видав так званий "Віленський привілей", який розширював права і свободи шляхти, у тому числі й православної.

Намагаючись забезпечити внутрішній спокій у державі, Казимир визнав за Свидригайлом пожиттєвий титул великого князя і надав йому у володіння відновлене Волинське князівство. Було також відновлено Київське князівство, яке повернули династії Олельковичів, заснованій Володимиром Ольгердовичем. Проте, коли ситуація стабілізувалася, Казимир, скориставшись смертю Свидригайла і Семена Олельковичів, ліквідував Волинське (1452 р.) та Київське (1471 р.) князівства. На українські землі було поширено воєводський устрій.

Руські князі намагалися чинити опір ліквідації удільних князівств. Зокрема, відома "змова руських князів" 1481 р., коли онуки Володимира Ольгердовича Михайло Олелькович, Федір Бєльський та Іван Гольшанський спробували усунути від влади Великого князя литовського Казимира і посадити на його місце Михайла Олельковича. Змову було викрито.

Останню спробу відокремитися від Литви руська і білоруська знать здійснила в 1508 р., коли спалахнуло повстання під проводом М. Глинського. Проте воно також завершилося поразкою. Від цього часу руські бояри і князі почали втрачати роль виразника і захисника національних інтересів та дедалі більше усуватися від участі в політичній діяльності.

Отже, українські землі перебували в складі Великого князівства Литовського впродовж кількох століть. За цей час ставлення литовської влади до місцевого населення зазнало суттєвих змін. Після утворення Речі Посполитої (1569 р.) українські землі опинилися під польською владою, що спричинило форсоване окатоличення і посилення полонізації українського населення.

Словникова робота

Експансія — прагнення держави до захоплення нових територій.

Інкорпорація — приєднання, включення нових територій (земель, держав).

Литовсько-татарський кондомініум — спільне управління приєднаними українськими територіями, за якого зберігалась їх данницька залежність від Орди.

Унія — союз, спілка, об’єднання, єдність.

ІІІ. Закріплення вивченого матеріалу

Вчитель організовує колективну роботу у формі репродуктивної бесіди:

1.      Які сильні риси можна прослідкувати у політичній діяльності литовських князів?

2.      В чому полягали особливості Литовсько-Руської держави?

3.      Які наслідки для України мала Кревська унія?

ІV. Підбиття підсумків

Узагальнення вчителя. Систематизуючи матеріал назвати позитивні та негативні наслідки приєднання українських земель до інших держав. Втрата державності та розчленування українських земель мали трагічні наслідки і гальмували політичний, економічний та культурний розвиток країни. І це дає підставу творчо уявити, якою могла б бути доля України.

V. Домашнє завдання

1.      Опрацювати параграф 19., пункти 1 – 3 – переше заняття, 4 – 6 пункти – друге заняття – 13.04.2020 р.

 Відповідати на питання в кінці підручника, ст.187 

2.      .Заповнити таблицю у  зошиті:

Кревська унія

--------------------------------------------------------------------------

Умови Кревської унії         Наслідки Кревської унії

     

****************************************


7-Б Історія України

Історія України. 7 клас: розробка уроку до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

УРОК № 26

Тема. Узагальнення й тематичний контроль за розділом «Галицько-Волинська держава».

Мета: повторити, узагальнити та закріпити знання, набуті учнями впродовж вивчення розділу; розвивати вміння та навички, які формувалися на попередніх заняттях; виховний аспект уроку реалізується в результаті осмислення учнями подій минулого своєї Батьківщини й формування позитивного емоційно-особистісного ставлення до них; спонукати учнів до подальшого поглиблення знань.

Корисні ресурси для використання на уроці:

https://www.youtube.com/watch?v=UphjfSIFYc4 – переглянути відео

атлас - https://history.vn.ua/atlas/atlas-ukraine-history-7-class-2013

1.Вступне завдання – дайте усні відповіді

1. Вивчення якого розділу ми завершили?

2. Які головні доленосні події відбулися за період, що ми вивчали?

3. Перегляньте назви параграфів вивченого розділу та запропонуйте інші назви до них.

2.Завершіть речення – письмово , за зразком:

1- … 1199 році.

1. Галицьке і Волинське князівства об’єдналися у ... .

2. Роман Мстиславич на початок XIII ст. об’єднав під своєю владою ... .

3. Монгольське військо на чолі з Батиєм у 1237 р. підійшло до кордонів Русі ... .

4. Після запеклого штурму, застосувавши облогові машини, монголи увірвалися до Києва в районі Лядських воріт ... .

5. Монголи в результаті свого нападу розорили ... .

6. У битві під Ярославом Данило Галицький ... .

7. Для того щоб уладнати відносини з Ордою, Данило Галицький ... .

8. У 1253 р. у місті Дорогочин Данило Галицький був коронований. Він сподівався ... .

9. Львів був заснований на честь ... .

10. Нащадки Данила Галицького у зовнішній політиці дотримувалися ... .

11. У 1301 р. Юрій І заснував окрему ... .

12. Останніми князями Галицько-Волинського князівства з династії Романовичів були ...

3. Завдання за історичною картою

Увага!  У цьому завданні письмово виконуйте тільки ті завдання, які виділені червоним кольором

1. Знайдіть в атласі і запишіть, з якими державами межувало Галицько-Волинське князівство.

2. Знайдіть в атласі межі князівства: а) у період його найвищого піднесення; б) після навали Батия.

3. Визначте і запишіть міста, які в різні часи були головними резиденціями (столицями) галицько-волинських князів

4.Назвіть місто, де відбулася коронація Данила Галицького, і запишіть його назву.

5. Зазначте міста (письмово) , в яких відбулися вирішальні битви в історії Галицько-Волинського князівства.

6. Прослідкуйте, де проходила межа, за якою були поділені землі Галицько-Волинського князівства між Польщею та Литвою.

4. Завдання

1. Складіть перелік князів Галицько-Волинського князівства із зазначенням років їхнього правління.

2. Визначте хронологічну послідовність ключових подій історії Галицько-Волинського князівства

( можна позначити на лінії часу 5-7 дат, починаючи з 1199 року)

3. Поясніть значення термінів і понять: боярське свавілля, монголи, Золота Орда, золотоординське ярмо, династія.

4. Складіть історичний портрет князів: Романа Мстиславича, Данила Галицького, Лева Даниловича, Юрія І Львовича, Юрія II Болеслава (за вибором, використовуючи відповідну схему).

Схема характеристики історичної особи

(складання історичного портрету)

1. Історичні умови,  виклики та вплив оточуючого суспільного середовища на формування особистості історичної постаті. Особистісні якості історичного діяча та умови їх становлення та формування.

2.Цілі діяльності та можливості їх досягнення.

3. Якими засобами та шляхами досягається поставлена мета.

4.Основні результати діяльності історичної особи для регіону, країни чи світу.

5. У чому значення діяльності цієї особистості.

6. Яке Ваше ставлення до цієї особи як людини та як історичного діяча?

5. Завдання

Вкажіть об’єктивні та суб’єктивні причини загибелі Галицько-Волинського князівства. Зробіть відповідні висновки.

Об'єктивні причини

Суб'єктивні причини

Завдання 6 . Дайте докладний опис (письмово) однієї з пам’яток культури Галицько-Волинського князівства.

лан характеристики архітектурної пам'ятки

1.  Назва архітектурної пам'ятки.

2.  Вигляд архітектурної пам'ятки.

3.  Призначення пам'ятки.

4.  Час створення і місце будування.

5.  Держава, в якій створено архітектурну пам'ятку.

6.  Замовник або ініціатор створення.

7.  Автор (архітектор).

8.  Матеріал для будівництва.

9.  Основні компоненти споруди.

10. Споруда поодинока чи збудована в ансамблі? Споруди, які входять до ансамблю.

11. Види мистецтва, використані у споруді.

12. Значення цієї пам'ятки архітектури для історії та культури країни, в якій вона побудована..

6. Творчі завдання – одне на вибір

1. Чи можна стверджувати, що правління Данила Галицького було добою розквіту Галицько-Волинського князівства? Свою відповідь обґрунтуйте.

2. Хто з галицько-волинських князів прийняв титул короля? Із якою метою вони це зробили? Чи досягли вони своєї мети?

3. Вважається, що Галицько-Волинське князівство стало спадкоємцем Київської держави. Спробуйте аргументувати цю думку

4. Чому між країнами-сусідами велася така гостра боротьба за галицько-волинську спадщину?

Примітка: читайте уважно завдання, відповіді давайте на конкретні запитання, використовуйте достовірні історичні джерела. Складені завдання передбачають використання пошуково-дослідницького методу навчання.

Надіслати роботи можна на пошту: Lowz1991@ukr.net