7-Б Всесвітня історія

Дистанційне завдання  під час карантину  30.03 –24.04.2020 р

Всесвітня історія   7  - Б       Ийслуу Ніна Вікторівна

Урок   06.04.2020 р.

Урок узагальнення  по вивчених темах: «Держави Центральної та Східної Європи в X – XV ст», «Землі  Північно- Східної Русі в X – XV ст», та «Утворення Османської імперії»    

Тип уроку:  відеоконференція з використанням тестових завдань

План роботи:                                            

  1.Висловіть думку ( обговорення питань по вивченій темі)         

Які слов’янські держави виникли внаслідок Великого розселення слов’ян?

Яка їх спіткала доля в ХІV  - ХV  ?         

Назвіть головні причини і наслідки гуситського руху.  Як можна оцінити погляди чашників і таборитів ? Чи можна на таких поглядах побудувати суспільство?

2. Коли розпочався процес політичної роздробленості Русі? Назвіть найбільші державні утворення на території  Північно – Східної Русі.  

Назвіть основні причини піднесення Москви.

Яку роль у зміцненні Московського  князівства відіграв Іван ІІІ ?     Визначте основні риси його політики . 

3.Назвіть основні цивілізації Сходу. Коли було утворено державу турків – осман?

Які держави знищили турки- османи в ХІV  - ХV  ?

Чому хрестові походи проти осман виявилися невдалими?

Які були наслідки падіння Візантійської імперії?

Чому Османську імперію називають єдиною воєнною державою Середньовіччя?

                      

 2. Попрацюйте  з атласом           
 http://www.osvitanet.com.ua/atlases/worldhist-7-ukr/atlas_simple.php?map=04--велике переселення слов'ян

http://www.osvitanet.com.ua/atlases/worldhist-7-ukr/atlas_simple.php?map=05- Візантія і слов'яни

3. Підготуйте історичний портрет одного з історичних діячів: Ян Гус, Ян Жижка, Болеслав Хоробрий, Казимир III, Юрій Долгорукий, Дмитрій Донський, Іван III, Тамерлан, Мехмед II, Чингісхан, Батий.    

4. Прослідкуйте перебіг основних подій в житті кожної держави.   Складіть розповідь про одну з визначних битв: Грюнвальдська, Куликовська, Невська, "Льодове побоїще" .
Перегляньте відео. Що це за подія? З історичним минулим якої країни пов'язано?Коротко прокоментуйте:
https://www.youtube.com/watch?v=lEXmze--UVc- 
https://www.youtube.com/watch?v=LgGEwX2Ax-U
https://www.youtube.com/watch?v=iv_yQlnnGpU
https://www.youtube.com/watch?v=SFTvRHbzH84 Балкани:

Великоморавська держава  Болгарське царство  Чеське королівство  Угорське королівство     Польське королівство       Велике Литовське князівство

Основні дати та події:

VI – VII ст. відбувалося велике розселення слов’ян

681 рік – заснування Першого Болгарського царства ханом Аспарухом

ІХ – початок Х століття – утворення Чеської держави

Кінець ІХ ст.. – вторгнення у Європу угрів

(20- ті роки – 935 рік – правління в Чехії князя Вацлава

1000  рік – коронування Іштвана І – Угорщина

1018 – розгром Першого Болгарського царства Василієм ІІ Болгаробійцею

1333 – 1370 р.р. – правління Казимира ІІІ ( Польща
1419-1434 р.р. – гуситські війни

http://www.osvitanet.com.ua/atlases/worldhist-7-ukr/atlas_simple.php?map=17_1 - гуситський рух
http://www.osvitanet.com.ua/atlases/worldhist-7-ukr/atlas_simple.php?map=16 - Польське королівство і Велике князівство Литовське

Північно-Східна Русь

 Основні дати і події : князювання Андрія Боголюбського (1157—1174 рр), Всеволод Велике Гніздо (1176—1212 рр.); 1223 р. – битва на р. Калка; Невська битва15 червня 1240 р. ; Льодове побоїще 5 квітня 1242 р.;1240 р. – захоплення монголами Києва; Іван Данилович Калита (1325—1341 рр.).;московський князь Дмитрій Іванович (1362—1389 рр.); 8 серпня 1380 р – битва на Куликовому полі; Василій І (1389—1425); Іван ІІІ (1462—1505); 11 листопада 1480 р.-  «стояння» на річці Угрі падіння монголо-татарського іга; 1497 р. збірник законів  Судебник

http://www.osvitanet.com.ua/atlases/worldhist-7-ukr/atlas_simple.php?map=18 - монгольська навала

http://www.osvitanet.com.ua/atlases/worldhist-7-ukr/atlas_simple.php?map=19 - початок об'єднання земель північно-Східної Русі

 Османська держава
 Основні дати і події : 1261 р.— відновлення Візантійської імперії; 1389 р.—

 битва на Косовому полі; 1396 р.— поразка хрестоносців від турків під Нікополем;

1402 р.— розгром Тимуром турків під Анкарою; 1439 р.— Флорентійська унія; 1444

р.— поразка хрестоносців від турків під Варною; 29.05.1453 р.— падіння

Константинополя.
http://www.osvitanet.com.ua/atlases/worldhist-7-ukr/atlas_simple.php?map=17_2 - турецькі завоювання та утворення Османської держави в ХІV  - ХVст.  

5. Пройдіть тестування в режимі реального часу на сайті  «На урок»

Вхід - join.naurok.ua    ( код доступу буде повідомлено  перед початком тестування)

Дистанційне завдання  під час карантину  30.03 –03.04.2020 р

03.04.2020 р.    Всесвітня історія   7 – Б    Ийслуу Ніна Вікторівна

Тема. Утворення Османської імперії.

МЕТА: визначити причини та наслідки утворення Османської імперії; розвивати в учнів критичне мислення, вміння аналізувати дії історичних осіб, прослідкувати позитивні і  негативні наслідки їх діяльності, формувати розуміння  того, що від правителя держави іноді в значній  мірі залежить хід історії; виховувати  повагу до історичного минулого  народів світу, виховувати почуття гідності і  неприйняття насильства у різних формах, прагнення протистояти йому.

Поняття:  турки-сельджуки, турки-османи, емір, султан, падишах, халіф, джихад, яничари, сипахи, візир, диван.

Назви територій:  Анатолія, Брус(Бурса), Адріанополь(Едірне), Фракія, Константинополь (Стамбул),  Нікополь (Болгарія),  Косове поле (Сербія).

Історичні постаті: Осман І, Орхан І, Мурад І, Баязид І, Мехмед ІІ, Тимур (Тамерлан), Мілош Обілич.

Основні дати і події: 1261 р.— відновлення Візантійської імперії; 1389 р.—

 битва на Косовому полі; 1396 р.— поразка хрестоносців від турків під Нікополем;

1402 р.— розгром Тимуром турків під Анкарою; 1439 р.— Флорентійська унія; 1444

р.— поразка хрестоносців від турків під Варною; 29.05.1453 р.— падіння

Константинополя.

Інтернет - ресурси:

 https://pidruchniki.in.ua/vsesvitnya-istoriya-7-klas-o-v-gisem-o-o-martinyuk-2015  --  підручник  7 клас всесвітня історія

https://www.youtube.com/watch?v=lEXmze--UVc

 https://www.youtube.com/watch?v=BMYxnA9z-3s&feature=youtu.be

падіння Константинополя 

https://drive.google.com/file/d/1dKBfApyM7LQTwpX4PD3wqRncMzVnWcV9/view?usp=sharing –

презентація до уроку,

https://www.youtube.com/watch?v=CtW-pKNoXfM - розвиток культури Османської держави

Цікаві факти по  Османську державу – за посиланням:

http://tut-cikavo.com/kultura/istoriia/647-tsikavi-fakti-pro-osmansku-imperiyu

Коротко від блогера про історію Османської держави – з початку відео  до 5 хвилини  https://www.youtube.com/watch?v=8jgxLzIG7ew

https://padlet.com/yisluu69/yhfol0lxoq4a  , перегляньте додані

матеріали та складіть розповідь  по вивченій темі  (на білому аркуші дошки )

Тип уроку: засвоєння нового матеріалу.

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Метод «Мікрофон»

1. Коли розпочався процес політичної роздробленості Русі?

2. Назвіть наймогутніші держави, що постали на північно-східних теренах Русі.

3. За що князі Володимиро-Суздальського князівства отримали свої прізвиська: Юрій

 Долгорукий, Андрій Боголюбський, Всеволод Велике Гніздо?

4. Коли єдине Володимиро-Суздальське князівство розпалося на окремі землі-

князівства?

5. Хто відігравав вирішальну роль в управлінні Новгородською землею?

6. Завдяки яким битвам князі руських князівств зупинили просування хрестоносців на

Схід?

7. За що Олександр Ярославич отримав прізвисько Невський?

8. Яка битва отримала назву «Льодове побоїще»?

     

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

План уроку

1.Створення держави турків-османів та її правителі

2. Європа і турецька небезпека. Хрестові походи проти осман

3. Падіння Константинополя та його наслідки. Ставлення завойовників до

підкорених народів

4. Османська імперія наприкінці ХІV- ХV ст. Особливості економічного розвитку. Управління. Досягнення в галузі культури

1.      Створення держави турків-османів та її правителі

На думку англійськог дослідника Лорда Кінросса: „Вступ турок у Європу не був якимось раптовим вторгненням. Подібно монгольському походу через Азію. Скоріш за все, це був процес поступового проникнення, в наслідок занепаду і падіння Візантійської імперії. Цей процес співпав з відсутністю, скоріше за релігійними, ніж за політичними причинами, єдності серед християнських держав – Захід був проти Сходу, католики проти православних, римляни проти греків”.

Чи це дійсно було так, висловитеся після вивчення теми.

Перегляд відео за посиланням   -   https://www.youtube.com/watch?v=lEXmze--UVc

 Як ви вже знаєте з історії Візантійської імперії наприкінці ХІ ст. в Анатолію проникли турки-сельджуки (тюркські кочові племена, що прийшли з Середньої Азії), які відтіснили візантійців на захід і створили там свою державу – Румський султанат. Вся подальша їх історія пройшла в постійних війнах проти сусідів: візантійців, арабів, персів та ін. Вони відіграли вирішальну роль у розгромі держав хрестоносців у Палестині. Постійні війни, внутрішні негаразди підірвали міць сельджуків.

       У XIII ст. в Малу Азію переселилася значна кількість кочових тюрків (етнічно близьких сельджукам), які втікали від монгольської навали. Ці племена розселилися на сельджуцько-візантійському прикордонні. Вони здійснювали набіги на Візантію або ж наймалися до візантійців для боротьби проти болгар, сербів і навіть сельджуків. Поступово кочівники почали створювати свої князівства-емірати. Із занепадом держави сельджуків еміри здобули незалежність. Найбільше серед емірів поталанило Османові.

       То був природжений воїн, який вірив у справедливість «священної війни» (джихаду). Він розширив кордони своїх володінь, об’єднав під своєю владою інші тюркські племена, які стали називатися турками-османами.

Згодом еміри Османської держави прийняли титул султана.

Коли на заході Малої Азії зростала і міцніла Османська держава, її сусіди перебували

в занепаді. Візантійська імперія під проводом останньої династії Палеологів була

відновлена після погрому хрестоносців у 1204 р. і вже не мала сил протистояти новій

загрозі. До того ж османи на відвойованих у Візантії землях накладали на населення

значно менший податок, ніж за часів імперії. Болгарське царство, яке було

найбільшим у XIII ст. на Балканському півострові, до середини XIV ст. розпалося на

три самостійні князівства. Сербське королівство, яке за часів короля Стефана Душана

зазнало короткочасного піднесення і досягло найбільшого розширення, напередодні

турецької навали розпалося на окремі володіння. Крім того, Сербія та Болгарія були

одвічними суперниками Візантії на Балканах.

Наступники Османа скористалися слабкістю сусідів і продовжили завойовницьку

політику. Син Османа Орхан захопив у Малій Азії місто Бурса, яке стало першою

столицею османів. Потім його військо переправилося через Босфор і захопило місто

Галліополі. Османи опинились у Європі. Наступний емір Мурад І (1362—1382 рр.)

переніс столицю держави в європейську частину своїх володінь, у захоплене місто

Адріанополь. Мурад І спрямував свою агресію на Балкани. У 1389 р. на Косовому полі

зійшлись османська і сербська армії. Османська армія удвічі переважала сербську.

Серби билися відчайдушно. Хоробрий сербський патріот Мілош Обілич зумів

проникнути в табір османів і вбити еміра Мурада І. Османи розгубилися. Серби

перейшли в наступ, але завдяки рішучим діям сина еміра Баязида військо сербів було

розгромлено. Баязид І, який отримав титул султана, підкорив Македонію, Болгарію,

частину Сербії та Албанії, а також Малу Азію. На карті Європи постала нова могутня

й агресивна держава.

Перегляньте, кому цікаво

ПРАВИТЕЛІ ОСМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

·         Осман I (Фахр уд-Дін Осман бей) — син Ертогрула нар. 1258, уджбей Сегюта 1281–1299, улубей Найвищої Османської держави 1299–1324.

·         Орхан I (Іхтіяр уд-Дін Орхан-бей, прозваний також Переможний) — син Османа I, нар. 1288, улубей Найвищої Османської держави 1324–1362.

·         Мурад I — син Орхана, нар. 1326, султан Найвищої Османської держави 1362–1389

·         Баязид I (Блискавичний) — син Мурада I, нар. 1360, султан Найвищої Османської держави 1389–1402.

·         Сулейман Челебі (Шляхетний) (Гияс уд-Дунія ве д-Даула Сулейман-хан) — син Баязида I, нар. 1375, улубей Айдин, карес і Сарухан 1396–1402, султан Найвищої Османської держави (правив європейськими володіннями) 1402 / 1403–1411.

·         Муса Челебі (Салах уд-Дунія ве д-Дін Муса-хан) — син Баязида I, нар. 1388, султан Найвищого Османської держави (правив європейськими володіннями) 1411–1413.

·         Мехмед I Челебі (Гияс уд-Дін Мехмед-хан) — син Баязида I, нар. 1374, султан Найвищої Османської держави (правив малоазійськими володіннями в 1402/1403-1413) 1413–1421.

·         Мурад II — син Мехмеда I, нар. 1404, султан Найвищої Османської держави 1421–1444, 1446–1451.

·         Мехмед II Фатіх (Завойовник) — син Мурада II, нар. 1432, султан Найвищої Османської держави 1444–1446, 1451–1453, падишах Найвищої Османської держави 1453–1481.

·         Баязид II Дервіш — син Мехмеда II, нар. 1447, падишах Найвищої Османської держави 1481–1512.

·         Селім I Явуз — син Баязида II, нар. 1467, падишах Найвищої Османської держави 1512–1520.

·         Сулейман I Кануні (прозваний турками Законодавець , а європейцями Чудовий) — син Селіма I, нар. 1495, падишах Найвищої Османської держави 1520–1566, халіф 1544–1566.

·         Селім II — син Сулеймана I, нар. 1524, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1566–1574.

·         Мурад III — син Селіма II, нар. 1546, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1574–1595.

·         Мехмед III — син Мурада III, нар. 1568, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1595–1603.

·         Ахмед I — син Мехмеда III, нар. 1589, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1603–1617.

·         Мустафа I — син Мехмеда III, нар. 1591, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1617–1618, 1622–1623, пом. 1639.

·         Осман II — син Ахмеда I, нар. 1604, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1618–1622.

·         Мурад IV — син Ахмеда I, нар. 1612, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1623–1640.

·         Ібрагім I — син Ахмеда I, нар. 1615, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1640–1648.

·         Мехмед IV — син Ібрагіма I, нар. 1642, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1648–1687, пом. 1691.

·         Сулейман II — син Ібрагіма I, нар. 1642, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1687–1691.

·         Ахмед II — син Ібрагіма I, нар. 1643, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1691–1695.

·         Мустафа II — син Мехмеда IV, нар. 1664, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1695–1703.

·         Ахмед III — син Мехмеда IV, нар. 1673, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1703–1730, пом. 1736.

·         Махмуд I — син Мустафи II, нар. 1696, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1730–1754.

·         Осман III — син Мустафи II, нар. 1699, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1754–1757.

·         Мустафа III — син Ахмеда III, нар. 1717, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1757–1774.

·         Абдул-Гамід I — син Ахмеда III, нар. 1725, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1774–1789.

·         Селім III — син Мустафи III, нар. 1761, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1789–1807, пом. 1808.

·         Мустафа IV — син Абдул-Хаміда I, нар. 1778, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1807–1808.

·         Махмуд II — син Абдул-Хаміда I, нар. 1785, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1808–1839.

·         Абдул-Меджид I — син Махмуда II, нар. 1823, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1839–1861.

·         Абдул-Азіз — син Махмуда II, нар. 1830, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1861–1876.

·         Мурад V — син Абдул-Меджида I, нар. 1830, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1876, пом. 1904.

·         Абдул-Гамід II — син Абдул-Меджида I, нар. 1842, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1876–1909, пом. 1918.

·         Мехмед V Решад — син Абдул-Меджида I, нар. 1844, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1909–1918.

·         Мехмед VI Вахідеддін — син Абдул-Меджида I, нар. 1861, падишах Найвищої Османської держави, халіф 1918–1922, пом. 1926.

·         Абдул-Меджид II — син Абдул-Азіза, нар. 1868, халіф 1922–1924, пом. 1944.

Метод «Формую нове поняття»

Осма́ни (тур. Osmanlı, Osmanlı Hanedanı) — турецька династія, представники якої

правили Османською імперією протягом всього часу її існування (1299–1922). ...

Заснована Османом, першим правителем Османського бейства в Анатолії, на базі

якого була створена імперія. Також — дім Османа, Османська династія.

Яничари — регулярна піхота Османської імперії в 1365 - 1826 роках. Яничарські

 війська виконували також поліцейські і каральні функції в державі.

Султа́н (араб. سلطان‎) — ісламський титул, що несе моральне навантаження і релігійну

владу, оскільки роль правителя була визначена в Корані. ... У державах, де правили

Чингізиди, титул султана зазвичай вважався нижчим ханського звання.

Яничари

Яничари в усій турецькій області у великій пошані: вони у турецького султана дворяни і піша гвардія, яких має султан 12 000... Яничар цих набирають з дітей християнського народу, що живуть під турецькою владою. Набирають їх по кілька сотень через два роки на третій, малих хлопців років восьми, дев’яти та десяти, і спеціально призначені лікарі мають роздивитися обличчя кожного й визначити, до чого кожен хлопчик може бути з часом придатний. Найкращих беруть на службу турецькому султану, решту розбирають паші та інші турецькі начальники. Інші - тупоголові, продаються за дукат в Анатолію й до Азії до певного часу, років до 18, але не пізніше 20 років, і живуть там у нужді. Зростають у холоді, у голоді, у спекоті, у наготі, та усі з ними поводяться, як із псами... І всіх їх, як виповниться їм близько 20 років, натерпляться вони горя, обгорять на сонці й звикнуть до всякої роботи, - привозять до Стамбула з усіх місць, куди вони були розподілені. Тут найміцніших і найсуворіших з них записують до молодших яничар і віддають під командування старших. Під їхнім наглядом молодші привчаються стріляти, рубати шаблями, кидати списи, скакати через рови, лазити на стіни і виконувати всяку службу, яку накаже старший. Кожний перебуває у повній покорі у свого старшого й повинен йому варити страву, колоти дрова і виконувати всяке його бажання доти, доки немає війни. А хто піде зі старшими на війну, повинен служити тому, за ким він записаний: розбивати намети, ходити за верблюдами, дивитися за в’юками і все робити, яка б не трапилася необхідність у роботі. А коли відбудуться битва або напад, вони йдуть попереду; тут один перед іншим намагаються себе проявити. Потім тих із молодих людей, хто покаже свою хоробрість, приймають до чину старших яничар... З них потім виходять жорстокі лиходії, й з усіх турецьких солдатів вони найбільш безжальні до християн. У бою ці люди непереборні, вони найнадійніша охорона турецького султана.

Запитання до тексту

1) З кого набирали майбутніх яничар?

2) Які випробування повинні були пройти хлопці, перш ніж потрапити в яничари?

3) Як ви думаєте, чому саме яничари вважалися найбільш безжальними воїнами?

Учитель. Пригадайте, яка держава тривалий час була наймогутнішою в Малій Азії. Які події описані в документі?

Правителі Османської держави.

 «ОСМАН ПЕРШИЙ (ГАЗІ) – ЛЕГЕНДАРНИЙ ЗАСНОВНИК ДЕРЖАВИ» . Про  життя Османа відомо дуже мало. Його батько був вождем тюркського племені, яке прийшло із глибин Середньої Азії до Анатолії. Плем’я  визнало владу султана сельджуків і отримало від нього землі, що межували із володіннями Візантії. На цих землях було засноване місто Сегюд, де і народився  Осман, який після смерті батька став правителем або  «еміром». Це був справжній варвар, обмежена людина, яка ніколи не прагнула до знань. Зате він прославився хоробрістю, був чудовим вершником і воїном (його прізвисько «Газі» - означає воїн). Завдяки цим якостям, Осман об’єднав навколо себе багато войовничих кочовиків, які по справжньому захоплювалися ним. Наполегливий і рішучий, Осман поставив собі за мету створення власної держави. В 1302 році, скориставшись ослабленням сельджуків, проголосив незалежність від них. Був палким мусульманином, але відзначався нетерпимістю до іновірців. Осман вважав, що згідно з вченням про «джихад», їх треба знищувати і витісняти за межі Малої Азії. Він із заздрістю дивився на володіння багатої і квітучої, але вже ослабленої Візантії. Загони Османа стали нападати на візантійські міста, захоплюючи їх і просуваючись до Мармурового моря. Біля міста Нікеї розбив візантійців, які намагалися не пропустити кочовиків на власну територію, жорстоко розправився з ними.  

Османськадержава за Османа І

     Наслідки його діяльності: завоював значну частину Малої Азії, але  втратив здоров’я.  В останні роки життя Осман тяжко хворів і майже не приймав участі у походах. Без нього турки захопили місто Брус (Бурса), яке стало столицею Османської держави. В ньому Осман і був похований. В честь нього держава стала зватися «Османською імперією», а її мешканці – «турками-османами».

 Осман

Хоробрий воїн, наполеглива й рішуча людина. Негативні риси – обмеженість, нетерпимість, заздрість, жорстокість. Досягнення – створив власну державу, завоював значну частину Малої Азії. Візантія страждала від його нападів, знищив багато  християн-іновірців. В останні роки життя – тяжко хворів.

 «ОРХАН ПЕРШИЙ – ВОЛОДАР МАЛОЇ АЗІЇ».

Орхан, так само, як і його батько, був хороброю, але обмеженою людиною. Войовничий і жорстокий. Про це говорить, зокрема, такий факт. В 1316 році оточив зі своїм військом місто Брус, всіх християн, які жили навколо міста, віддав у рабство, а місцевість заселив турками-мусульманами. Місто взяв лише через 9 років, розграбував, жителів зробив рабами, а Брус  - столицею своєї держави під назвою «Бурса». Йому було мало власних земель: жадібність Орхана не мала меж. Всі свої зусилля спрямував на створення сильної і боєздатної армії, бо мріяв підкорити Візантію. Більшість вояків Орхана були на конях, тож могли швидко долати велику відстань. Але, для взяття міст, йому потрібні були піхотинці. Орхан прославився тим, що почав створювати власну гвардію – корпус піхотинців – «яничарів».   В нього набирали юнаків, які були захоплені  в полон ще хлопчиками, забули власних батьків, рідну мову і прийняли іслам.  Тобто, пам’ять про минуле в них була стерта. Це були віддані воїни, які не мали жалю ні до кого – щось на зразок «зомбі».               Дуже жорстокий винахід Орхана, але завдяки йому турки стали непереможними. Вони  захопили всю Малу Азію і прорвалися за протоку Дарданелли.  Візантія ослабла, не могла вже нічого вдіяти. А інші держави Європи не захотіли допомагати їй. Імператор Візантії, щоб пом’якшити серце Орхана, віддав за нього свою доньку. Держава Орхана за роки його правління настільки посилилась, що стала випускати власні срібні монети (акче). Помер Орхан, коли йому було вже за 70 років. Візантію не завоював, але справу завоювань продовжив його син Мурад.

Орхан І  -  був хоробрим воїном. Негативні риси – обмеженість, жадібність, нетерпимість до іновірців. Досягнення  – створив сильну армію, зокрема корпус яничарів. Почав випускати власні гроші (акче). Захопив всю Малу Азію, прорвався за Дарданелли. Візантія втратила  володіння в Малій Азії. Багатьох  християн було знищено, або ж перетворено в рабів.

 

 «МУРАД ПЕРШИЙ – ЗАВОЙОВНИК  БАЛКАН».

Мурад прийшов до влади в 34 роки, після кривавої боротьби, знищивши своїх братів. Перший із правителів, який став зватися султаном. Як і його попередники, відзначався хоробрістю і жорстокістю. Теж був неосвічений і обмежений. Коли треба було розписатися, встромляв п’ять пальців в посудину із чорнилом і прикладав їх до пергаменту.  Цей знак обвели лінією, пізніше вставили арабські букви і переносили на інші документи. Турки називали його «тугра». Мурад продовжив створення корпусу яничарів. Наполегливо добивався своєї головної мети – завоювання Балкан, де знаходилося декілька держав, які воювали між собою. Мурад скористався цим: в 1362 році він вторгся у Фракію, розбив візантійців поблизу міста Адріанополь, який став новою столицею його держави (під назвою Едірне). Пізніше – розгромив армію декількох християнських держав, завоював  Македонію, частину Болгарії і Сербії, а правителів змусив платити данину. Мурадові вдалося це через ворожнечу, яка була між ними. В ті ж роки син Мурада  –  Савджі-бей, разом із сином візантійського імператора, підняв повстання. Султан і імператор об’єдналися, розбили військо бунтівників і жорстоко покарали їх.  Мурад наказав виколоти своєму синові очі, а потім – повісити. Те саме змусив зробити і правителя Візантії. Однак, імператор свого сина пожалів: лише осліпив, але залишив живим.  Це показує, що порядки в Османській державі були більш жорстокі. В 1389 році Мурад вирушив в свій останній похід на Балкани.   Вирішальна битва відбулася на Косовому полі, де проти турків вийшла армія князя Сербії Лазаря із загоном добровольців з інших країн. На самому початку битви Мурад був вбитий сербським патріотом Мілошом Обіличем, котрий пробрався до шатра султана, видаючи себе за перебіжчика.

    

 Однак, це не врятувало сербів: вони потерпіли поразку. Мурад увійшов в історію, як підступний і жорстокий правитель, котрий позбавляв інші країни права на існування, але поніс за це заслужену кару.

Мурад 1-й, як і його батько та дід відзначався хоробрістю.  Але, разом з тим, мав негативні риси – жорстокість, хитрість, підступність. Був обмеженим – не вмів читати й писати. Досягнення  – завоювання значної частини Балканського півострова. Ослабли і втратили частину своїх земель Болгарія, Візантія, Сербія. Великі людські втрати, пограбування захоплених міст, перетворення їх мешканців на рабів. Життя закінчив трагічно – був вбитий сербським патріотом.

 «БАЯЗИД ПЕРШИЙ – ЗАВОЙОВНИК, ЯКИЙ ВТРАТИВ ВСЕ». 

 Баязид, на відміну від своїх попередників, був освіченим, навчався в Бурсі. Султаном став несподівано – в 29 років, після загибелі свого батька на Косовому полі. Брата Якуба, який теж приймав участь у битві, наказав вбити, щоб не було конкурентів. Сам одружився на доньці вбитого князя Сербії – Оливері:  це була перша слов’янка у турецькому гаремі. Виділявся серед тогочасних правителів не тільки жорстокістю, але й великою хитрістю – одружувався на доньках і сестрах  володарів різних князівств, а потім отримував їх володіння. Як полководець, прославився своєю рішучістю і швидкістю, що сприяло в його перемогах. Отримав за це прізвисько «Блискавичний». Був хоробрий, але дуже самовпевнений. З презирством відносився до завойованих           народів.

 Повністю завоював Болгарію, частину Сербії, вторгся у Північну Грецію.  В 1396 році, під містом Нікополем (у Болгарії) розбив велике військо європейських держав, що об’єдналися для хрестового походу проти турків; взяв у полон 10 тисяч хрестоносців. Більшість полонених турки вбили і лише самих знатних Баязид віддав королю Франції за викуп у 200 тисяч золотих дукатів. 

Намагався взяти Константинополь: шість років тримав місто в облозі і, мабуть би, взяв, та Візантію врятувало диво. У  володіння Османської держави вторглися війська ще більш завзятого завойовника Тимура (Тамерлана). В 1402 році в битві під Анкарою Тимур розбив військо Баязида. Сам він потрапив у полон.  Османська держава зазнала  страшного спустошення: завойовники розорили турецькі міста і села, а їх мешканців повбивали, або перетворили на рабів. Тимур наказав посадити Баязида в клітку і возив за собою, щоб показати, яких руйнувань зазнала його країна. Колишній султан не витримав знущань і, за одними свідченнями, помер від інсульту, за іншими – отруївся. Так Баязида було покарано за зло, яке він заподіяв іншим людям.

Баязид І - людина освічена, наполеглива, хоробра. Негативні риси – жорстокість, підступність, самовпевненість і нетерпимість. Досягнення – завоювання на Балканах. Втрата незалежності Болгарії, ще більше ослаблення Візантії і Сербії. Жорстока розправа з людьми, їх знищення і рабство. Баязид втратив все – і владу, і завойоване . Закінчив життя у полоні.

Указ Баязида I

Коли дійде до вас фірман, так буде відомо, що після перемоги, здобутої... у Косові, мій батько султан Мурад... цілий та неушкоджений повернувся з поля битви, до шатра, високого аж до неба, й у той час, як ми переживали найбільшу радість, дивлячись, як відрубані голови банів валялися під кінськими копитами, як одні стоять із зв’язаними руками, а інші з пробитими м’язами, - раптом абсолютно несподівано хтось, на ім’я Мілош Обіліч, з лукавством сказав, що він прийняв іслам, благаючи прийняти його до лав звитяжного війська. І, коли був допущений поцілувати ногу світлого государя, замість того, щоб це виконати, безстрашно направив він у славне тіло дуже світлого царя отруєний ніж, прихований у рукаві, і, завдавши йому тяжкої рани, напоїв його мученицьким шербетом... З надійними людьми відправив я носилки з тілом мого батька, щоб поховати його в Бруссі. Коли прибуде тіло, ви його поховаєте, нікому не сказавши про те, що трапилося, навпаки, покажете перед народом знаки перемоги, щоб вороги не могли нічого помітити.

Запитання до текстів 1 та 2

1) Про яку подію йдеться у документі?

2) Знайдіть на карті місце подій.

3) Якого року відбулися вказані події?

4) Що ви можете сказати про Мілоша Обіліча?

5) З кого складалося військо турків, згадане в документах?

2. Європа і турецька небезпека. Хрестові походи проти осман

Завоювання османів занепокоїли і Захід. Папа римський оголосив проти них

хрестовий похід. У 1396 р. військо хрестоносців, яке складалося з рицарів Франції,

Німеччини, Угорщини, Польщі, Чехії, зустрілося з османами біля міста Нікополь

(Болгарія) і було вщент розбите.

Командувач французького загону граф Іоанн Неверський (майбутній герцог Бургундії

Іоанн Безстрашний), прагнучи слави, розпочав битву, не очікуючи на підхід основних

сил. Рицарі, яким довелося битися пішими, відрубували собі мечами неймовірно довгі

(40—60 см) носки черевиків, аби легше було бігти. Битва перетворилась на бійню.

Декілька тисяч полонених християн було страчено. Живими залишилися лише 250

вояків, які мали внести викуп. Деякі французькі хроністи стверджують, що Іоанна

Безстрашного султан наказав відпустити без викупу, сказавши, що він приніс

християнам більше лиха, ніж турецьке військо.

Інший хрестовий похід, організований 1444 р., теж закінчився поразкою рицарів під

Варною і загибеллю угорського короля.

Візантійська імперія опинилася сам-на-сам з османами. Із її колишніх теренів

залишилися Константинополь і незначне володіння у Греції. Візантійський імператор,

не маючи значної армії та грошей, у відчаї звернув свій погляд на Захід. У 1399—1403

рр. він відвідав Венецію, Мілан, Флоренцію, Париж, Лондон. Скрізь імператора

зустрічали пишно, але жодної допомоги він не отримав. Захід обіцяв будь-яку

допомогу за умови об’єднання православної і католицької церков.

Католицька церква давно плекала надії на підкорення православної. Візантійські

імператори, керуючись політичними міркуваннями, були готові визнати зверхність

пап, і 1274 р. на Ліонському соборі було укладено унію, але її не підтримало

населення, особливо духівництво.

У 1437—1439 рр. під час Ферраро-Флорентійського собору було укладено

Флорентійську унію, яка теж залишилася на папері. Жодної реальної допомоги

Візантія не отримала. Згодом папа римський використовував умови Флорентійської

унії для подальших спроб приєднання православної церкви. Положення унії знайшли

відображення у Берестейській унії та створенні уніатської церкви в Україні.

Цікаво знати

Під впливом зовнішньополітичних чинників і суперечок навколо уній відбувся

останній розквіт візантійського богослов’я на основі православного містицизму.

У XIV ст. Григорій Панама, який згодом став константинопольським патріархом,

стверджував, що людина може пізнати Бога завдяки особливій енергії, яка виходить

від Бога і ніби зв’язує його зі світом. Ця енергія проявляється у світі як Світло. Люди

можуть сприймати це Світло тільки духовним зором, але не оком. Лише

найблагочестивіші люди, проповідники, здатні сприйняти Божественне Світло і

пізнати Бога. Це вчення назвали ісихазмом. Особливо багато його прихильників було

серед монахів гори Афон (Свята гора), де дотепер розташований центр православного

чернецтва. Це вчення значною мірою вплинуло на церковне мистецтво, особливо на

іконопис і фрески. Образи святих стали зображувати ніби охопленими ізсередини

чудесним світлом.

Запитання

1) Чим можна пояснити таку реакцію європейських правителів на турецьку навалу?

2) Чи була ця реакція адекватною турецькій загрозі?

3. Падіння Константинополя та його наслідки. Ставлення завойовників до

 підкорених народів

Внутрішня криза, яку переживала Європа в XIV ст., ще більше ускладнилася від

зовнішньої небезпеки турецького вторгнення. Останньою перешкодою для турків-

османів була Візантійська імперія.

У 1399 р. турки оточили Константинополь. Не сподіваючись узяти місто приступом, вони готувалися до тривалої облоги. Але сталося несподіване: прийшла звістка від середньоазіатського правителя, нащадка Чингісхана, Тамерлана (Тимура) про поразку під Анкарою султана Баязида, який потрапив у полон і, не переживши приниження, помер. Османи відійшли від Константинополя, а їхня держава розпалася. Поразка османів подовжила життя Візантійської імперії на 50 років.

Після нетривалої міжусобиці 1451 р. османський престол зайняв 16-річний султан

Мехмед II, який продовжив завоювання.

«МЕХМЕД ДРУГИЙ – ЛЮДИНА, ЯКА ЗМІНИЛА ХІД ІСТОРІЇ» .

Один з найвідоміших правителів Османської держави, який відновив її велич після спустошень, завданих нашестям

Тамерлана. Ще з дитинства виділявся допитливістю, багато читав, цікавився різними науками.

Цікаво знати

Мехмед ще в дитинстві зайняв престол, але відразу був скинутий. Повернувшись до

влади, він схопив усіх своїх родичів і звернувся до ісламського суду за дозволом на їх

страту. За ісламськими традиціями визнання якого-небудь діяння негріховним

звільняло від відповідальності. Дозвіл було отримано, і всіх можливих суперників,

зокрема й 10-річного брата, було страчено. Це стало страшною традицією. Кожний

новий султан зі вступом на престол знищував усіх можливих претендентів.

Свій розум і знання спрямував на завоювання. Візантії, з якою воювали його

попередники, фактично вже не було. Залишився Константинополь з прилеглими до

нього землями.  На початку квітня 1453 року Мехмед з 200-тисячною армією взяв

місто в облогу. Доля його жителів була вже вирішена жорстоким правителем

      «Взяття Константинополя»  - знайомство з текстом або перегляд відео за посиланнями:

 https://www.youtube.com/watch?v=BMYxnA9z-3s&feature=youtu.be

Для взяття міста було збудовано флот, щоб припинити надходження підкріплень. Було створено наймогутнішу в Європі артилерію. Для блокування Босфорської затоки в її найвужчому місці було збудовано фортеці, які контролювали прохід кораблів і збирали мито. Останній візантійський імператор Константин XI спішно готував місто до оборони. Створювалися запаси зброї та продовольства, укріплювалися мури. Місто налічувало близько 10 тис. захисників.

Облога Константинополя почалась у квітні 1453 р. Турецький флот (130 кораблів) увійшов у Мармурове море. Артилерія почала систематичний обстріл міста і його мурів.

Перший штурм було відбито. Спроба здійснити підкоп під мури теж виявилася

невдалою. Останньою перемогою захисників міста був прорив п’ятьох суден зі зброєю

та продовольством. Щоб повністю відрізати місто від зовнішнього світу, Мехмед II

наказав турецькому флоту ввійти в бухту Золотий Ріг. Але вхід до неї перекривав

масивний ланцюг. Тоді турки за ніч спорудили дерев’яний настил і, змастивши його

жиром, перетягнули по ньому з Босфору в Золотий Ріг свій флот. На кораблях було

розміщено гармати, що почали обстріл міста з півночі.

29 травня 1453 р. настав вирішальний день. Уранці турецька армія пішла на штурм. Через дві години османи крізь браму Св. Романа увірвалися до міста. Імператор Константин загинув зі зброєю в руках. Три дні місто грабували. 60 тис. жителів міста, що потрапили в полон, було продано в рабство. На четвертий день в місто на коні, по трупах, в’їхав сам султан.   Він наказав збити хрест з центрального купола святої Софії і перетворив її на найбільшу мечеть мусульманського світу. В цьому проявилася його нетерпимість до чужої віри. Хоча, потім, щоб православні не чинили опір ісламові, він оголосив «свободу віросповідання». Це вже говорить про неабияку хитрість Мехмеда.  Також Мехмед II дав наказ припинити пограбування міста.

Місто було перейменоване на Стамбул, почалася його відбудова. Щоб відродити

економічне життя в місті, його заселили вільновідпущеними в’язнями, торговцями і

ремісниками з провінцій. Запросили й іноземних художників.

            Він був страшенно жадібним до завоювань, відновив турецькі володіння на Балканах, захопив ряд островів в Егейському морі, підкорив Валахію і Крим. При ньому почалися татаро-турецькі набіги на Україну. Мехмед, першим із турецьких правителів,  оголосив себе падишахом. Видав збірник законів «Канун-наме». Однак це була дуже жорстока людина.  Мехмед позбавив населення підкорених  країн усіх прав, які мали мусульмани. Багатьох християн він зробив рабами. Мехмед узаконив вбивство всіх братів султана при сходженні на престол для того, щоб не було конкурентів. Відомий і такий випадок, який характеризує його, як страшну людину. Дізнавшись, що хтось вкрав диню на його городі, Мехмед наказав розрізати животи чотирнадцяти рабам, щоб перевірити, чи не вони крадії.  В останні роки свого життя падишах весь розпух, важко пересувався, його  мучили постійні болі. Щоб зменшити їх, приймав опіум. Помер у 49 років від занадто великої дози опіума.

Такою стала Османська імперія за Мехмеда ІІ

Питання:Що найбільше вас вразило в діяльності Мехмеда?

Мехмед ІІ виділявся допитливістю, освіченістю і великою наполегливістю. Негативні риси – жадібність (до завоювань), жорстокість і підступність, нетерпимість і хитрість. Досягнення - взяття Константинополя, завоювання Сербії, Албанії, Валахії, островів Егейського моря, підкорення Криму. Випустив перший збірник законів, але презирливо ставився до підкорених народів. Зникли із мапи Європи Візантія і Сербія. Знищено багато християн, перетворено їх на рабів. В останні роки життя Мехмед  тяжко хворів.

Робота з документом

ТУРЕЦЬКИЙ ІСТОРИК XVI СТ. СААД-АД-ДІН ПРО ПАДІННЯ

КОНСТАНТИНОПОЛЯ

Пограбування тривало три дні, і не було жодного воїна, який би не збагатився завдяки

захопленій здобичі й рабам. Після трьох днів султан Мехмед заборонив під страхом

тяжкого покарання пограбування і різанину, яка досі не вщухала. Всі підкорилися його

наказу. Коли настав повний спокій, замість безглуздого дзвону на дзвіницях церков

почувся приємний голос муедзіна, який п’ять разів на день сповіщає час молитви. Із

церков викинули ідолів, приробили мінарети; одним словом, не забули нічого, щоб

перетворити їх на місця благочестя для мусульман.

Запитання до документа

1) Як поводилися турки у завойованому місті?

2) Чому місто було не зруйноване, а перетворене на столицю нової імперії?

Питання: Якими  ви побачили  турецьких правителів?

 Заповніть «Історико-психологічний тест» - позначте «плюсами» позитивні  риси характеру,  властиві  кожному з правителів.

                                                Осман І     Орхан І       Мурад І      Баязид І    Мехмед ІІ
Допитливість
Обмеженість
Наполегливість
Пасивність
Хоробрвсть
Боягузство
Доброзичливість
Заздрісність
Щедрість
Жадібність
Терпимість
Нетерпимість
Гуманність
Жорстокість
Природність
Хитрість

У зошиті навпроти імені султана поставте "+", щоб позначити позитивні на вашу думку риси  його характеру 

Робота з картою. Використовуючи карту атласу «Утворення Османської держави. Завоювання  османських  султанів  (ХIV–XVI  ст.)»  та переглянувши презентацію за посиланням:

https://drive.google.com/file/d/1dKBfApyM7LQTwpX4PD3wqRncMzVnWcV9/view?usp=sharing,

виконайте  завдання :

1.  Назвіть і запишіть держави, завойовані турками ­ османами.

2.  Назвіть васальні території імперії Османа.

3.  Назвіть місця найважливіших битв.-, знайдіть їх на карті.

Для запису - Османська імперія, завойовані держави :

Європа – Болгарія,Сербія,Молдавія.Валахія,Угорщина

Азія – Месопотамія,Вірменія,Грузія,Сирія,Аравія

Африка  - Єгипет, Алжир, згодом вся Північна Африка, окрім Марокко.

Проблемне питання: чи лише завдяки тому, що збройні сили імперії Османа перевищували армії європейських кран , стало можливим завоювання турками-османами значних територій?

Як ви оцінюєте наступні факти:

1) основне заняття турецьких феодалів - війна.

2) військо осман – це численна армія, відмінна кіннота, артилерія.

3) іслам проголошував війну проти невірних священним обов’язком мусульман.

4) мали місце усобиці у Візантії та в Європі.

Падінням Константинополя завершився цілий період у європейській історії. Християнська цивілізація втратила один зі своїх центрів. Це мало далекосяжні наслідки, особливо для регіону поширення православної гілки християнства. Його було переділено між Османською імперією і Річчю Посполитою. Єдиною православною країною, яка залишалася незалежною, була Московська держава, що дало привід проголосити Москву — “третім Римом” і наступницею Візантії. Князь Іван III узяв 1472 р. шлюб із небогою останнього імператора Софією (Зоєю) Палеолог і оголосив себе наступником імператорів. Герб Палеологів — двоголовий орел — став гербом Московської держави, а згодом Росії. В такий спосіб московські правителі заявили претензію на панування в усьому православному світі.

Записати в зошит «Наслідки військової експансії Оманської держави в XIV – XV ст.»:

1.Загибель такого могутнього культурного цивілізаційного центру в Європі як Візантіська імперія перетворила католицький Захід в основу, на якій будувалося майбутнє Європи. Він став взірцем для розвитку інших районів Європи, та й не тільки її.

2.Іншим важливим наслідком було те, що завдяки завоюванням Мехмеда II Туреччина (Османська імперія) стала європейською державою (щоправда, в географічному розумінні) та вступила у найблискучіший період свого існування, який тривав до 20-х рр. XVII ст.

Вона стала вагомим чинником європейської історії. Однією з причин швидкого зростання Османської імперії була її армія. Значна частина її складалася з постійних, добре навчених воїнів, яких набирали як серед мусульман, так і серед християн.

3.Чітка централізація Османської імперії давала можливість збирати армії чисельністю понад 200 тис. вояків, тоді як європейські армії нараховували по декілька десятків тисяч.

Армія складалася з кавалерії (імператорської, легкої та провінційної), піхоти, в якій вирізнялись особливі інженерні, охоронні та інші загони, артилерії, якій не було рівної в Європі, та елітних підрозділів яничарів. Підрозділи яничарів формувалися переважно з християн, які ще дітьми були взяті в полон і виховувались як воїни, віддані султану та Аллаху.

Ставлення завойовників до підкорених народів

Пропоную прочитати відповідний розділ підручника та історичні документи й висловити свою думку щодо ставлення завойовників до підкорених народів.

Текст 5. XVI ст. З праці Вацлава Братислава «Пригоди»

Гассан-паша вчинив набіг на (балканську країну) Хорватію... і дуже урочисто пригнав у Стамбул 300 християнських бранців... Другого дня рано-вранці десяту частину цих невільників відвели до султана, а решту відправили на ринок... Сумно було спостерігати на тому торжищі, як там продають і забирають християн (один купить матір, другий - дітей, інший - малих хлопчиків, ще хтось - дівчат) та як усі рідні розлучаються один з одним, прямуючи у різних напрямках у неволю, щоб уже не бачитися до самої смерті.

Текст 6. З нотаток сербського письменника XV ст. Костянтина Михайловича про ставлення турок до підлеглого християнського населення

Султану платять дань щороку з кожної християнської голови - один золотий; у рік султан отримує цієї данини декілька сотень тисяч. Якщо ж військо султана йде землею, де живуть християни, то ніхто з воїнів не сміє труїти посіви, завдавати будь-якої шкоди або без оплати у когось будь-що взяти, навіть якщо цього було мало, що коштувало менше дрібної монети. Турецькі володарі... не бажають, щоб бідним був заподіяний збиток, як мусульманам, так і християнам. Християни, які перебувають під владою султана, повинні поставити десятки тисяч в’ючних тварин або коней, провіант, віддаючи це своїми руками, після чого над ними володарюють по справедливості, не заподіюючи шкоди.

Запитання до текстів :

Яким було ставлення завойовників до підкорених народів?

4. Османська імперія наприкінці ХІV- ХV ст. Особливості економічного розвитку. Управління. Досягнення в галузі культури

Наприкінці XIV століття Османська імперія поділялася на провінції. Ними керували провінціали, призначені султанами.

З 1362 року імперія поділялася на еялети (в перекладі: «країни»), що також називался бейлербействами або пашаликами. Керування цими адміністративними одиницями здійснювали бейлербеї або паші, яких призначав султанський уряд. Еялети поділялися на менші одиниці — санджаки (в перекладі: «хоругви»), аналог областей

В результаті завоювань ХІV- ХV ст. на просторах Європи та Азії склалася нова могутня імперія, яка як і всі попередні прагнула до світового панування. Все господарство розвивалося завдяки зусиллям завойованого населення. Турецьке суспільство займалося лише війною. Війна стала головним джерелом прибутків нової імперії.

Завоювання турок супроводжувалося нечуваною жорстокістю, пограбуваннями, насиллям і вбивствами. Частину підкореного населення як здобич продавали у рабство на невільничих ринках. Не мусульманське населення було обкладене всілякими податками, які складали інколи до 50% врожаю. Проте мусульманське населення або сплачувало мінімальний податок, або взагалі не платило (за це виконувало воєнну службу).

На чолі імперії стояв султан— голова держави; він же падишах - імператор, який на початку ХVІ ст. став ще і халіфом – релігійним лідером мусульман. При султані була вища рада – диван, яка виконувала дорадчі функції. Радником султана з політичних або релігійних питань був візир. Спочатку адміністративний апарат був малочисельним.

Султан самостійно розпоряджався земельним фондом, який називався хас. З нього у ленні володіння військових і духовних феодалів надавалися землі, які мали не лише утримувати цього феодала, але й приносити в державну казну певні податки. Законодавством султана Мурада І були затверджені дві форми феодального володіння, які відрізнялися одна від одної - тимар і зеамет (дрібніші тимаріоти -  їх доходи з наданої ділянки складали від 3 до 20 тис. акне, та поважніші -  затіє - від 20 до 100 тис. акне прибутку. Як правило, ні ті, ні інші самостійного господарства не вели. Селяни, які цю землю обробляли, не вважалися власниками плодів своєї праці – врожаєм розпоряджався феодал, який на власний розсуд віддавав землеробу на прожиття якусь частину отриманого продукту. Щоб примусити селянина працювати і віддавати врожай, феодали встановили власність, хоч і не повну, на особу безпосереднього виробника. Тримач лену мав забезпечити і надходження податків до державної казни. За Мухаммеда надходження цих податків було упорядковане.

Частина селянства працювала (практично на тих самих умовах, що й на феодала) на землях, які безпосередньо належали державі або перебували у вакфі – земельному володінні, доходи з якого йшли на мусульманську церкву: будівництво і ремонт мечетей, утримання духовенства, школи, лікарні тощо.

Селяни, ремісники і торгівці-мусульмани платили одні податки і судові штрафи та виконували визначені повинності, немусульмани – інші. Зокрема, мусульмани брали участь у феодальному ополченні і будівництві фортець, шляхів, мостів, мечетей, палаців тощо. Немусульмани: греки, вірмени, болгари, серби та ін. відчували значно важчий податковий гніт. Зокрема, вони платили джизію, подушний грошовий податок на "невірних". У певних випадках їх не приймали на державну службу; вони не могли у суді свідчити проти мусульман і т. д. і т. п. Ослаблення державної влади, викликане навалою Тамерлана та тимчасовим розпадом Османського султанату, спричинило масові народні повстання 1413-1419 pp. як підкорених народів, так і власне турецьких селян. Завданням Мухаммеда стало придушення цих повстань.

Поруч із загальним для усіх мусульманських народів шаріатом, діяло і місцеве звичаєве право т. зв. тюре. Внаслідок розкладу племінної організації суспільства норми тюре своє значення втрачали, шаріатське ж законодавство навпаки посилювало свої позиції. Земля роздавалася феодалам у тимчасове володіння на умовах відбування військової служби. Частина землі виділялася в спадкове тримання безпосередніх виробників – селян (райя). З райя збиралися податки на користь держави і феодала.                                                    

У 60-70-х роках XV ст. були знищені усі торговельні привілеї італійців (яких вони сторіччями домагалися від слабнучої Візантії), ліквідовані їхні колонії на чорноморському узбережжі. Торгівля немусульман обкладалася подвійним митом. Прагнучи відновити своє становище, Венеція і Генуя вели у 1463-1479 pp. війну проти Туреччини.

Одним з важливих наслідків цієї безуспішної для італійських міст боротьби стала втрата генуезцями їхніх володінь у Криму. Зокрема, центр цих володінь м. Кафа (Феодосія) в 1475 р. потрапив під турецький контроль і перетворився на міцний осередок турецького панування на Кримському півострові. В 1475 р. султан оголосив про свій протекторат щодо Криму, де правила татарська династія Гіреїв.

Метод «Формую нове поняття»

ПАДИШАХ — ісламський монархічний титул, утворений поєднанням перських слів

 паті і шах. Використовувася в декількох ісламських монархіях на означення

правителя. 

ХАЛІФ – Халі́ф — титул ісламського правителя, як керівника вірян і наступника

Мухамеда, верховного глави ісламської громади

ЕМІР - (араб. امير‎, amīr, «вождь», «повелитель», «князь», «той, хто наказує, велить») —

 титул правителя або князя

ВІЗИР – вищий державний сановник в Османській імперії. в. були членами ради при султані (диван), призначалися на посади бейлербеїв (голів еялету - провінції, краю). Головний з них – великий в. (від 1327) – очолював вищу державну адміністрацію, відав фінансами і військ. справами, виконував обов'язки головнокомандувача  армією. Символом його влади була державна печатка. Йому підпорядковувалися інші відомства, а також бейлербеї Анатолії і Румелії (правителі азіатської і європейської частин Туреччини). Реальна влада великого в. часом посилювалася, часом – слабла, що залежало від багатьох обставин, у т. ч. невдоволень чи капризів султана, інтриг двірцевої знаті тощо.

ДИВАН – вищий орган виконавчої, законодавчої чи законо-нарадчої влади в ряді ісламських держав, а також титул керівника цього органу

СИПАХИ – різновид турецької важкої кавалерії, що став разом з яничарами основним військовим підрозділом, використовуваним Османською імперією.

ДЖИХАД - (араб. جهاد‎‎‎ — зусилля) — боротьба за те, що є для мусульманина найблагороднішою і найвищою метою. Джихад (старання, зусилля) — початково розумівся як боротьба на захист і за поширення ісламу

Османська імперія була, як уважають історики, “єдиною військовою державою середньовіччя”.  Деспотична бюрократична централізована монархія- таке тлумачення устрою держави у Вікіпедії). Держава, підпорядкована потребам війни. Провінцій (на початок ХVІ ст. їх було 16. Вони  поділялися на округи, їх правителі здійснювали як цивільні, так і військові функції, вони очолювали ополчення сипахів (воїн-кіннотник) і місцеві гарнізони яничар (гвардія султана, що набиралася з хлопчиків-рабів, які виховувалися у спеціальних школах-казармах як безжальні і віддані воїни).

Кожен ополченець (сипах) отримував у користування землю (вся земля в імперії була державною) і за це мусив брати участь у воєнних походах. У мирний час він мав проживати лише у своєму окрузі, де виконував поліцейські функції та обов'язки збирача податків. Сипахи отримували матеріальне забезпечення за рахунок державного податку з населення, розмір якого було чітко визначено.

Чиновники центрального апарату також отримували за службу землю — великі володіння, що їх заборонялося передавати у спадок. Проте, як правило, посаду батька займав син.

Така система управління імперією виявилась оптимальною на час, коли її територія зростала і землі було багато. Невеликі податки з селян компенсувалися великою воєнною здобиччю.

Про розвиток культури Османської держави можна дізнатися за посиланням -

https://www.youtube.com/watch?v=CtW-pKNoXfM

Рекомендую до перегляду:

Цікаві факти по  Османську державу – за посиланням:

http://tut-cikavo.com/kultura/istoriia/647-tsikavi-fakti-pro-osmansku-imperiyu

Коротко від блогера про історію Османської держави – з початку відео  до 5 хвилини https://www.youtube.com/watch?v=8jgxLzIG7ew

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

«Швидка відповідь»

1.  Чому туркам ­ сельджукам вдалося закріпитися на території Візантійської імперії?

2.  Яким чином утворилась Османська імперія?

3.  Як змінилась політична ситуація в Південно­ Східній Європі після утворення Османської імперії?

4. Кого називали «Залізний Кульгавець»?

5. У чому полягає основна причина підкорення Криму?

6. З’ясуйте становище держав Балканського півострова напередодні завоювання їх османами. Чому держави Балканського півострова не змогли стримати наступ османів?

7. Чим можна пояснити небажання країн Західної Європи допомогти Візантії?

8. Що допомогло туркам заволодіти Константинополем?

9. Чому хрестові походи проти османів виявилися невдалими?

10. З якою метою було створено військо яничар?

Отже, чи згодні ви з думкою англійського дослідника Лорда Кінросса про те, що  

„вступ турок у Європу не був якимось раптовим вторгненням. Подібно монгольському

походу через Азію. Скоріш за все, це був процес поступового проникнення, в наслідок

занепаду і падіння Візантійської Імперії»

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

У той час як у Західній Європі відбувалися процеси централізації, Реконкісти, тривала

Столітня війна, у Візантії теж мали місце події, які докорінно змінили політичну карту

Європи. Тут з’явилися турки-османи, які поступово захопили всю територію

Візантійської імперії, а в 1453 р. (рік завершення Столітньої війни) і її столицю —

 Константинополь. Ця подія була розцінена багатьма сучасниками як катастрофа —

було зруйновано один із центрів християнства.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте §18  підручника.

2. Зайдіть за посиланням https://padlet.com/yisluu69/yhfol0lxoq4a  , перегляньте додані

матеріали та складіть, запишіть і прикріпіть на дошці розповідь про долю одного із

захисників Константинополя або про події, сучасником яких він був. 

Або

створіть власне відео чи кліп про будь-кого із правителів Османської імперії

на власний вибір і прикріпіть на цій дошці.

Відповіді та ваші роботи можете розмістити на цій дошці. А ще у вас є можливість

прокоментувати ( за бажанням) 1-2 роботи ваших однокласників.

Дистанційне завдання  під час карантину  30.03 –03.04.2020 р

30.03.2020 р.    Всесвітня історія   7 – Б    Ийслуу Ніна Вікторівна

Тема: Землі Північно-Східної Русі в ХІ-ХVст.

Мета: сформувати уявлення учнів про виникнення і розвиток Московської держави; створити умови для розуміння причин об’єднання руських земель навколо Москви; розглянути перебіг подій боротьби за повалення монголо-татарського ярма; охарактеризувати діяльність московських царів Дмитрія Донського та Івана ІІІ; сприяти формуванню власного ставлення учнів до монгольських завоювань і взаємовпливу куль­тур;висловлювати думку щодо особливостей культури держав Північно-Східної Русі.

Тип уроку: комбінований.  

Обладнання: підручник, атлас, карти світу, інтернет-ресурси.

Основні поняття та терміни: віче, ярлик, баскак, боярська дума, боярська аристократична республіка, Судебник, зодчі.

 Основні дати і події: князювання Андрія Боголюбського (1157—1174 рр), Всеволод Велике Гніздо (1176—1212 рр.); 1223 р. – битва на р. Калка; Невська битва15 червня 1240 р. ; Льодове побоїще 5 квітня 1242 р.;1240 р. – захоплення монголами Києва; Іван Данилович Калита (1325—1341 рр.).;московський князь Дмитрій Іванович (1362—1389 рр.); 8 серпня 1380 р – битва на Куликовому полі; Василій І (1389—1425); Іван ІІІ (1462—1505); 11 листопада 1480 р.-  «стояння» на річці Угрі падіння монголо-татарського іга; 1497 р. збірник законів  Судебник.

Інтернет-ресурси:

https://drive.google.com/file/d/1ZlPoWzwCPhNTArceFkfBcR5UDwOc10jU/view?usp=sharing

-         Презентація  «Дидактичні матеріали до уроку»

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0  - Невська битва

https://www.jnsm.com.ua/h/0405N  - Льодове побоїще

http://litopys.org.ua/old14_16/old14_21.htm  -  знайомство з документом  «Сказання про Мамаєве побоїще» https://docs.google.com/document/d/1dPXrIrgfHJC5KFKKt5TL01c1JZK4XHwKPSMyoO1Ie4w/edit?usp=sharing  -  зайти за посиланням і виконати завдання 1-3

https://pidruchniki.in.ua/vsesvitnya-istoriya-7-klas-o-v-gisem-o-o-martinyuk-2015  --  підручник 7 клас всесвітня історія

Очікувані результати. Після цього уроку учні зможуть: називати хронологічні межі існування Новгородської боярської республіки, правління Дмитра Донського та Івана ІІІ, дату Куликовської битви;   показувати на карті території Новгородської боярської республіки та Московської держави у різні часи Середньовіччя, напрямки походів монголів та місця головних битв; застосовувати та пояснювати на прикладах нові терміни та поняття; описувати пам’ятки культури Московської держави; оцінювати внесок культури країн Північно-Східної Русіу світову культуру.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент. Взаємне привітання. Перевірка готовності учнів до уроку. Організація уваги учнів: побажання  гарного  настрою,  цікавої  роботи, нових  знань  та  відкриттів.

II. Актуалізація опорних знань та вміньучнів

Бесіда за запитаннями:

1)     Яку роль в історіїпольської держави  відіграв король Казимир III Великий?

2)     Що підштовхнуло Польщу й Литву до союзу?

3)     Чи означала унія об’єднання двох країн?

4)     Яке значення мала Грюнвальдська битва?

5)     Чому поразку в битві з імператором

6)     Оттоном І не можна вважати негативним фактом угорської історії?

7)     Охарактеризуйте склад учасників гуситського руху.

8)     Які зміни принесли гуситські війни Чехії?

Вправа «Конкурс знавців». Співставте історичні особистості з державами, пов’язаними з

 ними.

Польське королівство –

Угорське королівство -

Чеське королівство -

1)     Іштван І, 2) Казимир ІІІ, 3) Ян Жижка; 4) Ягайло; 5) Болеслав ІІІ; 6) Ян Гус; 7) Маріаш Корвін.

Установіть хронологічну послідовність подій, і ви прочитаєте назву міста, з яким ми сьогодні познайомимся.

В — прийняття «Золотої булли», що надавала привілеї та пільги феодалам.

О — проголошення Чехії королівством.

О — повстання в Празі, початок гуситських війн.

О — Грюнвальдська битва.

Д — поразка таборитів у битві під Ліпанами, завершення гуситських війн.

Н — угорський князь Іштван об’єднав племена та став королем.

Г — укладення Кревської унії.

Р — страта Яна Гуса.

Відповідь: Новгород.

ІІІ. Оголошення теми, мети, визначення очікуваних результатів уроку; мотивація пізнавально діяльності учнів.

 ІV. Опрацювання нового навчального матеріалу.

План уроку

1.Володимиро-Суздальське князівство

2. «Пан Великий Новгород»

3. Невська битва та Льодове побоїще

4. Монгольська навала, золотоординське іго.  

5. Початок піднесення Москви

6. Правління Дмитрія Донського, Куликовська битва

7. Становлення Московської держави. Іван ІІІ

8. Культура Московської держави

1. Володимиро-Суздальське князівство

Самостійна робота з підручником ст.177-179  . Відповіді на питання:

Коли і як утворилося Володимиро-Суздальське князівство?

Які наймогутніші князі Володимиро-Суздальського князівства?

      Починаючи з 30-х рр. XII ст. Київська Русь стала розпадатися на окремі самостійні князівства. До середини XII ст. вона розпалася на 15 князівств, які лише формально залежали від Києва. На початку XIII ст. на Русі вже існувало близько 50 земель-князівств. Одним із наймогутніших князівств було Володимиро-Суздальське.

       Північно-Східна Русь завжди була далекою окраїною східнослов'янських земель. До IX ст. тут жили фіно-угорські та балтські племена. Лише на зламі ІХ—Х ст. сюди з новгородської землі почали переселятися ільменські словени, а з південного заходу — в’ятичі.

      Чому східні слов’яни переселялися в глухі, забуті Богом місця, що приваблювало їх тут? По-перше, у межиріччі Волги, Оки та Клязьми було досить придатної для рільництва землі. За наполегливої праці ці землі могли дати людині все необхідне для життя. По-друге, Північно-Східна Русь майже не страждала від нападів загарбників.

       У ХІ—ХІІ ст., коли ці землі стали найактивніше заселятися, тут поряд зі старими містами (Ростов, Муром, Рязань) виникли нові — Ярославль, Суздаль, Володимир-на-Клязьмі, Переяславль-Залеський та ін. Володимиро-Суздальське князівство, яке спершу називали Ростовським, потім Ростово-Суздальським (за назвами головних міст — Ростова і Суздаля) набуло піднесення за князя Юрія, прозваного Долгоруким.

Юрій Долгорукий

        Своє прізвисько Юрій Долгорукий отримав, мабуть, за намагання приєднати до своїх земель якнайбільше нових територій. Він вів боротьбу за загарбання Новгорода, утручався у справи далекого Галицько-Волинського князівства і намагався закріпити за собою великокняжий престол у Києві. Юрій Долгорукий постійно воював із Волзькою Булгарією, яка намагалася перешкоджати торгівлі купців його князівства, блокуючи шляхи на Схід і Каспій. З ім'ям Юрія Долгорукого пов'язана перша літописна згадка про місто Москва. У 1147 р. він написав до свого тимчасового союзника в міжкнязівських усобицях чернігівського князя Святослава Ольговича: «Прийди до мене, брате, у Москов», запрошуючи на переговори. Ця дата вважається часом заснування Москви — столиці сучасної Росії. Двічі за своє життя Юрій Долгорукий захоплював Київ, володіння яким залишалося символом першості для руських князів. У 1157 р. Юрій Долгорукий раптово помер (за деякими свідченнями — від отрути).

      Юрій Долгорукий залучав до переселення на свої землі селян з інших князівств, надаючи їм спочатку різноманітні пільги, сприяв господарському освоєнню нових земель. Він був одним із перших видатних державних діячів Північно-Східної Русі, за якого ці землі перетворилися на могутнє Ростово-Суздальське князівство.

      Коли Юрій Долгорукий після тривалої боротьби завоював Київ і осів там, він переселив сюди й свого сина Андрія. Однак Андрій, який не любив це місто, усупереч волі батька повернувся в Ростово-Суздальську землю. Своєю столицею він зробив Володимир-на-Клязьмі.

        Після смерті Юрія Долгорукого князем тепер уже Володимиро-Суздальського князівства —  став Андрій Боголюбський (1157—1174 рр.). 

Як і його батько, він улаштовував військові походи проти Новгорода, Волзької Булгарії та Києва. Однак якщо батько бажав посісти великокняжий київський престол, то син вирішив просто знищити давню столицю Русі. У 1169 р. військо Андрія Боголюбського штурмом узяло Київ і пограбувало його.

      Більшість воєнних походів Андрія Боголюбського були невдалими. У поразках він звинувачував бояр і влаштовував розправи. Зрештою бояри-змовники вбили свого князя.

      Після боротьби за владу між братами Андрія Боголюбського, новим князем став Всеволод Велике Гніздо (1176—1212 рр.). Своє прізвисько він отримав за те, що мав вісім синів і вісім онуків — усі наступні князі володимирські й московські до Івана Грозного включно були його нащадками.

Постать в історії

Всеволод посів княжий престол у 22-річному віці й княжив 36 років. Він мав титул великого князя володимирського і вважався наприкінці XII ст. найсильнішим князем у Східній Європі. Автор «Слова о полку Ігоревім» поетично оспівував могутність князя: «Великий князю Всеволоде! Ти можеш Волгу веслами розплескати, або Дон шоломами своїх вогнів вичерпати». Всеволод продовжував політику свого брата Андрія Боголюбського, вів війни проти сусідів, але, на відміну від нього, набагато успішніше. Причина цього полягала не лише у військовій вдачі князя, а й у тому, що він зумів спершу навести лад у своєму князівстві.

      На початку свого правління всі сили Всеволод спрямував на боротьбу проти боярства, яке не бажало посилення князівської влади. У цій боротьбі він спирався на міста і дворянство. Саме за нього у Володимиро-Суздальському князівстві почала збільшуватися кількість дворян — людей, які служили князеві й отримували за це землю, прибутки та інші привілеї. Дворяни обіймали всі основні посади в князівстві: у війську, судочинстві, збиранні податків. Підкоривши своїй владі бояр, Всеволод став чимраз більше втручатися в справи інших князівств і вести війни проти сусідів. Він підкорив Рязанське князівство і у 1183 р. здобув блискучу перемогу над Волзькою Булгарією. Проте підкорити Новгородську землю не зміг.

     Ще за життя Всеволод почав надавати окремі наділи своїм синам. Після смерті Всеволода Велике Гніздо 1212 р. єдине Володимиро-Суздальське князівство було переділене на сім окремих князівств. А згодом розпалося на окремі землі-князівства.

2. «Пан Великий Новгород»  Питання :

Чому Новгород називали боярською республікою?

Робота з картою:

Як географічне положення міста впливало на      його розвиток? Подумайте і сформулюйте відповідь за поданим початком:

Піднесенню Новгорода сприяло…………. .

Багаті новгородські купці вивозили й успішно торгували ..( З ким?)………………………………………………... Особливо активною була торгівля із Західною………….., насамперед з німецькою Ганзою.

Самостійна робота( обрати правильні відповіді):

Новгородці вивозили:

Новгородці завозили:

хутра, віск, мед, шкіри, срібло, золото, мідь, бронзу,  льон, коштовне і напівкоштовне каміння, зброю, свічки, шуби і шапки

Робота зі схемою  на ст..181

Повноваження посадових осіб Новгородської республіки

Робота з термінами: віче, боярська дума, боярська аристократична республіка

Бояри– панівна верства населення Новгорода («золоті пояси»). Боярська дума – виборний орган управління у Новгороді.

Новгород – це боярська аристократична республіка, бо вища влада належала загальноміському віче – це збори всього вільного чоловічого населення. Віче мало право оголошувати війну й укладати мир, затверджувати закони, запрошувати та усувати князів. На ньому обирали посадника - голову новгородського уряду, тисяцького - командира міського ополчення та єпископа (пізніше - архієпископа).

Новгородці самі запрошували князя, однак чітко обмежували його повноваження. Князь не мав права володіти в Новгородській державі землею і розпоряджатися міською скарбницею. Практично він не правив Новгородом, а служив йому: був найманим воєначальником і вирішував деякі судові справи. Якщо ж князь не виконував установлених правил чи невдало командував військом, новгородці, не вагаючись, виганяли його з міста.

Завдання:Порівняйте управління Новгородом з міським управлінням у країнах Західної Європи, зокрема Італії. Де, на вашу думку, представництво народу було більш вагомим?

3. Невська битва та Льодове побоїще

 XIII ст. вся Прибалтика, крім Литви, опинилася під владою хрестоносців. Рицарі наблизилися до північно-західних кордонів руських князівств, але зупинятися не збиралися, оскільки серйозного опору зустріти не сподівалися.

      Боротьба за руські землі виявилася набагато важчою, ніж уявляли собі хрестоносці. Руські князі вміло командували своїми дружинами, які завдали чимало відчутних поразок рицарям. Князь Ярослав Всеволодович на чолі новгородського і переяславського війська вщент розбив хрестоносців 1234 р. під Юр’євом. Навесні 1238 р. князь Данило Галицький розгромив тевтонських рицарів, що захопили місто Дорогичин. За словами літописця, Данило проголосив напередодні битви: «Не личить держати нашу Батьківщину крижевникам (хрестоносцям)!». То були перші перемоги руських князів над завойовниками.

Але на цьому боротьба не припинилася. Мечоносці й тевтонці, зазнавши 1237 р. значних утрат у боротьбі проти русичів, об’єдналися. Східна частина Тевтонського ордену дістала назву Лівонський орден. Із Німеччини прибули на допомогу нові численні загони рицарів і почали готуватися до наступу.

     Першого удару завдали шведи. Улітку 1240 р. вони висадилися на землях Новгородської республіки біля гирла Неви. Частина шведських рицарів висадилася на лівий берег Неви і розбила там табір, а частина залишилася на кораблях поряд із ним.

      Коли про висадку шведів дізнався 18-річний новгородський князь Олександр Ярославович, він вирішив діяти швидко й рішуче На чолі невеликої новгородської дружини він рушив назустріч ворогові й 15 червня 1240 р. зненацька напав на шведський табір. Після запеклої боротьби шведи ганебно втекли на свої кораблі, залишивши табір і поранених, і відпливли додому. У тій битві загинули понад 200 знатних рицарів. Перемога над шведами принесла князеві Олександру Ярославовичу гучну славу та ім’я Невський.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0

      Того ж року перейшли в наступ німецькі рицарі. Вони заволоділи Псковом і всією Псковською землею та вторглися в Новгородську землю. Боротьбу проти загарбників знову очолив Олександр Невський. Він звільнив загарбані землі і рушив проти головних сил ордену. Вирішальна битва відбулася 5 квітня 1242 р. на кризі Чудського озера і закінчилася блискучою перемогою русичів. Її назвали Льодовим побоїщем.

https://www.jnsm.com.ua/h/0405N

     Наступного року хрестоносці неодноразово намагалися поновити наступ, але щоразу полки Олександра Невського відбивали ці напади. У 1243 р. було укладено мир, за яким установлювався кордон між Новгородом і Лівонським орденом. Перемоги руських князів зупинили наступ рицарів-хрестоносців на Схід.

4. Монгольська навала, золотоординське іго.  

Гра «Tabularasa». Опрацювавши текст підручника (С.181-184), виконайте завдання.

1)     Хто і коли об’єднав монголів в єдиний народ? (Чингісхан на початку ХІІІ ст.)

2)     Назвіть території, завойовані монголами (Північний Китай, Південний Сибір, Середня Азія)

3)     Коли і де вперше зійшлись русичі з монголами? (1223 р. на р. Калка)

4)     У чому полягали переваги монгольського війська порівняно з військом русичів?

5)     Хто очолив похід монголів на Русь? (Хан Батий, онук Чингісхана)

6)     Як називалась столиця Золотої Орди? (Сарай)

7)     Охарактеризуйте систему панування монголів на завойованих територіях (ярлики – данина – баскаки)

8)     Чому у ХІV ст. центр економічного і політичного життя перемістився до Москви? (Вигідне географічне положення: перетин торгівельних шляхів і менші набіги монголів)

.   На початку XIII ст. в далеких степах на північ від Великої Китайської стіни під владою Чінґісхана (Темуджина) об'єдналися монгольські племена. Європейці часто називали монголів «татарами», за назвою одного з племен, яке підкорили монголи.

    

 Майбутній великий хан монголів Темуджин народився між 1155 і 1167 рр. (китайські та іранські джерела наводять різні дати його народження). У стародавній легенді про народження Темуджина говориться, що він був сином голубого вовка і дикої лані. Насправді його батьком був вождь одного з могутніх родів південних монголів. Батька майбутнього великого хана отруїли, коли хлопчику ще не виповнилося восьми років. Очолюване батьком об'єднання монголів розпалося. Коли Темуджин підріс, він зібрав дружину і приступив до відновлення влади батька. У драматичній боротьбі він неодноразово опинявся за крок до загибелі. Проте Темуджин зміг об 'єднати більшість монгольських племен. Його вважали безжалісним і підступним стосовно ворогів. За необхідності він міг відступити, а для досягнення своєї мети використовував будь-які засоби. Так, Темуджин не зупинився навіть перед убивством брата, якого запідозрив у змові. Завдяки власним зусиллям він пройшов важкий шлях від напівжебрака до вождя всіх монголів. У результаті цього 1206 р. на курултаї (зібранні) вождів племен, які визнали його владу. Темуджина проголосили Чингіс Каганом («Царем Всесвіту»). Так була заснована Монгольська держава.

     Підкоривши собі більшість монголів, Чингісхан здійснив ряд перетворень, що зміцнили його владу, а згодом сприяли успіхам у завойовницьких походах. Зокрема, було запроваджено десяткову систему організації суспільства й армії.

Усе доросле населення поділялося на тумени (10 тис. осіб), тисячі, сотні й десятки. Десяток зазвичай збігався з однією монгольською родиною. Такий поділ зберігався як у мирний, так і у воєнний час. На чолі кожного загону (десятку, сотні й та ін.) стояли командири, які призначалися з кращих воїнів. Було чітке підпорядкування нижчого вищому. Якщо хоча б один із десятку тікав із поля бою або зраджував свого хана, то покаранню підлягав увесь десяток, якщо в зраді був винний десяток, у цілому — каралася сотня.

     Ці перетворення дали змогу Чингісхану створити могутнє військо. Завдяки цьому порівняно нечисленний народ (близько 100 тис. воїнів: у кочовиків воїном був кожен четвертий або третій) зміг підкорити своїй владі півсвіту. Перший завойовницький похід монголів був спрямований проти Китаю (імперія Цзінь).

     У 1236 р. очолив похід онук Чингісхана Бату (Батий). Армія монголів (30—40 тис. воїнів) рушила на захід. Першою жертвою стала Велика Булгарія, після чого монголи підійшли до кордонів Рязанського князівства. Батий вислав до рязанців послів за «десятиною», тобто вимагав дати йому десяту частину людей, коней, зброї. На це рязанський князь Юрій відповів: «Тільки коли нас не буде, усе те ваше буде». Після облоги монголи захопили Рязань й убили князя разом з усіма жителями. Далі орда рушила на Володимиро-Суздальське князівство. По дорозі монголів наздогнав загін рязанського боярина Євпатія Коловрата. 1700 воїнів мужньо напали на орду, завдавши їй значних утрат, проте не змогли здолати сильне монгольське військо і були вбиті. Володимиро-Суздальський князь Юрій Всеволодович від'їхав на північ своїх володінь збирати сили, давши наказ обороняти Володимир-на-Клязьмі. Монголи взяли місто в якому загинула княжа сім'я. Сам князь через необачність був несподівано атакований монголами в таборі на річці Сіть й загинув разом зі своїм військом.

   Пограбувавши князівство, монголи рушили на Новгород. По дорозі вони затрималися на два тижні під стінами містечка Торжок, яке мужньо оборонялося.

     Весняне бездоріжжя і втрати змусили Батия повернути назад. У верхній течії Оки орда несподівано застрягла на сім тижнів біля Ковельська. «Зле місто», як його назвали монголи, зрештою було захоплено, а всі його жителі загинули.

      Після відпочинку і поповнення загонів 1239 р. орда знову рушила в похід, тепер уже на південь. Розоривши Чернігівське і Переяславське князівства, узимку 1240 р. монголи після облоги захопили Київ. Останнім пунктом оборони Києва стала Десятинна церква. Хоробрі захисники міста загинули під уламками будівлі.

      Після загарбання Києва Батий рушив далі на захід. Він із вогнем і мечем пройшовся землями Галицько-Волинського князівства, спалив Володимир, Галич та інші міста.

      Розоривши руські князівства, війська монголів не зупинилися. Похід у Європу, як і всі попередні, був ретельно підготовлений. Монголи пройшлися Польщею, Угорщиною, Чехією, Далмацією, Сербією, Болгарією. Повернувшись у степи в 1242 р., монголи заснували в Причорноморських і Прикаспійських землях державу, що дістала назву Золота Орда, яка, установивши своє панування, відіграла важливу роль у подальшій історії руських князівств.

Золота Орда була складовою частиною величезної імперії Монголів, що розкинулась від Тихого океану до Чорного моря. Це була найбільша імперія в історії людства

Робота з термінами:

Баскак- монголо-татарський воєначальник, урядовець і намісник золотоординського хана

Ярлик – (від тюркського ярл-ек — наказ, веління) — грамота від сеньйора підлеглому, якою визнаються права підлеглого на володіння його підконтрольною територією. Отримання грамоти встановлює між надавачем і отримувачем стосунки «господар — слуга»

5. Початок піднесення Москви

Завдання: Визначте причини піднесення Москви та перетворення її на центр об’єдняння земель Північно-Східної Русі і запишіть у зошит

    1147 р. уважають роком заснування Москви за князювання володимиро-суздальського князя Юрія Долгорукого. Проте центром самостійного князівства вона стала лише в XIII ст. після монголо-татарської навали. Імовірно, її першим князем був Михайло Ярославич Хоробрий (1247—1248 рр.). Остаточне виокремлення Московського князівства датується 70-ми рр. ХІІІ ст. Доти Московське князівство входило до складу Володимирського князівства.

    Родоначальником династії московських князів став молодший син Олександра Невського — Данило. Це удільне князівство було одним із найменших. До нього входили околиці Москви радіусом 40 км. За Данила Олександровича відбулися перші територіальні надбання: 1301 р. він захопив у Рязанського князівства Коломну, 1302 р. за заповітом бездітного князя оволодів Переяславом. У 1303 р. його син Юрій захопив у Смоленського князівства Можайськ. Усе своє життя Юрій провів у боротьбі проти тверського князя за Велике князівство Володимирське, але загинув в одній із сутичок. По смерті Юрія князем став його брат Іван Данилович Калита (1325—1341 рр.). Слово «калита» означав «грошовий мішок». Це був князь-скнара. Про його багатства ходили легенди, проте все воно могло вміститися в одній скрині. Володіння Калити були значно меншими, ніж сучасна Московська область. Проте за його правління сталися вагомі перетворення, що змінили долю Московського князівства.

    Заповітною мрією московських князів було отримання ханського ярлика на велике князювання, а це означало право на збирання данини для Золотої Орди. Основним суперником Москви в боротьбі за ярлик було Тверське князівство. У боротьбі між князівствами застосовувалися будь-які засоби: підступи, доноси, убивства. Зрештою, ярлик у 1328 р. дістався Івану Калиті. Політику Івана Калити продовжили його сини й онуки.

Ярлик (тюркською «указ») — грамота золотоординських ханів, що давала право на управління князівствами або окремими областями.

Вчитель У якому році було засновано Москва?

Які фактори сприяли піднесенню Московського князівства?

6. Правління Дмитрія Донського, Куликовська битва

Завдання: У якому році відбулась Куликовська битва? Складіть план розповіді про Куликовську битву( ст.186-187)

    У 1362 р. московським князем став дев'ятилітній Дмитрій Іванович (1362—1389). Молодому князеві довилося обстоювати своє велике князювання в боротьбі проти суперників: рязанських, нижньогородських, тверських князів. Також у Москви з'явився новий ворог — Литва. Князь Ольґерд у 1368, 1370, 1372 рр. ходив походами на Москву і двічі брав її в облогу.

        На відміну від своїх попередників, Дмитрій більшість питань вирішував силою, а не хитрістю та обманом. Майже кожен рік йому доводилося воювати. У 1375 р. Дмитрій, організувавши великий похід проти Твері, примусив її визнати його владу і відмовитися від претензій на велике князювання. Також він припинив платити данину Орді та 1389 р. першим із князів передав владу своєму синові Василію І без дозволу Орди. Тим давній союз між Москвою та Ордою було розірвано. Москва заявила про свій намір позбавитися монгольського панування. Здійсненню такої політики сприяло те, що в Орді відбувалася боротьба за владу між її правителем Мамаєм, що поширював свою владу на її західні володіння, і Тохтамишем, що підпорядкував собі середньоазійські степи.

      Але було зрозумілим, що позбавитися монгольського панування буде нелегко. Обидві сторони ретельно готувалися до вирішальної битви. Мамай зібрав величезне військо (за різними відомостями — від 100 до 200 тис. воїнів) із татар і найманців ґенуезців, а також уклав союз із литовським князем Ягайлом, який рухався на допомогу Мамаєві з 80-тисячним військом. Дмитрій Іванович теж зібрав велике військо — 100—150 тис. воїнів.

      Обидва війська зійшлися на Куликовому полі, де в Дон впадає річка Непрядва.

    Якщо вірити літописцю, бій розпочався вранці 8 серпня 1380 р. з двобою татарського воїна Челубея і московського Олександра Пересвєта. В цьому бою татари зазнали поразки. За перемогу на Куликовому полі Дмитрія Івановича прозвали Донським. Ця перемога, хоч і не покінчила остаточно з татарським пануванням, але підірвала сили Орди.

     Розгромленого Мамая схопив хан Тохтамиш і стратив. Було відновлено єдність Золотої Орди під владою Тохтамиша У 1382 р. він несподівано підступив до Москви і спалив її. Дмитрій швидко відбудував столицю, але йому знову довелося визнати зверхність Орди і навіть відправити заручником свого малолітнього сина Василія.

     Сам Дмитрій несподівано помер 1389 р. В історії він залишився як організатор перемоги на Куликовому полі та будівник перших кам’яних стін навколо Москви. Ці стіни будувалися з білого каменю, і відтоді ЇЇ називають білокам’яною. Крім того, Дмитрій здійснив ще одну справу, яка мала далекосяжні наслідки для Московської держави. Він змінив систему успадкування престолу, яка існувала ще з часів Київської Русі. Він домігся від свого брата Володимира Андрійовича, що прославився під час Куликовської битви і дістав прізвисько Хоробрий, відмовив від права престолонаступництва на користь сина Дмитрія — Василія. Тепер влада від великого князя, а згодом царя, переходила від батька до сина, а не до брата. Ще одним наслідком правління Дмитрія Донського стала остаточна перемога Москви в боротьбі проти Твері за володіння Великим князівством Володимирським, яке остаточно стало вотчиною наступників князя. Цей факт перетворив Москву на одного з регіональних лідерів (поряд з Ордою і Литвою), що змінювало ситуацію у Східній Європі.

Цікаво знати:

Знайомство з документом  «Сказання про Мамаєве побоїще».

http://litopys.org.ua/old14_16/old14_21.htm

7. Становлення Московської держави. Іван ІІІ

Завдання:складіть і запишіть в зошит таблицю «Діяльність князя Івана ІІІ

Внутрішня політика Івана  ІІІ                                        Зовнішня політика Івана ІІІ

       По смерті Дмитрія Донського його наступником став син Василій І (1389—1425). Він не відзначався ані гучними перемогами, ані великими реформами. Проте за його правління було зроблено першу спробу приєднання значних володінь і створено ту соціальну базу, на яку спиралася влада великого князя — боярство. Це були великі землевласники, які отримали свої землі в спадок і походили з родів удільних князів.

      У 1393 р. Василій І ліквідував Нижньогородське князівство і приєднав його до Москви. Але на шляху до подальших придбань Москви стати Литва й Орда.

     Майже 25 років правління вже в новому, XV ст. були для Москви тяжкими: три війни проти Литви; перший набіг кримських татар під проводом Єдигея в грудні 1408 р., що був занадто спустошливим для Москви; постійні конфлікти з Новгородом, а на додаток смерть старшого сина, наступника Івана, що призвела до відродження старого конфлікту — хто правитиме по смерті великого князя — син, брат чи небіж.

Переміг у міжусобній боротьбі Василій II, який у цій боротьбі втратив зір, за що дістав прізвисько Темний.

Василій II (1425—1462) продовжив політику зміцнення Москви як центру Північно-Східної Русі 

Усі, хто зазіхав на його владу, підлягали знищенню. Успіхи його політики були забезпечені не особистими рисами князя, а його радниками. Свою недалекоглядність він особливо переконливо виявив у заповіті, яким знову переділив князівство на уділи для синів. Проте, попередня централізаторська політика пустила настільки могутнє коріння, що нового розпаду володінь не сталося.

Його наступник Іван ІІІ (1462—1505) продовжив політику, започатковану його попередниками. У 1471 р. московське військо рушило на Новгород. На річці Шелоні відбулася битва, у якій новгородці зазнали поразки. Новгород потрапив у залежність від Москви. У 1492 р. новгородський вічовий дзвін — символ незалежності міста — було знято і відвезено до Москви. Відтоді всі новгородські землі остаточно ввійшли до складу Московської держави.

      Із приєднанням Новгорода землі головного суперника Москви — Твері — опинилися в оточенні, і 1485 р. тверичі визнали владу Івана ІІІ. Того ж року Іван III оголосив себе «государем всея Русі», в офіційних документах почала з’являтися назва «Росія». До того ж його одруження з візантійською принцесою Зоєю (після хрещення — Софією) Палеолог дозволило Москві претендувати на роль центру православ'я після загибелі Візантійської імперії. З'явилася сумнівна теорія, що Москва — це третій Рим. Для підтвердження своїх претензій Москва запозичила державний герб Візантії — двоголового орла.

      Зростаюча могутність дала змогу Івану ІІІ остаточно позбутися монгольської залежності. У 1476 р. він перестав сплачувати данину, а 1480 р., коли хан Ахмед посунув на Москву військо, вивів йому назустріч своє. Тиждень стояли два війська на протилежних берегах Угри, не наважуючись розпочати битву. Зрештою 11 листопада 1480 р. ханське військо відступило. Цей день уважається датою падіння монголо-татарського іга.

При великому князі існував дорадчий орган — Боярська дума, членів якої князь призначав із числа знаті. До порад Думи князі, як правило, дослухалися.

      Важливою справою Івана ІІІ було створення в 1497 р. першого збірника законів Московської держави — Судебника. У ньому було чітко визначено владні повноваження посадових осіб, норми покарання за злочини. Судебник також започаткував юридичне оформлення залежності селян від їхніх землевласників. Було встановлено Юріїв день (26 листопада), за тиждень до якого і тиждень по якому селянинові дозволялося переходити до нового господаря. Крім того, Іван III започаткував створення центральних урядових установ — приказів, що відповідали за певну, доручену їм ділянку управління державою.

      Отже, за Івана ІІІ було в основному завершено об’єднання земель Північно-Східної Русі в єдину Московську державу, зміцнено владу великого князя, який став іменуватися государем. На карті Європи постала нова централізована держава, що розпочала боротьбу за панування у Східній Європі.

Робота з термінами:

Судебник –( Судебник Ивана III) (1497 р.) — перша російська загальнодержавна збірка законів, найважливіша пам'ятка юридичного характеру Московії кінця XV сторіччя за Великого князівства Московського. Створений в часи правління Івана III.

Зодчий - художник-будівельник, архітектор

8. Культура Московської держави

Завдання: скласти логічний ланцюжок слів і словосполучень, що стосуються рис культури Північно-Східної Русі в ХІ-ХV ст.

Орієнтовна відповідь учнів: Новгородські школи – берестяні грамоти – «абетки» на дощечках – літописи – мініатюри – «ходіння» (Афанасій Нікітін) – кам’яне будівництво (зодчество) – іконописання (Феофан Грек та Андрій Рубльов) – ікона «Трійця» А. Рубльова.

     Монголо-татарська навала остаточно визначила розбіжність історичних долей різних частин колишньої Київської Русі. Відповідно, це значно вплинуло і на культурні процеси. Ті регіональні відмінності, які існували за часів Русі, стали ще більш відчутними. Культура Північно-Східної Русі формувалася на основі культурних надбань Володимиро-Суздальського, Новгородського, Псковського та інших князівств.

     Монголо-татарська навала завдала значних збитків культурі цього регіону: зруйновано і знищено безліч пам'яток, утрачено валику кількість ремісничих спеціальностей; до мінімуму зведено попит на мистецькі витвори; перервано традиції в розвитку культури. Лише на межі ХІІІ—ХІV ст. стало відчутне пожвавлення культурного життя, а із середини XIV ст. почалося піднесення, центром якого стала Москва. Це було пов'язано з тим, що Москва стала центром об’єднання земель Північно-Східної Русі, а згодом очолила боротьбу проти монголо-татарського іга.

    Перлиною забудови Кремля вважається Успенський собор. Зведений за зразком собору у Володимирі, він став кафедральним храмом митрополита всея Русі. 

Тут вінчали на царство, збирали Земські собори. На соборній площі було збудовано Архангельський собор як усипальню великих князів. Дещо раніше було зведено Грановиту палату — приміщення для проведення урочистих прийомів. Архітектурною відзнакою споруд стали куполи у вигляді цибулі й шатрові чотирискатні дахи.

     Наочним пожвавленням культурного життя стало кам'яне монументальне будівництво, що наприкінці XIV ст. набуло широкого розмаху. Щоправда, кам’яні споруди московських майстрів помітно поступалися зразкам володимиро-суздальської архітектури. Витвори московських архітекторів у Звенигороді й Загорську, які збереглися до наших часів,— це порівняно невеликі храми. Усі спроби самостійно відновити будівництво великих храмів не мали успіху. Так, Успенський собор у Москві завалився, коли його зводили. Лише після запрошення італійських майстрів удалося реалізувати проекти московських царів. Хоча архітектурний ансамбль Московського Кремля будувався за допомогою італійців, він мав усі риси, притаманні російській культурі.

      Але внесок майстрів Московської держави в скарбницю світової культури не обмежується архітектурним ансамблем Кремля. Візитною карткою Московії став іконопис. Найвидатнішим іконописцем був Андрій Рубльов. Він розписав собори в Троїцькому монастирі (місто Загорськ), Звенигородці, Успенський собор у Володимирі. У творах А. Рубльова приваблює прагнення відобразити мрію про спокійний урівноважений духовний світ людей, які служать високим ідеалам.        Найвідомішим його твором є ікона «Трійця». Традиційний біблійний сюжет живописець наповнив глибоким поетичним і філософським змістом. Усупереч канонам, він у центрі композиції розмістив чашу — символ жертовної смерті, а по колу — трьох ангелів. Усі елементи ікони гармонійно поєднані, передаючи головну ідею твору — самопожертви як найвищого стану духу, який створює гармонію життя.

      Нові історичні реалії вплинули і на літературу Північно-Східної Русі. Після короткої перерви відновилася традиція літописання.

       Найвизначною літописною пам’яткою епохи є Лаврентіївський літопис, який доводить опис подій до 1305 р. Перший Московський літопис з'явився лише на початку XV ст. Укладений митрополитом Кіпріаном, він містить відомості про всі землі колишньої Київської Русі. У середині XV ст. в Москві з’являється і перша всесвітня історія — «Хронограф».

      До XIV ст. належить поява нового фольклорного жанру — історичної пісні. Прикладом цього є «Пісня про Щелкана Дудентійовича», у якій знайшли опис реальні події 1237 р. у Твері — антиординське повстання.

      У Північно-Східній Русі продовжувалося і складання подвижниками православної церкви (митрополит Петро, Сергій Радонежський) «Житій».

Підсумовуємо: які основні риси культури Московської держави?

V. Систематизація, узагальнення вивче­ного на уроці.

Бесіда за запитаннями:

1)     Чому місто називали «Пан Великий Новгород»? Про що свідчить існування тут особливої форми правління?

2)     Які наслідки мала для Північно-Західної Русі роздробленість? Чим можна пояснити успіхи монгольського завоювання?

3)     Чому князь Дмитрій наважився відкрито виступити проти Орди?

4)     Яке значення мала перемога на Куликовому полі?

5)     Яким чином сприяв Іван III об’єднанню країни?

6)     Що означає політика «збирання руських земель»?

VІ. Підведення підсумків уроку. Оцінювання.

VІI. Домашнє завдання.

1. Опрацювати параграф 17 підручника.

2.Зайти за посиланням і виконати завдання 1-3: https://docs.google.com/document/d/1dPXrIrgfHJC5KFKKt5TL01c1JZK4XHwKPSMyoO1Ie4w/edit?usp=sharing

Виконання завдань 1-3 потребує встановлення розширення Google Документи офлайн. Надіслати роботи можна до 02.04.2020 року також на пошту: Ljwz1991@ukr.net

20.03.2020

Всестітня історія    7-Б    Ийслуу Н.В.

Тема уроку:  Центральна та Східна Європа

Ви дізнаєтеся:

·        Як виникли і розвивалися держави західних і південних слов`ян (Чехія, Польща, Болгарія)?

·        Які наслідки мала діяльністьслов`янських просвітників Кирила і Мефодія?

·        Хто такий Ян Гус і що таке Гуситські війни?

·        Яку роль відігравала Угорщина в середньовічній Європі?

·        Чому у Середні віки велась така запекла боротьба за панування у Центральній і Східній Європі між різними державами?

·        З якою метою Литва і Польща уклали між собою унію?

1. Перші держави західних слов`ян. Діяльність слов`янських  просвітників Кирила і Мефодія

Слов’яни, як і германці, відіграли велику роль у загибелі Римської імперії та формуванні нової середньовічної європейської цивілізації. На початку нашої ери слов’яни, як вважає більшість вчених, мешкали між Віслою і Дніпром. Протягом VI – VII ст. відбувалося велике розселення слов’ян. Вони зайняли значну територію і поділилися на три групи — західну, східну і південну. Від цих трьох груп беруть початок сучасні слов’янські народи.

Три гілки слов'ян

Після розселення почалася боротьба слов’ян проти сусідніх народів і держав. Завоювати і поневолити слов’ян намагалися авари, франки, угорці, німці. Водночас боротьба за “оволодіння душами” слов’ян розгорнулася між східною християнською церквою і західною, оскільки слов’яни були язичниками. Суперництво Сходу і Заходу за вплив на слов’ян визначало їхню подальшу долю.

Найдавнішою державою, утвореною західними слов’янами, вважають князівство Само, яке виникло на землях сучасної Чехії та Моравії. Постало воно 623 р., коли князь Само об’єднав слов’ян для боротьби проти Аварського каганату. Князь, як повідомляють літописи, спершу був франкським купцем, вів торгівлю зі слов’янами, а потім став їхнім військовим вождем. За походженням він вірогідно слов’янин. До складу його держави входили, крім чехів, також південні слов’яни (словени) і полабські слов’яни (сорби). Держава князя Само проіснувала 35 років і розпалася по його смерті у 658 р. Одначе вона відіграла велику роль у житті західних слов’ян — започаткувала створення ними державності й захистила їх від спроб поневолення сусідами.

У першій половині IX ст. на території між середнім Дунаєм і верхів’ями Лаби та Одеру виникла держава західних слов’ян — Велика Моравія. Основну частину її населення складали племена моравів. Засновником Великої Моравії вважають князя Моймира (818 – 846 рр.). Він та його наступники — князі Ростислав (846 – 870 рр.) і Святополк (870 – 894 рр.) вели боротьбу проти німецьких князів, які намагалися захопити їхні землі. Доба правління Ростислава і Святополка стала часом найвищого розквіту Великої Моравії. У той час до її складу входили, крім моравів, чехи, полабські слов’яни, польські племена, слов’яни Паннонії та Словаччини. На Велику Моравію зі Східнофранкського королівства намагалося поширити свій вплив німецьке духівництво. Тоді князь Ростислав вирішив шукати підтримки у Візантії. Він звернувся до неї з проханням прислати духовних наставників для проповіді християнства. У 863 р. до Моравії прибули два греки із Солуні — брати Мефодій і Константин (останній більш відомий під іменем Кирило, яке прийняв перед постриженням у ченці). Обидва брати набули добру освіту в Константинополі, вільно володіли македонською мовою. Для того, щоб зробити християнську віру зрозумілою для слов’ян, вони створили слов’янський алфавіт і переклали Біблію та богослужбові книги слов’янською мовою.

Проповідь християнства братами з Солуні мала великий успіх. Тисячі моравів і чехів прийняли хрещення. Багато людей вивчали грамоту і теж ставали священиками, допомагаючи Кирилові та Мефодієві. Поширенням християнства з Візантії занепокоїлося німецьке духівництво. Єпископи зажадали від папи римського припинення діяльності Кирила і Мефодія. Брати змушені були прибути до Рима, щоб дати пояснення. Кирило незабаром помер у Римі, а його брат зумів обстояти право вести богослужіння слов’янською мовою. Одначе після повернення до Моравії Мефодій був ув’язнений німецькими єпископами і звільнений лише за наказом папи. Після смерті Мефодія 885 р. німецьке духівництво розпочало переслідування його послідовників. Деякі з учнів відомих братів знайшли притулок у Болгарії та продовжили поширення слов’янської писемності. Із Болгарії слов’янська азбука проникла і в Київську Русь.

Створення Кирилом і Мефодієм слов’янської писемності, переклад Біблії та їхня діяльність як просвітителів мали величезне значення для всієї слов’янської культури. Саме за це в слов’янських країнах вони визнані православною церквою рівноапостольними святими. Вважається, що завдяки діяльності Кирила і Мефодія Великоморавська держава залишила свій слід в історії.

По смерті князя Святополка розпочалися усобиці (боротьба за владу) між його синами. Ця боротьба спричинилася до ослаблення Великої Моравії. Наприкінці IX ст. її розгромили угри (мадяри).

Основні події в історії Великоморавської держави

Дата	Подія
818 р.	Заснування Великоморавської держави князем Моймиром I (818—846 рр.). Столицею князівства стало місто Велеград
846 р.	Правитель Східнофранкського королівства Людовік Німецький розбив князя Моймира і встановив свою залежність над Великою Моравією
862 р.	Моравський князь Ростислав (846—870 рр.) звільнив Велику Моравію від німецької залежності й уклав союз із Візантією
863 р.	На прохання Ростислава візантійський імператор надіслав духовних наставників для проповіді християнства — братів Мефодія і Кирила
Кінець IX ст.	Після смерті князя Святополка (870—894 рр.) у Великоморавській державі розпочалися усобиці між його синами, що спричинило її ослаблення
906 р.	Кочовики-мадяри захопили більшу частину території Великої Моравії і фактично її знищили

2. Болгарське царство

Держава південних слов’ян і болгарських племен — Перше Болгарське царство — виникла наприкінці VII ст. у північно-східній частині Балканського півострова. Слов’яни, що осіли тут після розселення, заснували у першій половині VII ст. “Союз семи племен”. Їм довелося вести важку боротьбу за своє існування: проти аварів, які нападали з півночі; проти Візантійської імперії на південних кордонах. У 679 р. на ці землі переселилися з Приазов’я племена булгар на чолі з ханом Аспарухом. Він домовився зі слов’янами про виділення земель для поселень булгар. Спільна боротьба проти аварів і візантійців об’єднала два народи у єдину булгаро-слов’янську державу — Перше Болгарське царство. За наступників хана Аспаруха територія Болгарського царства значно збільшилася. За хана Крума (802 – 815 рр.) під владою болгар була територія сучасних Болгарії, Румунії та частини Угорщини. Назву “болгари” тоді використовували до всього слов’яно-булгарського населення країни. Вплив Візантії та переселення на її територію учнів Кирила і Мефодія з Великої Моравії спричинили у 864 р. прийняття болгарами християнства від візантійців.

Добою найбільшої могутності Першого Болгарського царства було правління Симеона Великого (893 – 927 рр.).

За царя Симеона Болгарія охоплювала більшу частину Балканського півострова. Хоча він народився і виріс у Константинополі, був прихильником грецької культури, але Візантійську імперію вважав своїм головним ворогом. Він марив про завоювання не лише всього Балканського півострова, а й самої Візантії. Починаючи з 894 р. Симеон здійснив не менше п’яти походів проти візантійців і мадярів, які їм допомагали. Він не зміг захопити Царгород (так слов’яни називали Константинополь), одначе 919 р. прийняв гучний титул “царя і самодержця всіх болгар і греків” і ромейського (римського) цесаря. Цим він прирівнював себе до візантійського імператора.

Велику увагу приділяв Симеон розвиткові культури. За його наказами візантійські майстри будували у столиці Болгарії місті Преслав палаци, церкви, обносили місто мурами. Державницькими планами і захопленням культурою та освітою Симеон нагадував Карла Великого чи Альфреда Великого. Прийнявши учнів Кирила і Мефодія, він створив при своєму дворі перший у тогочасному світі центр слов’янської літератури. За наказом царя слов’янською мовою перекладалися найвідоміші твори візантійських учених. Серед них був славнозвісний “Ізборник” — енциклопедія, що містила відомості з богослов’я, історії та філософії. У той час, коли більшість населення країн Європи була неписьменною, в Болгарії, як свідчили мандрівники, читання книг перетворилося в улюблене заняття не тільки в містах, а й у селах.

За наступників Симеона Великого Перше Болгарське царство занепало. Царська влада слабшала, міцніла болгарська знать — бояри, які почали виступати проти міцної влади царя і руйнувати своїми усобицями державу.

З ослаблення Болгарії скористалася Візантійська імперія. Протягом другої половини X ст. Візантія вела війни проти Болгарії, під час яких поступово завоювала більшу частину країни. Остаточної поразки Болгарії завдав візантійський імператор Василь II Болгаробійця. Перше Болгарське царство було підкорене Візантією у 1018 р.

Проте болгари зуміли відродити свою державу в 1185 р. Друге Болгарське царство загинуло у боротьби з турецькою навалою наприкінці ХІV ст.

3. Чеське королівство

Чеська держава виникла з частини Великої Моравії на початку X ст. Князі чехів, які жили на річці Влтава, об’єднали в союз сусідні слов’янські племена. На чехів постійно тиснули німецькі єпископи. Близько 973 р. у Празі було засновано підпорядковане Риму єпископство, і відтоді залишки східного християнства, поширені там братами Кирилом і Мефодієм, зникли.

Засновником першої правлячої князівської і королівської династії у Чехії був легендарний Пржемисл. За переказами, він був простим землеробом, котрий оженився на дівчині із знатного роду на ім’я Лібуше.

Найвідомішим серед перших Пржемисловичів став князь Вацлав (921—929 рр.). Він був палким прихильником християнства і сприяв його поширенню серед язичників — чехів. Це викликало незадоволення давньої родової знаті. На чолі змови став молодший брат князя Болеслав (929—967 рр.). Вацлав був по-зрадницьки вбитий братом. Проте його смерть спричинила обурення багатьох чехів і Болеславу довелося розпочати своє правління з привселюдного визнання своєї провини.

Пізніше, останки Вацлава було урочисто поховано в соборі Святого Віта в Празі, а князя зараховано до святих католицької церкви. Святий Вацлав вважається небесним заступником чеського народу, а його ім’я сьогодні носить головна площа Праги, де й знаходиться пам’ятник князеві.

Все XI ст. для Чеської держави проминуло в боротьбі проти сусідніх держав. Чехія то перемагала, то зазнавала поразок. За князя Бржетислава І вона стала васалом Німецької імперії, яка відтоді часто втручалась у боротьбу між чеськими князями і знаттю. Проте німецькі імператори також інколи потребували допомоги чеських князів. У 1085 р. імператор Генріх IV за допомогу в боротьбі проти римсь­кого папи надав чеському князю Вратиславу ІІ королівський титул. Чехія отримала статус королівства, але була залежною від Німецької імперії. Проте чеські королі діяли цілком самостійно, що ще більше проявилося з послабленням Свяченної Римської імперії.

Створення Чеського королівства

Дата	Подія
IX — початок X ст.	Перебування земель, заселених західнослов’янськими племенами чехів, у складі Великоморавської держави
Початок X ст.	Заснування Празького князівства на чолі з династією Пржемисловичів, котре стало ядром складання Чеської держави
Близько 973 р.	Завдяки діяльності німецького духовенства на чеських землях було засновано перше єпископство — Празьке, підпорядковане Риму
1085 р.	Чеський князь Вратислав I (1062—1092 рр.) отримав від імператора Священної Римської імперії Генріха IV, за допомогу в боротьбі проти Папи римського, титул короля Чехії. Чеське королівство з цього часу стало частиною Священної Римської імперії

По загибелі останнього з Пржемисловичів чеський трон перейшов до німецьких князів з династії Люксембургів.

4. Ян Гус і гуситські війни

У ХІV ст. склалися найсприятливіші умови для розвитку чеських землях. Чехія стала основним джерелом срібла в Європі. Крім того до неї перемістився політичний центр Священної Римської імперії. Імператор Карл ІV Люксембург (1346-1378 рр.), який одночасно був і королем Чехії всю свою політику спрямував на розвиток власних родових володінь. Як наслідок у Чехії стали швидко зростати міста, розвивалася торгівля, промисли. Він перебудував Прагу, заснував Празький університет (1346 р.). Але у всіх своїх починаннях Карл ІV спирався на німецьких переселенців.

За швидким розвитком краю приховувалася безліч проблем. Так, наростав конфлікт між чехами і німцями, які мали різні права; зростало невдоволення католицькою церквою, яка стрімко втрачала авторитет. Усе це стало підґрунтям до появи в Чехії могутнього національно-релігійного народного руху, який отримав назву гуситський рух. Свою назву він отримав від імені чеського проповідника, професора Празького університету Яна Гуса (1371—1415 рр.).

 

Чехія в XIV-XV ст. Гуситські війни

Із проповідей Яна Гуса

«Забери у собак кістку — вони перестануть гризтися: забери майно у церкви — не знайдеш для неї попа».

«Чехи у Королівстві Чеському по закону… і за вимогою природи повинні бути першими в посадах, так само як французи у Франції і німці у своїх землях…»

«З мене (Христа) зірвали одяг, а вони (духовенство) купаються у королівській розкоші на гроші бідних. Я вкриваюся кривавим потом — вони ніжаться у шикарній бані. Я вночі не сплю, принижений і обпльований,— вони зайняті гульбою, обжерливістю, пияцтвом. Я несу хрест, йду на смерть — вони, напившись, спочивають. Я прибитий до хреста — вони хропуть на ніжній постелі».

«Духовенство не вчить, а псує народ своїм розвратом, пов’язаним з багатством. Так треба відібрати у нього багатство! Наступники Христа повинні бути бідними, як апостоли. А вони, навпаки, тільки про те і думають, як би ще збільшити багатства. Для чого розсилають продавців індульгенцій і хижих монахів, які влаштовують нікому невідомі свята, видумують чудеса і грабують бідний народ…»

1. Які ідеї висловлював Ян Гус?

2. Проти кого були спрямовані промови проповідника?

3. Який вплив могли мати ці ідеї на чеський народ?

Ян Гус піддав критиці обряд причастя, який в католицькій церкві був неоднаковим для священиків і мирян. Священики причащалися хлібом і вином, як тілом і кров’ю Христа, а простий люд — лише хлібом. Гус доводив, що спочатку всі християни причащалися однаково.

Така позиція неодмінно мала привести Гуса до зіткнення з вищим духовенством, що незабаром і сталося. Його викликали на церковний собор, який відбувався під головуванням імператора Сигізмунда у місті Констанца. Хоч як умовляли Гуса зректися своїх поглядів і підкоритися, він залишився непохитним. Тоді його оголосили єретиком і 6 липня 1415 р. спалили. Останніми словами Гуса були: «Я вірю у всемогучого Господа Бога, я не можу покаятися у помилках, яких ніколи не мав». Також було відлучено від церкви весь чеський народ.

Страта Яна Гуса

Страта Яна Гуса та відлучення стали приводом до вибуху народного невдоволення. Усі конфлікти, що зріли, вирвалися на поверхню. Це конфлікти між чехами і німцями, королем і феодалами, духовенством і Папою, університетом і єпископом Празьким, феодалами і селянами. Хоч у кожного прошарку населення була своя мета боротьби, але їх об’єднувало прагнення домогтися реформування церкви і позбутися засилля німців, що панували в країні.

Повстання почалося у Празі в 1419 р. Поступово повстанці заволоділи всією Чехією — серцем Священної Римської імперії. Після смерті короля Вацлава гусити проголосили про позбавлення його наступника імператора Сигізмунда чеського престолу. Учасники руху на свій розсуд перелаштовували країну. Управління було зосере­джено в руках сейму — зібрання всіх станів. Гусити створили сильну армію на чолі з досвідченими полководцями. Ними було вироблено нову тактику ведення бою: вони ставили по колу важкі бойові вози, сковували їх ланцюгами і в такій фортеці витримували атаки кінних рицарів. Після того, як ворог знесилювався, переходили в наступ. Окрім того, гусити почали застосовувати легкі гармати на полі бою, що розташовувалися на возах.

Найбільшою реформою гуситів стала конфіскація церковних володінь, скасування десятини, реформування церкви та її обряду.

Рух гуситів викликав занепокоєння як Папи Римського, так й імператора. Розпочалася війна, яка набула характеру релігійної боротьби католицизму проти гуситського реформаційного руху і боротьби німців проти слов’ян.

Для придушення гуситського руху Папа та імператор Священної Римської імперії оголошували один хрестовий похід за одним. Але військо хрестоносців постійно зазнавало поразок від блискучих полководців гуситів — сліпого рицаря Яна Жижки, а по його смерті — Прокопа Великого.

Чехія почула про Яна Жижку (біля 1360—1424 рр.) у 1419 р., коли почалися Гуситські війни. На той час він був уже досвідченим воїном. В одній з битв він утратив око. У 1420 р. Ян очолив таборитів. Коли військо імператора Сигізмунда рушило на Чехію з хрестовим походом, на допомогу пражанам прийшли таборити на чолі із Жижкою. У битві на горі Вітков, під Прагою, Жижка розгромив хрестоносців.

Військо гуситів складалося з простих людей, а не з рицарів. Проте воно мало високий бойовий дух. Здобувши декілька перемог підряд, гусити під керівництвом Жижки набули слави непереможних. Бували випадки, коли ворог тікав, тільки-но дізнавшись про наближення гуситів. Під час одного з боїв він остаточно втратив зір, але продовжував керувати гуситами, здобувши ще низку перемог. Знання рідної місцевості й досвідчені помічники давали змогу сліпому полководцеві приймати безпомилкові рішення під час бою. Він був надзвичайно винахідливим, ніколи не діяв одноманітно. Так, в одній з битв за його наказом зброєю проти рицарів стали вози, навантажені камінням і спущені з пагорба на атакуючі лави. Зім’явши стрій рицарів, гусити довершили справу мечами. «Страшним сліпим» називали Жижку вороги і боялися навіть його імені.

https://www.google.com/url?sa=i&url=https%3A%2F%2Ffon-eichwald.livejournal.com%2F10522.html&psig=AOvVaw1Ll8XcBnFtWI5Wne1--Rpi&ust=1584599809005000&source=images&cd=vfe&ved=0CA0QjhxqFwoTCNjL_Lm0o-gCFQAAAAAdAAAAABAD

Ян Жижка

Гусити не тільки оборонялися, а й самі здійснювали походи за межі Чехії. Від 1419 по 1434 р. гусити викликали занепокоєння у пап та імператора. Але головною для гуситів була не зовнішня небезпека, а внутрішня. Будь-який рух повинен мати кінцеву мету, а саме в цьому питанні серед гуситів не було єдності. У гуситському русі брали участь різні соціальні прошарки суспільства: від феодалів до селян, від багатих до найбідніших. Коли, здавалося б, основну мету гуситів було досягнуто, проявилися основні розбіжності серед учасників руху. Гусити розділилися на поміркованих — чашників (послідовники Яна Гуса, які причащали простих віруючих із чаші) і радикальних — таборитів. Останніх очолив Ян Жижка.

Помірковані вимагали ліквідації привілеїв церкви, скасування церковного землеволодіння, спрощення церковного обряду, запровадження богослужіння чеською мовою і причастя двома видами; у політичному плані вони виступали за незалежну чеську монархію. Таборити (їхня назва походила від гори Табор у Південній Чехії, де знаходився їхній центр) були схильні до проведення соціальних реформ. Вожді таборитів, посилаючись на заповіти Христа, а також на воєнний стан, вимагали відмови від особистого майна і передачі його до спільної скарбниці, наполягали на скасуванні будь-яких податків. Вони заперечували культ святих, поклоніння святим мощам і стверджували, що будь-хто, навіть жінка, може вести богослужіння. Найзапекліші з таборитів наполягали не на реформі, а на скасуванні церкви, відкидали не тільки власність, а й сім’ю. Чашників підтримували дворяни, вище духовенство, таборитів — частина дворян, селяни та інші бідні прошарки суспільства. Суперечки між таборитами і чашниками призвели до відкритого зіткнення. У битві біля Ліпан (1434 р.) таборитів було розгромлено. Зрештою, чашники уклали угоду з католицькою церквою, згідно з якою дозволялися обидва види причастя, а богослужіння велося чеською мовою. Згодом цю поступку було скасовано. Але Чехії, хоч і не надовго, виникла національна церква, яка мала свої етнічні особливості. Для католицької церкви цей рух був попередником майбутньої боротьби за оновлення і реформу церкви (Реформації).

Результати та наслідки гуситського руху

Результати	Наслідки
Утрата католицькою церквою своїх володінь і впливу в чеському суспільстві. Сприяв створенню більш демократичної і ближчої до народу гуситської церкви. Започаткував народний рух за реформу церкви. Рух сприяв покращенню економічного становища всіх прошарків чеського суспільства, дещо згладив соціально-економічні контрасти. Сприяв національному самоутвердженню чехів, розвитку чеської мови	Суспільство розкололося за релігійним принципом. Чехія надовго була відірвана від загальноєвропейського розвитку. Загинуло багато шедеврів католицького мистецтва. Країна зазнала значних людських втрат і матеріальних збитків

5. Угорщина

У 896 р. угорські племена переселилися з Причорноморських степів через Карпатські перевали на середній Дунай, де підкорили місцеві слов`янські племена. На чолі семи племен стояв вождь Арпад. Цю подію угорці назвали “знайденням Батьківщини”, а Арпад започаткував першу князівську (невдовзі королівську) династію Угорщини. У 955 р., зазнавши поразки від імператора Оттона І, угорці припинили напади на землі Німецької імперії та перейшли до осілого способу життя. Починаючи з 955 р. серед угорців поширювалося християнство за західним зразком. Князь Іштван І Арпад за допомогою німецьких рицарів почав хрестити угорців вогнем і мечем, водночас знищуючи давню племінну знать, що не корилася його владі. На знак пошанування його успіхів у поширенні християнства Папа Римський прислав Іштвану І королівську корону, і на Різдво 1000 р. він був коронований. „Корона св. Іштвана” поступово стала символізувати не лише королівську владу, а і саму Угорську державу. Монарх, що не був коронований цією короною, вважався незаконним. За заслуги у хрещенні угорців церква згодом проголосила короля Іштвана святим, і він став головним святим Угорщини. Для зміцнення своєї влади Іштван І здійснив адміністративну реформу, поділивши територію країни на округи – комітати, на чолі яких стояли ішпани (жупани). Вони збирали для короля податки, здійснювали владу на місцях. Ішпани силилися як правило у замках і у своєму розпорядженні мали загін кінних воїнів. Такий адміністративний поділ країни з перервами проіснував аж до ХХ ст.

У середині ХІ- початку ХІІІ ст. країну поглинув вир міжусобної боротьби. З цієї боротьби найбільшу користь отримала феодальна знать (барони і магнати), яка настільки зміцнила свої володіння і владу, що за короля Антраша ІІ, навіть вбивши королеву і частину наближених до короля, вони не понесли ніякої кари. Таке свавілля знаті стало загрожувати володінням середніх і дрібних землевласників, які, як правило, перебували на королівській службі. Згодом вони стали основою для формування нового прошарко суспільства – дворянства (шляхти). Саме ця соціальна група очолила рух проти свавілля знаті і домоглася від короля видання „Золотої булли” 1222 р. Цей документ обмежував права короля, магнатів і іноземців. Натомість гарантував права майбутніх дворян (шляхти). Остання стаття Булли давала право магнатам чинии опір королю, якщо останній не виконував обіцянок.

Попри усобиці угорські королі проводили активну зовнішню політику. Так, вони підкорили собі Славонію та Хорватію, поширили свою владу на Далмацію, неоднорозово зазіхали на Галицько-Волинське князівство.

У 1241-1242 рр. Угорщина зазнала спустошливої монгольської навали. 11 квітня 1241 р. біля села Мохі угорці були вщент розгромлені монголами. Здавалося, що Угорщина припинила існування. Але у 1242 р. монголи несподівано залишили територію країни, і король Бела ІV взявся за зміцненя її обороноздатності. Угорщина вкрилася кам`яними замками. Стали швидко рости міста, які мали статус „вільниї королівських міст”. Найбільшим містом була Буда. Особливістю угорських міст було те, що більшість їх населення були німецькі переселенці.

У ХІV-ХV ст. Угорщина переживала період найбільшого піднесення і розквіту.

У 1301 р. припинилася династія Арпадів. За підтримки Папи Римського королем було обрано Карла Роберта (1310-1342 рр.) з неаполітанської гілки Анжуйської династії. Карл Роберт залізною рукою навів лад у королівстві, приборкавши магнатів. Сприяв економічному розвитку країни, впорядкував фінансову систему. У зовнішній політиці віддавав перевагу дипломатії. Важливим дипломатичним кроком стало укладеня у 1335 р. і Вишеграді воєнного і торгівельного союзу між Угорщиною, Чехією та Польщею. Цей союз ставав вагомим чинником у регіоні на найблищі двісті років.

Протилежністю Карла був його син Лайош І Великий, який отримав своє прізвіська за безперервні воєнні авантюри. То він втрутиться у боротьбу на півдні Італії, то розпочне війну з Венецією, то прагне приєднати нові володіння на Балканах. Хоча йому вдалося поширити свою владу на Сербію, Боснію і частину Болгарії, це мало, що дало для Угорщини. Країна нажила нових ворогів, знову голову підняли магнати. По смерті Лароша І магнати домоглися обрання королем Сигізмунда (Жигмонда) Люксембурга (1387-1437 рр.), який пообіцяв їм нові поступки. Але як тільки Жигмонд зміцнив свою владу, він зумів приборкати магнатів. У внутрішній політиці він продовжив політику Карла Роберта, що забезпечило процвітання країни.

У зовнішній політиці Жигмонду довелося зіткнутися з новою загрозою – турками-османами, що розпочали завоювання Балканського півострова. Спроба наступальними діями покінчити з турецькою загрозою потерпіла повну поразку у битві під Нікополем у 1396 р. Після цього Угорщина у боротьбі з турками дотримувалася оборонної стратегії. Потерпівши поразку у боротьбі з турками Жигмонд зосередив свою увагу на західному напрямку, де він домігся свого обрання німецьким, чеським королем, а згодом і імператором Священної Римської імперії. Крім того він домовився з австрійськими Габсбургами про принципи взаємонаслідування престолу, що згодом стало вирішальним у подальшій долі угрського королівства.

По смерті Жигмонда Угорщина зазнала нового наступу турків. Ініциативу у боротьбі з ними взяв на себе дрібний дворянин, талановитий полководець Янош Хуняді. Завдяки його перемозі під Белградом у 1456 р. вдалося на 70 років зупинити просування турків у Європу і забезпечило останній злет Угорщини за правління Матяша І Корвіна (1458-1490 рр.).

Матяш І одна з найяскравіших постатей угорської історії. Він мав гарну освіту, був розумним, власним, енергійним державним діячем, тонким дипломатом, хоробрим воїном, рицарем. Сприяв мистецтву і наукам, захоплювався ідеями гуманістів. Проте юбив, щоб його зображували, як римських імператорів. Часто переодягаючись у простого селянина чи міщанина спостерігав за життям простого народу. Народ його любив, складав про нього легенди та казки.

Матяш навів лад у державі, прорядкувавши управління, фінанси, суди, військо. На державну службу брав осіб за професійними якостями, а не за знатністю. Законодавчо впорядкував відносини між селянами і феодалами. Успішні заходи Матяша у внутрішній політиці забезпечили йому можливість проводити активну зовнішню політику. Своєю головною метою він вважав створення могутньої Дунайської монархії. Але всі його здобутки були втрачені після його смерті.

  Угорська королівська корона

6. Польське королівство

Західнослов’янська держава Польща утворилася з союзів племен, які розселялись у басейні Вісли: полян, слензан, куявів, мазурів та ін. Центром формування державності стало племінне об’єднання полян, розташоване в районі міста Гнєзно. Тут виникло князівство, котре в IX—X ст. об’єднало землі в басейнах річок Вісла та Одер. Від назви полян і походить назва держави Польща.

Із містом Гнєзно у Великій Польщі пов’язаний переказ про те, як легендарний князь Лех, вождь племені полян, одного разу побачив на великому дубі гніздо білого орла. «Будемо гніздитися тут!» — вигукнув Лех і наказав заснувати на цьому місці свою столицю, котру назвав Гнєзно («Гніздо»). Дійсно, місто Гнєзно було першою польською столицею. Зображення білого орла на червоному тлі стало гербом Польщі, а червоний і білий колір — кольорами державного прапора.

Засновником полянської княжої династії був, як писав серед­ньовічний хроніст, “якийсь бідний рільник на ім’я Пяст”. Одначе першим відомим польським князем із династії Пястів був Мешко І (960 – 992 рр.). У 966 р. князь Мешко І разом зі своєю тритисячною дружиною прийняв християнство від німецьких єпископів за західним обрядом і став другом німецького імператора Оттона І. Він підкорив своїй владі племена, які жили вздовж Вісли, і утворив Польську державу.

Значно збільшив територію Польщі син Мешка І — Болеслав І Хоробрий (992 – 1025 рр.). Він об’єднав під своєю владою всі польські землі, захопив Чехію і Моравію у 1018 р. Болеслав здійснив похід на Київ, але володів ним дуже недовго. Пам’яткою про цей похід стала щербина на лезі меча, яким він вдарив по одній із київським брам. З того часу з’явилася назва меча “щербець”. У 1000 р. в м. Гнезні було створено архієпископство. Цим актом Польська церква проголосила незалежність від німецького архієпископа. У 1025 р. Болеслав І прийняв титул короля. У середині XI ст. Польське королівство послабилося, а в XII ст. взагалі розпалося на окремі самостійні уділи.

У 1139 р. польський король Болеслав III Кривоустий розділив свої володіння між синами на чотири князівства: Краківське, Сандомирське, Мазовецьке і Познаньське. Краківське князівство було віддане старшому синові з титулом короля і верховною владою над іншими князями. Поділ держави між синами поклав початок тривалому періоду феодальної роздробленості та міжусобних війн. Це мало негативні наслідки. Польща втратила майже всі надбання Болеслава Хороброго і опинилася перед загрозою підкорення. Країна настільки ослабла, що навіть не могла дати відсічі нападам своїх сусідів пруссів, що жили на узбережжі Балтійського моря. Для боротьби проти пруссів мазовецький князь у 1126 р. запросив Тевтонський орден. Підкоривши пруссів, орден швидко перетворився із союзника на загарбника. У 1157 р. імператор Фрідріх І Барбаросса змусив польських князів визнати його зверхність і платити данину. У 1241 р. південні землі Польщі пережили страшну монголо-татарську навалу, яка протягом другої половини XIII ст. неодноразово повторювалась.

 

Вигляд Кракова XV ст.

Утім феодальна роздробленість не зупинила господарський розвиток польських земель. У XIII ст. завдяки німецьким і єврейським переселенцям бурхливо розвивалися нові міста. Зміцнення міст, яким надавалося право самоврядування, сприяло розвитку торгівлі й ремесел. Основні зовнішньоторговельні шляхи пролягали через Краків — Торунь — Хелм — Гданськ і Львів — Краків — Вроцлав.

Замок в Мальборку- резиденція магастрів Тевтонського ордену

Господарський розвиток сприяв оформленню основних станів польського суспільства. Панівний прошарок складали магнати — великі землевласники, які домоглися закріплення за собою спадкового землеволодіння, а також шляхта (рицарі) — служива знать. Привілейованим станом суспільства було духовенство, яке володіло значними маєтками і користувалося низкою привілеїв.

У містах соціальне становище визначалося багатством і посадою в органах самоврядування. Особливістю польських міст було те, що їхнє населення було переважно німецьким або єврейським.

У період феодальної роздробленості сталися значні зміни і в житті селянства.

Залежна частина селянства переводилася на фіксований податок (чинш), натуральний або грошовий, що давало селянинові більшу господарську самостійність.

Господарське піднесення польських земель, постійна зовнішня загроза, етнічна і церковна єдність стали підставою до об’єднання польських земель і зміцнення королівської влади.

Період роздробленості польської історії завершився за правління Владислава Локетека (1306—1333 рр.), який спромігся подолати опір князів, міської верхівки і зовнішніх ворогів та об’єднати під своєю владою майже всі польські землі, що не входили до складу сусідніх держав. Після відновлення єдиної Польської держави 1320 р. Владислава Локетека проголосили королем.

Політику об’єднання Польщі продовжив його син Казимир III Великий (1333—1370 рр.).

Казимир III Великий. З картини XIX ст.

Об’єднання Польщі викликало невдоволення сусідів — Чехії, Бранденбургу і Тевтонського ордену, що зміцнів після об’єднання в 1237 р. з орденом Мечоносців. Не маючи достатньо сил для боротьби проти могутніх сусідів, мир із ними було куплено ціною територіальних поступок. До Чехії відійшла Сілезія (1348 р.), до Бранденбургу — Західне Помор’я, а до Тевтонського ордену — Східне.

Казимир III, розуміючи, що без внутрішньої єдності неможлива єдність держави, здійснив низку реформ. Він переділив Польщу на адміністративні одиниці (воєводства, каштелянства), на чолі яких поставив своїх прибічників. Далі король створив загальнопольські органи: королівську канцелярію, центральну скарбницю, суд, військо. Було проведено грошову реформу: уведено повноцінну монету — «краківський гріш», що сприяло пожвавленню торгівлі. Також він спробував створити єдиний збірник законів для всієї країни, але цьому завадили суттєві відмінності в житті Великої та Малої Польщі. Зрештою, довелося створити два збірники законів (1346—1347 рр.) — Віслицький і Пьотркувський. Реформи дозволили зміцнити королівську владу, але її посилення не мало достатньої опори в суспільстві. Спертися на міста в боротьбі проти магнатів, як це було в інших європейських державах, польські королі не могли через їхній німецько-єврейський характер. Шляхта, яка ворогувала з магнатами, після здобуття привілеїв у 1374 і 1454 р. сама стала на шлях обмеження королівської влади.

Для українського народу правління Казимира ІІІ ознаменувалося загарбанням у 1349—1352 рр. Галичини, а в 1366 р.— частини Волині. Галицько-Волинська держава припинила своє існування.

7. Велике князівство Литовське

Перша згадка про Литву датується 1009 р. На той час Литва не становила єдиної держави. Це були окремі язичницькі племена.

У XIII ст. перший об’єднувач литовських племен Міндовг (помер 1263 р.) утворив єдину державу, до складу якої увійшли як литовські, так і слов’янські племена. Прискорювачем утворення Литовського князівства стала агресія хрестоносців у Прибалтиці. Формування держави відбулося дуже швидко, слов’янські землі завдяки вищому рівневі господарчого, політичного і культурного розвитку ставали опорою литовським князям для об’єднання їхніх земель.

У першій половині XІV ст. за князів Вітеня (1293 – 1316 рр.) і Гедиміна (1316 – 1341 рр.) Велике князівство Литовське оволоділо білоруськими землями і частиною українських. Гедимін став засновником литовської династії. Він установив династичні зв’язки з Польщею і Тверським князівством. На час його правління припали перші відомості про Вільно (Вільнюс), який згодом став столицею Великого князівства Литовського. Гедимін прагнув заволодіти Києвом, що мало б “узаконити” претензії литовських князів на землі Русі, але утвердитися на Київщині він не зміг. Проте монгольське панування спонукало руських князів до об’єднання з Литвою.

Завдяки значним територіальним здобуткам Литва перетворилася на велику державу, причому значну частину земель було прилучено без застосування зброї. Приєднуючи нові терени, литовські князі залишали по суті недоторканними соціально-політичний лад білоруських та українських земель, кажучи: “Ми нового не вводимо і старого не рушимо”.

Великий князь литовський Ольгерд (1345 – 1377 рр.) продовжив політику свого батька. Доручивши братові Кейстутові захищати Литву від нападів німецьких рицарів, Ольгерд розширював свої володіння за рахунок Русі. Він продовжував боротьбу за галицько-волинську спадщину, на сході вступив у боротьбу проти Москви, а на південному сході — проти татар.

Наприкінці 1361 – на початку 1362 р. його війська заволоділи Київщиною. У Києві Ольгерд посадив сина Володимира Ольгердовича. У 1362 р. він заволодів Чернігово-Сіверщиною і частиною Переяславщини. Важливою була його перемога в 1362 р. над татарами на Синіх Водах. Це дало змогу Ольгердові встановити свій контроль над Поділлям.

Отож, унаслідок походів Ольгерда до Великого князівства Литовського було приєднано більшість українських земель — Київщину з Переяславщиною, Волинь, Поділля, Чернігово-Сіверщину. Населення цих земель визволилося від монголо-татарського гніту.

Прагнення литовських князів об’єднати під своєю владою всі землі Русі наразилися на рішучий опір Москви, яка претендувала на роль “збирача руських земель”. Литовсько-московська війна 1368 – 1372 рр. стала початком тривалої боротьби між Литвою (а згодом Річчю Посполитою) та Москвою за панування у Східній Європі.

8. Кревська унія. Грюнвальдська битва

По смерті Ольгерда постало питання про цілісність Великого князівства Литовського. Перед смертю Ольгерд ядро своїх володінь — Вільно, Вітебськ, Мінськ — заповів своєму старшому синові від другої дружини Ягайлові, який одночасно ставав великим князем. Проте старші брати — сини першої дружини — не змирилися з цим рішенням. Проти Ягайла виступили князі полоцький, подільський, волинський, чернігово-сіверський. Розбратом у Литві прагнула скористатися Москва, яка намагалася приєднати низку литовських володінь. У 1381 р. князь Кейстут, брат Ольгерда, захопив Вільно і усунув Ягайла від влади. Останній утік до Тевтонського ордену і за його допомогою вже 1382 р. відновив свою владу, полонивши Кейстута та його сина Вітовта. За кілька днів Кейстута задушили в підземеллі Кревського замку. Вітовту пощастило втекти до пруссів, звідки він розпочав активну боротьбу проти Ягайла.

Тим часом 1382 р. помер угорський король Людовік Великий, який одночасно був і польським королем. У 1383 р. польські магнати проголосили королевою Польщі його 12-річну доньку Ядвігу, яка була заручена з австрійським герцогом Вільгельмом. Проте польські магнати, не бажаючи бачити на своєму престолі Вільгельма, запропонували її руку великому князеві Ягайлу. На цей шлюб покладалося багато сподівань.

Польська королева Ядвіга

Польські магнати і католицьке духівництво, знаючи тяжке становище Ягайла, запропонували йому польську корону. Вони прагнули приєднати литовські землі та поширити на них владу католицької церкви, а також, використовуючи ресурси Великого князівства Литовського, завершити боротьбу проти Тевтонського ордену. Своєю чергою, Ягайло прагнув за допомогою Польщі приборкати свою опозицію.

У 1385 р. було укладено Кревську унію, згідно з якою Ягайло зобов’язувався прийняти католицтво та охрестити все литовське населення, приєднати до Польщі землі Великого князівства Литовського. У лютому 1386 р. Ягайло прибув до Кракова, хрестився, прийнявши ім’я Владислава, одружився з королевою Ядвігою і став коронованим польським королем.

Печатка Владислава III (Ягайло)

Але об’єднання двох держав не відбулося, бо проти цього піднялася могутня опозиція на чолі з Вітовтом, який домігся скасування унії. У 1392 р. Вітовт став великим князем литовським. Він мав далекосяжні плани щодо зміцнення незалежності своєї держави, але через його поразку 1399 р. на Ворсклі від монголо-татар довелося відновити унію в 1401 р., проте вже за умови рівноправності сторін.

Безпосереднім наслідком Кревської унії стало те, що об’єднані сили Польщі та Литви спромоглися зломити силу основного свого ворога — Тевтонського ордену. У 1410 р. об’єднане польсько-литовське військо вступило в межі володінь ордену. Біля села Грюнвальд 100-тисячне польсько-литовське військо під командуванням Ягайла і Вітовта зійшлося з 80-тисячним військом тевтонців.

Поляки зайняли лівий фланг, литовці — правий. У польсько-литовському війську були загони чехів, українців, білорусів, росіян, татар.

15 липня 1410 р. розпочався бій невдалою атакою литовської кінноти на шеренги німецьких рицарів. Тевтонці не тільки вистояли, але й, завдяки контрударові, змусили литовську кінноту тікати. Поразка правого флангу союзного війська поставила під загрозу оточення і лівий фланг, але стійкі смоленські загони, що стояли в центрі, відвернули цю небезпеку. Тим часом литовське військо Вітовта, відновивши порядок, разом із польськими рицарями перейшло в рішучий наступ, оточило і розгромило військо ордену. Загинуло майже 20 тис. рицарів, а також магістр ордену. Серед трофеїв, захоплених польсько-литовським військом, були підводи, навантажені ланцюгами, в які передбачалось закувати полонених, і смолоскипи для нічного переслідування втікачів. З цієї битви почався занепад ордену. Він перестав викликати занепокоєння сусідів і, зрештою, став васалом Польщі.

 Грюнвальдська битва 15 липня 1410 р.

Перевірте, як запам’ятали

1.      Вкажіть хронологічні рамки „Великого розселення слов`ян”.

2.      На які три гілки розділилися слов`яни?

3.      Як називається перша слов`янська держава?

4.      Коли і як виникла Великоморавська держава?

5.      Як виникло Перше Болгарське царство?

6.      У якому році Чеське князівство стало королівством?

7.      Які основні положення вчення Яна Гуса? За що було засуджено Гуса на соборі в Констанці?

8.      Коли тривали Гуситські війни?

9.      Чим можна пояснити успіхи гуситів на початку руху?

10. Які реформи здійснили гусити, захопивши владу?

11. На які два табори розкололися гусити і чому?

12. У якому році угорці здобули нову батьківщину?

13. Християнізація угорців відбулася з Заходу чи зі Сходу?

14. Хто вважається засновником Польської держави?

15. Коли Польща стала королівством?

16. Які реформи здійснив Казимир ІІІ?

17. Як утворилась Литовська держава?

18. Назвіть найвідоміших литовських князів.

19. Які території опанували литовські князі в ХІV ст.?

20. Яка мета Кревської унії?

21. Коли відбулася Грюнвальдська битва?

Подумайте і дайте відповідь

1. Розкажіть про розселення давніх слов’ян.
2. Чому болгарського царя Симеона І називають Великим?
3. Як відбувалася християнізація держав Центральної і Східної Європи?
4. З’ясуйте головні причини і наслідки гуситського руху.
5. Охарактеризуйте розвиток Польського королівства за часів роздробленості.
6. Які чинники спонукали до об’єднання Польщі та зміцнення королівської влади? Що стримувало зміцнення королівської влади в Польщі?
7. Дайте оцінку діяльності польського короля Казимира ІІІ. Чому його було названо Великим?
8. Як було створене Велике князівство Литовське?
9. Чому Литва стала однією з наймогутніших держав Східної Європи?
10. Якими були наслідки Кревської унії?
11. Яке значення мала Грюнвальдська битва для країн Східної Європи?

Виконайте завдання:

1.      Визначте, які слов`янські держави постали в результаті „Великого розселення слов`ян”. Складіть таблицю “Утворення нових держав у Центральній та Східній Європі в IX – XI ст.”

2.      Охарактеризуйте діяльність братів Кирила і Мефодія. Яким було значення їх діяльності для розвитку слов’янської культури?

3.      Складіть синхроністичну таблицю: „Віхи історії середньовічної Угорщини, Польщі, Чехії” або позначте на лінії часу найбільш значимі події, яік ми це робили раніше.

4.      Підготуйте розповідь про одну з визначних битв, що відбулися у Східній Європі.

Для допитливих

Як можна оцінити погляди таборитів? Чи можливо на таких принципах збудувати суспільство?